Ми вже розповідали про те, як на Першому національному «гвалтують свободу слова». Можна було б не повертатися до пройденої теми, якби не прес-конференція, що відбулася 14 жовтня. Суцвіття керівних кадрів Національної телерадіокомпанії офіційно повідомило колег із журналістського цеху про «протест трудового колективу проти спроб знищення НТКУ».
Утім, автор перепрошує за надмір вжитих лапок. Принаймні в першому реченні можна спокійно обійтися без них. Те, що нам показують і розповідають на «першій кнопці», часто справді сприймається як наруга над самим поняттям «журналістика». Про свободу слова вже незручно нібито й згадувати. Тут цікаве інше питання: хто пробує знищити НТКУ?
За висновком трудового колективу, викладеним у відкритому листі Президентові, Голові Верховної Ради та Прем’єр-міністрові, авторство цього зухвальства належить «політикам та чиновникам», яких «цікавить лише те, як їх показали на телеекрані. Їм цікавіше захоплювати студії, ніж наполегливо працювати над зміною законодавства».
Оскільки натяк зрозумілий, цитуємо далі: «Хронічне недофінансування Національної телекомпанії призвело до того, що коштів з держбюджету вистачає лише на утримання апаратно-студійного комплексу. Про заміну застарілої техніки взагалі не йдеться... В таких жахливих умовах ми виробляємо до сотні власних циклових програм... наша зарплатня і досі залишається мізерною в порівнянні із приватними телеканалами. Ми вимагаємо повернення наших грошей!»
І далі: «Заяви спікера парламенту та голови профільного комітету ВР про можливість припинення державного фінансування Національної телекомпанії є не що інше, як спроба політичного диктату і погроза позбавлення багатотисячного колективу НТКУ права на працю. Іншими словами, Національну телекомпанію не вперше намагаються просто ліквідувати з метою подальшої приватизації державного майна. Таким чином українського глядача можуть позбавити соціально спрямованих, духовних програм, які створюються єдиним державним каналом... Важкі ланцюги недосконалого законодавства не дають змогу компанії витримувати конкуренцію з приватними телекомпаніями...»
Приводом для написання такого рішучого послання владним «гілкам» стали, як заявила на прес-конференції начальник відділу зв’язків з громадськістю НТКУ Ірина Опілат, заяви Голови Верховної Ради Володимира Литвина про «можливе припинення фінансування» єдиного державного каналу та «погрози» парламентського захисника свободи слова Миколи Томенка про «створення експертної групи, яка має проаналізувати фінансовий стан і стан приміщень НТКУ». Ці «нерозважливі» плани законодавців трудовий колектив сприйняв, як: перше — Томенко прицінюється на приватизацію майна держтелекомпанії; друге — Литвин має «скромний» намір здійснити глобальнішу приватизацію — політичну.
Ознайомившись з колективними епістолярними аргументами, ви, напевно, зрозуміли, що НТКУ задихається від жахливих фінансових умов. Тоді чому обіцяний аналіз цієї ситуації так налякав матеріально ущемлений трудовий колектив? Чому політична приватизація спритними «лицарями партійної троянди» — це не глум над свободою слова, а постанова Верховної Ради «Про порядок висвітлення роботи четвертої сесії...» — «грубе втручання в програмну політику каналу»?
Микола Томенко, в якого автор цих рядків поцікавилася причиною «зазіхання на майно Національної телекомпанії», пояснив лаконічно:
— Я хочу порадити стурбованому трудовому колективу: до створення суспільного телебачення добре пильнувати те майно, яке ще не встигло розтягти їхнє керівництво.
Одне слово, за протестом проти зовнішнього втручання можна прогавити той процес, що відбувається під телевежею. Голова Контрольної комісії ВР з питань приватизації Валентина Семенюк (як пам’ятаємо, член фракції СПУ брала участь у знаменитому «штурмі» приміщення телекомпанії) також заспокоїла творців просвітницьких, інформативних програм: особисто вона дбає не про власну телегенічність на екрані Першого національного. Але якщо це справді державне телебачення, чому воно «фільтрує» депутатів за партійною належністю? Це власна програмна політика чи настанова тих, хто розпоряджається поки що неприватизованим Томенком і Литвином ефіром? Коли обурені утисками свободи слова керівники власних програм запросять голову контрольної комісії у студію: їй є що розповісти українському глядачеві? Наприклад, про мільйонні розкрадання державних коштів, які успішно здійснюють часті гості УТ-1. Чи це не належить до високодуховних функцій НТКУ?
Обізнаний у недоліках законодавства багатотисячний колектив даремно нарікає на його важкий ланцюг. Не цей тягар заважає їм конкурувати з приватним телеефіром. І не застаріла техніка. Щоб збагнути різницю, треба, мабуть, читати не лише «темники» (схоже, що навіть відкритий лист писався за каноном цього традиційного «жанру»). Але в одному колеги, без сумніву, мають рацію. Непорядно трудовому колективу приватного «Інтера» за ту саму «просвітницьку» діяльність платити більше, ніж працівникам державного телебачення. Господар, погоджуємося, чинить несправедливо.
