Нещодавно відзначило 500-річчя першої писемної згадки село Хоростець Козівського району на Тернопільщині. У сивій давнині губиться походження назви села. Стаття про це, може, й не була б варта уваги читачів загальноукраїнської газети, якби за словом Хоростець не стояли важливі для всіх нас речі.
... Мальовниче село розкинулось на правому березі річки Стрип. Воно нагадує зелений гай. А назва села асоціюється з чимось хорошим, добрим. Справді, живуть у Хоростці доброзичливі, привітні люди.
Версії
У дитинстві мене дуже цікавило походження слова Хоростець, як і окремих кутків села — Гора, Кінець, Лопаївка, Шлях, Грабарі. Особливою таємничістю віяло від назв Лиса гора (за українською міфологією —відьомська), Кібці (живе Дідько), Боднарівка і Дубина, де, кажуть, росли кремезні дуби, текла річечка, а з криниці можна було напитися кришталево чистої холодної води. Нібито саме тут колись оселився якийсь Стець із спаленого татарами сусіднього села Хороброва. Він поставив біля криниці в Дубині церкву. З часом церква пішла під воду, а на її місці біля криниці на Великодні свята з-під землі чути церковні дзвони. Згодом сюди потягнулися інші переселенці, яким Стець допомагав, за що його звали «Хороший Стець». Звідси —Хорош-Стець — Хоростець. Таке оповідав блаженної пам’яті Іван Мороз, брат моєї бабусі Марії, солдат першої світової, який був у полоні на Сицилії, знав європейські мови, багато читав.
За іншою версією, назва села пов’язана з урочищем Дубина, куди люди ходили збирати хмиз, хворост (Хворостець — Хоростець). На нашу думку, обидві версії мають побутове, місцеве значення.
Згадки
Перша письмова згадка про Хоростець датована 1503 р. Мені вдалося віднайти її ще студентом, готуючи дипломну роботу у ЦНБ АН УРСР (нині Національна бібліотека імені В. Вернадського), у відділі рідкісної книги. Отже, у книзі І. Крип’якевича «Коротка історія Зборова до початку ХІХ в.» (Львів, 1929 р., вид-во «Неділя») значилося: «Перші історичні звісти про зборівську околицю маємо з половини ХV століття. В 1440 р. уперше згадуються Помаряни, 1443 р. Годів, 1465 Кізлів і Таврів, 1472 р. Озерянка, 1483 р. Плугів, 1494 р. Погребці, Жабин, Кальне, 1503 р. Цецева, Хоростець, Хоробрів, 1504 р. Глинна, 1532 р. Товстоголови, Метенів, 1542 р. Озірна, Сервіюк і ін.». Про це я листом повідомив батьків: маму — Ганну Василівну, яка тоді працювала вчителькою початкових класів, і батька Івана Петровича. З маминим написом на конверті «Лист історичний про Хоростець» він і досі зберігся у домашньому архіві, який впорядкувала і зберігає молодша сестра Кархут Олександра Іванівна, що працює вчителькою у рідному селі.
Отут на сентиментах дитинства-юності й на дідусевих версіях походження назви села можна було б поставити крапку. Але не поспішаймо.
Усе від Бога
Розмірковуючи над походженням назви села, з погляду на тисячолітню історію нашого народу, я, як історик, можу дати своє власне її трактування. Перший варіант назви пов’язую з дохристиянським богом Хорсом, який у міфології східних слов’ян вважався одним з головних язичницьких богів. Вважають, що Хорсові поклонялися як Богові світанкового Сонця. Хорс пошановувався всією групою арійсько-трипільських племен. Запис про Хорса є в літописі від 980 р. і в «Слові о полку Ігоревім». Відомий історик і археолог М. Брайчевський називає Хорса іранським божеством сонця.
Відома перша самоназва праукраїнців — арії або орії, де корені АР-, ОР-, світло (санскрит). Звідси арії —сонцяни, сонцешанувальники. Сліди жител перших аріїв археологи відшукали у Дніпровському Надпоріжжі, в лісостепу Правобережжя і Лівобережжя, на Поліссі, біля Львова, Тернополя, Ужгорода. Спадкоємцями аріїв багато істориків вважають давніх русичів. Відомі розкопки давньоруських могильників і на західній околиці села Хоростець, Хоробрів.
У княжі часи сонячне язичницьке божество Хорс Новгородський поряд з Даждь-Богом Древлянським, мабуть, мали стосунок до утворення билинного епітета Володимира «Красне Сонечко». Зображення як Даждь-Бога Сонця, так і Хорса-Сонця могло фігурувати на знаменах князя, в його гридниці, на ганку палацу. «Красне Сонечко» могло бути вишите і на грудях князівського убрання, причому не тільки парадного, але й похідного, в якому він об’їжджав славнозвісні «багатирські застави», фортеці проти печенігів. Хорс був господарем тієї землі, в якій Володимир княжив з дитинства, Хорс мав сонячний лик. Саме по собі красне сонечко —джерело світла, тепла, радості — дуже придатний образ для поетичної персоніфікації.
Могло бути, що саме за княжих часів Хорс залишив помітний слід у топонімах західних земель. Скажімо, «Літопис руський» свідчить, що року 993-го ходив Володимир на Хорватів — тобто саме на західне Поділля та Підкарпаття. Той самий «Літопис Руський» згадує м. Хоробор у Чернігівській землі на південному березі Десни між ручаями Бобрик і Хоробор під 1152 р., коли відбулася зустріч Юрія Долгорукого та Ізяслава Давидовича. Під 1154 р. у Галицько-Волинському літописі відзначено похід Ізяслава Мстиславича та Ярослава Володимировича на Галич. Цілком імовірно, що чернігівські дружинники з Хоробора залишили на Галицьких землях і «свої» топоніми, зокрема —Хоростків, Хоробрів (Хороборів) тощо.
А може бути, що походження й давніше, адже в основі слів з коренем «хор» лежить поняття «сонце». Поселення, назви яких мають у корені буквосполучення «ОР»-сонце — пов’язані з древніми арійськими племенами, які жили на українських територіях багато тисячоліть тому.
Існує думка про переселення аріїв з Придніпров’я у Перське нагір’я. Доарабська самоназва аріїв — парси (перси) звучить «аре» з назви їхньої держави Орасанії (майже Оратанії). Звідти давня назва Ірану — Персія та назва провінції Хоросан, де «орос» — сонячний, «ан»-небо, небесний. Можна вважати, що й наше «хороший», означає — сонячний. Взагалі всі великі міста аріїв несли у своїх назвах ознаки сонцесвітла. Дотепер у нас залишилися арійські закляття: не зашкодь сонцю, землі і воді. Грішно плювати у вогонь, що уособлює сонце, тим паче у криницю. Не можна бити землю. Нею клялися, її цілували. «Земля — мати наша», — каже своїм правнукам моя 93-річна бабуся Марія.
Від Хорса пішли й топоніми: Корсунь, Коростень, Коростишів, Херсон, Херсово у Хорватії, Хоршов у Чехії, Орша (Орса) у Білорусі. У сербів є чоловіче ім’я Хорс. В Україні — назва річки Оржиця (Х-Оршиця). Від Хорса й назва Керчі: давня назва —Корчев—Хоршев — Хорсев. Також: Хоростків, Хоробрів Тернопільської області, Хорошево на Харківщині, Хоренки на Полтавщині, річка Хорол, острів Хортиця, смт Хоробор на Чернігівщині та ін.
У цьому контексті цікаво розглянути топонім Хортиця —високий гранітний острів на Дніпрі, де в давнину нібито була могутня слов’янська фортеція і капище Перуна з священною дібровою. Там, за словами Костянтина Багрянородного, «Руси здійснюють свої жертвоприношення, оскільки там ріс величезний дуб. Вони приносять (в жертву) живих півнів...». Дуби та священні діброви, червона калина, вепр та півень-будимир в українському фольклорі були земними символами Перуна, бога блискавки-грому та війни.
Цілком імовірно, що урочище Дубина з криницею було священним місцем для наших пращурів і там знаходилося дохристиянське капище для жертвоприношення язичницьким богам, найімовірніше Хорсові.
З дохристиянським богом вітрів Стрибогом співзвучна назва р. Стрип, яка тече східніше села Хоростець. Стрибог — швидкий батько Вогню, тобто вітер, який роздмухує вогонь. Корень «стр» означає також швидку течію. Так звався Дунай у верхній течії — Істр. Відповідно назви річок Дністер, Стрий, Істрівка. Деякі вчені навіть пов’язують з іменем бога Хорса походження Русі (О. Фомінцин). Світанкове Сонце праукраїнці називали священним конем. На санскриті він звався Рос. Інше визначення коня на санскриті —кона. Звідси: кона-рос (світлий кінь) — ко-рос-Хо-рс-рос-рось-Русь.
Друга версія походження назви села Хоростець тісно переплітається з першою і зв’язується з племенами хорватів ( 7— 8 ст.). У межах майбутньої Галицької землі племена білих хорватів утворювали великий союз племен. Походження назви хорватів «Велесова книга» веде від імені одного з полянських князів, засновників Києва — Хорива, ім’я якого, як бачимо, також пов’язано з коренем «Хор». За переказами сучасників, Хорив був добрим, лагідним і ніжним на вдачу, відзначився неабияким вмінням ювелірного майстра. Ніхто не вмів виготовити таких красивих сережок для полянських жінок, як Хорив. Крім Кия, Щека і Хорива, з іменами яких «Велесова книга» пов’язує самоназви слов’янських племен, у тексті знаходимо також ім’я їхнього батька Ора, який правив на Русі перед них, отримавши владу від бога. «Оце ж бо Орь отець був попереду, а Кій провідничав на Русі, і Шеко проводив племена свої, а Хорев хорви свої. А і землю бо погодили на те, он які то ми внучата богові. Відійшли Хорев і Шек од інших і осілись біля Карпатських гір і, там бувши, інші городи творили, інших мали соплеменців, інші багатства мали великі, вороги не лізли до нас і те текло до Кієградо і до Голуні. Отак розселилися, огні свої палючи до Сварога і жертви творячи благодарчі богам і таке інше».
Хорватський союз приблизно у VІІ ст. розпався, після чого частина хорватів переселилася на захід (де нинішня Хорватія). Інша ж гілка — білі хорвати —залишилася на старому місці й увійшла до переліку літописця Нестора у «Повісті временних літ»: «І жили між собою в мирі поляни, древляни, сіверяни, радимичі, в’ятичі і хорвати». Під 907 р. хорвати, поряд із дулібами та іншим племінним союзом західної гілки східних слов’ян — тиверцями, названі в «Літописі руському» серед союзних київському князеві Олегові племен під час його походу на Візантію.
... Отож версії походження назви мальовничого села Хоростець — різні. Та в основі їх лежить добре, хороше, світле, сонячне начало. Як і в основі дуже багатьох старих топонімів по всій нашій Україні.
Богдан АНДРУСИШИН, доктор історичних наук, професор.
Київ—Козова—Хоростець.
