Наше кіно майже невидиме, зате ми маємо дуже достойну інтелектуальну модель кіно — не гіршу, ніж будь-яка європейська. Про це свідчить, зокрема, двотомник «Українське кіно: ідентифікація в часі» та «Українське кіно: євроформат» (Київ, «Альтерпрес», 2003, керівники проекту Олександр Рутковський та Сергій Пролєєв).
Хтось скаже: яка користь від найрозумнішої кіномоделі, якщо самого кіна нема і грошей на нього теж? Дозвольте не погодитися: адже скільки разів (і не тільки в кіно) бувало: коли тим, хто нарікав на безгрошів’я, давали гроші — вони робили кіно (й не лише кіно) безпомічне, бо їм бракувало осмислення: що вони роблять, навіщо й для кого. Отже, в умовах світоглядної розгубленості корисно визначитись: яке кіно нам потрібне?
Ці книжки стали підсумком дослідницького проекту «Українські альтернативи»: фестиваль-майстерня «виняткового кіно» та широке обговорення кінопроблем за участю кінематографістів, соціологів, філософів, культурологів, кінознавців (в тім числі зарубіжних), літераторів, журналістів, студентів. Матеріали дискусій і лягли в основу двох згаданих книг. Результат — понад усі сподівання. Ці книжки являють собою безпрецедентну спробу глибокого осмислення й прогнозування кінопроцесу. Інтелектуальна наповненість і водночас доступність роблять цей двотомник актуальним не лише для кінознавців. Тому варто пошкодувати, що тираж зовсім не масовий (кожен том —по 500 примірників), у продаж книга не надходила, добре, якщо хоч кілька десятків примірників потрапить до бібліотек.
Сергій Пролєєв (президент Українського філософського фонду) підкреслив: проект робився для того, «щоб виникло нормальне, якісне інтелектуальне середовище довкола українського кіно. Щоб це середовище, у свою чергу, створило живодайну атмосферу.., здатну подолати ті архаїчні естетичні стандарти, які домінують у нашому кінематографі. Щоб кіномитці відчули зацікавленість суспільства в їхній творчості».
Один розділ другого тому саме й присвячено «зацікавленості суспільства»: це матеріали трьох масових соціологічних опитувань нашої кіноаудиторії та наших кінематографістів. Це робилося вперше в Україні (замовник дослідження — Український філософський фонд, автор — Олександр Рутковський). Зокрема, і публіці, й кінематографістам пропонувалося запитання: «Які жанри українського ігрового кіно треба розвивати першочергово?»
Відповіді дуже цікаві. Публіка на перше місце ставить історичний жанр (46,8 відсотка опитаних). Далі йдуть комедії — 46,1 відсотка, ліричні фільми про кохання й сім’ю — 35,9; пригодницькі — 18,6; соціально-побутова драма — 16,3; детектив — 13,9; музичні фільми — 11,4; бойовики — 4,4; еротика — 2,7.
А ось що вважають першочерговим кінематографісти: еротика — нуль (!), історичні картини — наполовину менше, ніж хоче публіка (21,3 відсотка), соціально-побутова драма — 51,1 (втричі більше проти бажань публіки). Лише комедія популярна однаково для тих і тих (за неї подали голос 44,6 відсотка кіношників).
