Комунальній землі бути

 Верховна Рада прийняла Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» абсолютною конституційною більшістю. За нього проголосувало 407 народних депутатів. Однак закон не набрав чинності. Президент наклав на нього вето й повернув до парламенту зі своїми зауваженнями. Нині цей закон знову голосуватиметься у Верховній Раді. Про ситуацію, що склалася, на запитання редакції відповідає один з авторів закону народний депутат Станіслав СТАШЕВСЬКИЙ.

— Прийняття закону я вважаю подією історичною. Народним депутатам вдалося реалізувати конституційне положення щодо запровадження в країні комунальної власності на землю. Це зроблено вперше. Адже Конституція визнала власність територіальних громад на землю основою розвитку місцевого самоврядування. Однак з дня її прийняття минуло більш як сім років, але комунальну власність ми не розпочали формувати. Не було закону, який визначав би механізм розподілу земель наявної державної власності на землі територіальних громад і землі держави.

— Земельний кодекс України набрав чинність ще 1 січня 2002 року. Чому так важко народжується цей закон?

— Це можна пояснити надзвичайною складністю проблеми. Справді, згідно із Земельним кодексом Кабінет Міністрів України мав би внести на розгляд Верховної Ради відповідний законопроект. Що й було зроблено, хоча із значним запізненням. Розглядаючи урядовий проект закону, багато народних депутатів переконалися, що в ньому закладено ідеї наступу на конституційні права органів самоврядування. Тобто комусь вигідно, щоб територіальні громади мали у власності якомога менше земель. Приймати такий закон ми не мали права. Зі свого боку, Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради у своєму висновку також висловилося за повернення цього законопроекту на доопрацювання. В умовах, що склалися, народні депутати розробили альтернативний законопроект, поданий мною і Катериною Ващук.

У лютому ці два законопроекти — урядовий і депутатський — було внесено до сесійної зали для обговорення, а потім і голосування. В результаті урядовий законопроект набрав 129 голосів, депутатський — 347.

Його було прийнято в першому читанні й залишено на друге з урахуванням пропозицій і зауважень, висловлених під час першого читання. Уже на цій стадії дехто з урядових чиновників почав «вставляти палиці в колеса» законопроекту, орієнтувати народних депутатів на численні поправки з метою загальмувати закон. Попри все законопроект, внесений на друге читання, було прийнято в цілому, як уже зазначалося, конституційною більшістю.

— Як сталося, що закон, прийнятий такою кількістю голосів народних депутатів, повернуто до Верховної Ради Президентом України з його пропозиціями?

— На це запитання дуже складно відповісти. Гадаю, ті, хто готував пропозиції, мають відповідь. На мою думку, все робиться для того, щоб питання перерозподілу земельних ресурсів у державі вирішували переважно чиновники, а не депутати на сесіях відповідних рад. Принаймні у населених пунктах.

— Досі землею у населених пунктах розпоряджаються ради. Як чиновники розраховують перебрати це на себе?

— Річ у тому, що згідно із законом ради розпоряджаються землею в населених пунктах (крім земель приватної власності) тимчасово, до вирішення питань про розмежування земель державної та комунальної власності. Після розмежування земель ради розпоряджатимуться лише землями комунальної власності. А тому тепер органи виконавчої влади зацікавлені, щоб під час розподілу земель передати якомога менші площі в комунальну власність. У цьому кардинальному питанні наш законопроект, його ідея якраз і полягає у тому, щоб розмежування земель на комунальну і державну власність відбувалося за рівної участі представників виконавчої влади і рад — 50 на 50.

— Чи правда, що у Києві, наприклад, практикують управляти землекористуванням одночасно Кабінет Міністрів України, Київрада, Київська міська державна адміністрація? Хіба таке можливо?

— Я, мабуть, скажу недипломатично, але у нас все можна. Ми на різних рівнях багато говоримо про розвиток регіонів, місцевого самоврядування. А насправді робиться набагато менше, ніж говориться. Ми обрали шлях євроінтеграції, ратифікували Європейську хартію місцевого самоврядування. У Європі, як відомо, міським землекористуванням управляють муніципалітети. А ми хочемо жити по-новому, а управляти по-старому. Як єдиний міський організм можна розділити між різними управлінськими структурами? Ніяк. Але наш чиновник може все.

— З чим не погоджується Президент України, застосувавши вето до закону?

— У пропозиціях Президента вказується, що цей закон порушує право державної власності на землю, не відповідає іншим законодавчим актам, створює умови для нанесення значних збитків державі.

— Хіба 407 народних депутатів могли голосувати за закон, який порушує право державної власності на землю?

— Тут треба мати на увазі ось що. Урядові структури наполягають, щоб формування комунальної власності здійснювалося шляхом передачі частини земель державної власності в комунальну за рішенням органів виконавчої влади. Якщо піти таким шляхом, то цей процес у наших містах і селах великою мірою залежатиме від волі конкретних чиновників.

Депутатський закон визначає інший принцип: формування комунальної власності здійснюється шляхом розмежування державних земель на комунальну і державну власність за рівної участі, як було зазначено вище, представників виконавчої влади і рад. Зрозуміли різницю у підходах?

Урядовці посилаються на статтю 83 Земельного кодексу, де порядок набуття комунальної власності визначений через передачу земельних ділянок.

Справді це так, але передача ділянок з однієї форми власності в іншу можлива лише після розмежування земель. Якщо розмежування земель полягало б у передачі ділянок з державної у комунальну власність за рішенням відповідних органів, то не було б потреби взагалі приймати цей закон. Але тим самим кодексом передбачено прийняти Закон «Про розмежування земель державної та комунальної власності».

— У президентському вето наголошується на невідповідності норм вашого закону раніше прийнятим законодавчим актам. Про що йдеться?

— Мається на увазі, очевидно, те, що наш закон розширює перелік ділянок, які можуть перейти до комунальної власності, хоча насправді такого конкретного переліку в законі немає. Із Земельного кодексу України (стаття 84) взято перелік категорій і видів земель, які не можна передавати до комунальної власності. Цей перелік наведено в статті 6 нашого закону. Крім них, інші землі можна передати в комунальну власність. Земельний кодекс давно підписаний главою держави. Навіщо готувати пропозиції за його підписом про те, що стаття 6 нашого закону — а це норма статті 83 Земельного кодексу — суперечить тому-таки Земельному кодексу?

Або хіба можна казати про невідповідність норм закону нормам кодексів про ліси, води та надра, коли норми останніх не приведено у відповідність до Земельного кодексу? У Лісовому та Водному кодексах, наприклад, передбачено лише державну форму власності на ліси та водні об’єкти. За цими кодексами немає ні комунальної, ні приватної власності. Але в державі фактично є згідно із Земельним кодексом і лісові площі, і водні об’єкти приватної власності. То про які суперечності мова? Або ще приклад. За Конституцією України управління землями державної власності здійснює Кабінет Міністрів України. А за вказаними кодексами це покладено на Верховну Раду України. Хіба це невідомо чиновникам, які готували проект документа для Президента України? Навіщо Президенту готувати такі пропозиції?

— Глава держави звертає увагу на те, що Закон «Про розмежування земель державної та комунальної власності» створює умови для нанесення значних збитків...

— Я довго думав над тим, про що йдеться. Якби Державний бюджет у нас не був би консолідований, то йшлося б про те, що за рахунок передачі земель з державної у комунальну власність зменшуються надходження від плати за землю до Держбюджету. Та відповідно до чинного законодавства кошти від земельного податку і від орендної плати, абсолютна більшість коштів від продажу земель державної власності надходять до місцевого бюджету. Місцеві бюджети є складовою частиною Державного бюджету. Останнім часом керівництво Держкомзему полюбляє виступати з критикою органів місцевого самоврядування, що буцімто вони не забезпечують 100 відсотків надходжень від плати за землю. До того ж конкретні цифрові дані з цього приводу ніхто не публікує. А потрібно було б! Думаю, що оцінка закону про розмежування земель як такого, що створює умови для нанесення значних збитків державі, йде від Держкомзему. Це дуже серйозне звинувачення Верховної Ради. З ним слід було б розібратися в деталях.

— Як можна пояснити, що в пропозиціях Президента України йдеться про те, що землі сільськогосподарського призначення, які використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, не слід передавати у комунальну власність?

— Це пояснити неможливо. Загальновідомо, що абсолютну більшість земель вже передано у приватну власність. Земельний кодекс України передбачає наявність і державних, і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з наданням їм земель державної та комунальної власності. Якщо землі сільськогосподарського призначення не передавати у комунальну власність, то комунальні сільськогосподарські підприємства будуть позбавлені можливості взагалі мати землю на праві постійного користування. Це нонсенс.

— Який вихід із ситуації, що склалася? Адже цього закону давно чекають і місцеві ради, і місцеві адміністрації.

— Я вважаю, що ті 407 народних депутатів України, які голосували за прийняття закону у другому читанні та в цілому, приймуть остаточне рішення з цього питання. Стосовно мене, вважаю, що немає підстав для внесення змін у прийнятий закон.

— Дякуємо за розмову.