Землеробство України завжди розвивалося за умов так званого дефіцитного балансу поживних речовин, бо з урожаєм з грунту виносилося більше елементів родючості, ніж поверталося з рослинними рештками і добривами. В історії країни був період, на жаль, дуже короткий (1966—1990 роки), коли діяла державна програма підвищення родючості грунтів і добривам приділяли багато уваги.

Наймогутніший стимул

Наприкінці 80-х років на кожен гектар орної землі було внесено майже 150 кг азоту, фосфору і калію, а загалом в Україні — 4,5 млн. тонн туків. Для порівняння скажемо, що майже стільки добрив вносили тоді Велика Британія і дещо менше такі розвинені країни, як Італія і навіть США.

Не можна не звернути увагу на темпи нарощування внесення добрив у цей 25-річний період. Вони зросли у 3,2 раза. Нагадаємо, що у 1988 році під цукрові буряки внесли майже 500, під озиму пшеницю — 200, під кукурудзу на зерно — 250, під соняшник — 122, під овочі — 210 і навіть під кормові культури — 150 кг N+P+K на гектар. У результаті зібрали найбільші в історії землеробства країни врожаї, баланс поживних речовин став бездефіцитний, а для фосфору — навіть позитивний. На жаль, останній факт залишився непомітний, хоча ним треба було б пишатися, бо динаміка грунтової родючості у цей період набула принципово нової якості — вона досягла стану простого відтворення. Якби продовжували вносити добрива у таких само кількостях ще хоча б кілька років, країна могла б досягти нового етапу — розширеного відтворення грунтової родючості. За цих умов землеробство України перейшло б на шлях сталого розвитку, що характерно для багатьох країн Західної Європи.

Добрива — наймогутніший стимул підвищення ефективності землеробської галузі, бо, за узагальненими даними, це 40—50 відсотків приросту сільськогосподарської продукції, гарантія стабільності галузі. Несприятливі погодні умови знижують, безперечно, ефективність добрив, але звернімо увагу на таку закономірність. Середньорічне внесення у Франції та Німеччині під зернові культури 200-250 кг N+P+K забезпечує врожаї майже 53 ц/га, у Нідерландах — відповідно 350 і 80, а в Італії при внесенні 120 кг/га отримують лише 38 ц/га. Це середні дані за 20—30 років, але дуже переконливі. Якщо ми хочемо досягти високої ефективності і стабільності у зерновій галузі, то щонайменше мусимо відновити досягнуту наприкінці 80-х років кількість внесених мінеральних добрив.

За даними МінАП («Центрдержродючість»), забезпеченість наших грунтів добривами на 52,8 відсотка є низькою і середньою відносно фосфору; калію вносимо 31,2 відсотка. За таких умов одержати високі врожаї дуже важко, адже за рахунок природної родючості багато не досягнеш. А про підвищення родючості грунтів говорити взагалі не доводиться. Тому альтернативи мінеральним добривам немає. Відсутність достатньої кількості органічних добрив, що здатні частково компенсувати нестачу міндобрив, ще більше загострює проблему.

Плюс хімізація

У Національному науковому центрі «Інститут грунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського» розроблено прогноз на найближчу перспективу вмісту поживних елементів у грунтах України за умов збереження сучасного стану хімізації землеробства. Вже у 2008-2009 роках грунти України за таких умов втратять весь фосфор, накопичений за роки хімізації (1966—1990). Вміст рухомого фосфору досягне не більш як 7,0 мг/100 г грунту, тоді як оптимальний вміст для більшості культур становить 15—18 мг/100 г грунту. Отже, щоб хоча б зберегти накопичений у грунті фосфор, щороку треба вносити 30—35 кг/га. А щоб наблизитися до західноєвропейського рівня (понад 20 мг), маємо десятки років вносити значно більше.

Аналогічна картина й з калієм. За від’ємного балансу вміст цього хімікату в грунтах зменшується, що особливо негативно впливає на грунти Полісся.

З азотом менше проблем, бо щороку в Україні виробляємо понад 2 млн. тонн таких добрив (у діючій речовині). Щоправда, виготовляємо їх переважно для закордонних споживачів (майже для 50 країн). Лише 15 відсотків з них залишається у нас, що набагато менше потреби (1,5 млн. тонн).

З фосфором ситуація складніша, оскільки не маємо висококонцентрованої сировини, бо тільки з неї можна виробити суперфосфат та інші повноцінні фосфорні добрива. Ситуацію можна виправити за рахунок місцевих родовищ фосфоритів (Велико-Подільських, Харківських, Донецьких, Вінницьких, Одеських). Але вироблене з них фосфатне борошно ефективне (інколи на рівні 80—90 відсотків від суперфосфату) лише на кислих грунтах — на Поліссі і частково у Лісостепу.

Потреба у фосфорних добривах — майже 1 млн. тонн (у діючій речовині), а виробляємо 35—40 тисяч тонн, тобто таку мізерну кількість, що не виходить навіть по 2 кг (потреба 20—30 кг на гектар орної площі). А якщо немає фосфору, знижується ефективність азотних добрив, погіршується якість продукції, витрачається більше вологи для вирощування зерна тощо. Проблема фосфору в землеробстві країни давня: було багато засідань, рішень, але досі не закуповуємо достатньої кількості сировини, не розроблюємо місцеві фосфорити, а той суперфосфат, який виробляємо, на лани не доходить через дуже високі ціни.

З внесенням калію ситуація не краща. Потреба — майже 0,5 млн. тонн. Раніше імпортували з Росії і Білорусії, а нині дійшло до того, що заготовляємо 25—27 тисяч тонн. Тим часом у Прикарпатті є значні поклади калійних руд, які можуть повністю задовольнити наші потреби в цьому мінералі.

На дощик надійся, а кошти збирай

Розв’язання проблеми з міндобривами відкладати неприпустимо, бо наше землеробство невдовзі може опинитися на рівні африканських напівпустельних країн або Латинської Америки, де добрива не виробляють і не використовують, родючість грунтів не підтримують, а сподіваються тільки на дощик. Думаємо, що Україна, колишня житниця Європи й СРСР, яка, до того ж, безпосередньо причетна до створення фундаментальних основ науки про грунти та їхню родючість, не може до цього опускатися.

З чого варто починати? Насамперед, треба визначити джерело фінансування на закупівлю добрив. Його, здається, визначено законом про плату за землю, який прийнято ще 1996 року, але він, на жаль, фактично не діє, бо коли приймають бюджет, його дію тимчасово призупиняють. І так щороку. Простий підрахунок показує, що для підвищення родючості грунтів (а саме на це передбачає витрачати зібрані кошти закон) треба акумулювати більш як 1 млрд. грн. щороку. На ці кошти можна придбати добрива і продати їх селянам за пільгових умов.

Є ще один шлях — лізинг. Він міг би запрацювати ефективніше, тоді й кошти до Державного бюджету поверталися б швидше (протягом одного—двох років), ніж за сільгосптехніку (три—п’ять років).

А чому досі немає застави землі, що вже давно визнано унікальним капіталом? Проте цей капітал не працює не тільки на суспільство, а й навіть на себе.

Побоювання, що добрива недостатньо окупляться додатковою продукцією, — безпідставні. Наукою розроблено, а практикою підтверджено, що нові технології використання добрив надзвичайно ефективні. Вони передбачають внесення знижених (ресурсозберігаючих) доз, локальне внесення під весняну культивацію, в рядки водночас із сівбою, підживлення рано навесні та в період вегетації. У порівнянні з традиційною і неефективною технологією (70 відсотків добрив під оранку, решта — навесні) окупність добрив зростає у два—три рази. Наприклад, 30 кг азоту, внесених для підживлення озимих рано навесні, забезпечують приріст 350—400 кг зерна. Внесення суперфосфату під час сівби дає майже таку само віддачу.

Диво-туки й мікродобрива

Варто зауважити, що нині швидко удосконалюється асортимент туків. Замість однокомпонентних мінеральних добрив все більше виробляють комплексні добрива, які ефективніші не тільки завдяки синергізму (один компонент підсилює дію іншого), але й через менші витрати при транспортуванні і внесенні. Так, «Сумихімпром» виробляє нові види складних добрив з подвійними і потрійними комбінаціями елементів живлення: суперагро 11 типів, складне добриво чотирьох типів, азотно-калійне добриво двох типів, суперфосфат амонізований, азофосфор, магнієвмісний суперфосфат. «Рівнеазот» виробляє тукосуміші з різним співвідношенням N, Р і К. Розширює асортимент добрив і концерн «Стірол» — карбамід, карбамідоаміачна суміш з добавками цинку, міді, молібдену.

Поширюються органо-мінеральні добрива, які мають низку переваг (збалансоване співвідношення макро- та мікроелементів, вища засвоюваність рослинами, пролонгована дія тощо). Головна їх перевага —можливість приготування на місці, у кожному господарстві.

Виробляються в Україні й мікродобрива, які високоефективні для обробки насіння або для позакореневого підживлення. Вони не тільки підвищують урожай, але й сприяють підвищенню крохмалистості картоплі, цукристості буряків, знижують кислотність винограду. До того ж вітчизняні мікродобрива дешевші від закордонних.

Віталій МЕДВЕДЄВ, Микола РОЇК, академіки УААН.