Наш кореспондент Сергій Хомінський взяв участь у регаті сезону «Південна вахта»
Шляхом жеребкування «Голосу України» дістався крейсерський міні-тонер «Лера». З чотирьох штатних членів екіпажу на ній було тільки двоє — Дмитро Потоцький та Дмитро Ткаченко, решта напередодні захворіла.
— Піднявши стаксель та грот, виходимо на стартову лінію. В обличчя періщить прохолодний дощ і дме поривчастий вітер, але це ніяк не позначається на нашому настрої.
Моє завдання — вчасно пригнутися й перескочити на протилежний борт. Інакше отримаю гіком — такою собі металевою трубою по лобі й шубовсну у воду.
Минулих вихідних на Канівському водосховищі відбулася завершальна регата сезону «Південна варта». Окрім яхтсменів, можливість узяти в ній участь було надано й журналістам. Логотипи ЗМІ прикрасили борти 56 вітрильників, акулам пера також запропонували увійти до складу «своїх» екіпажів. Проте більшість пишучої братії віддала перевагу не екстремальній романтиці справжнього яхтингу, а спостереженню за проходженням регати з комфортабельного теплохода «Адмірал», затишні каюти якого були багаті на запаси віскі, один з виробників якого — Hankey Bannіster — виступив спонсором заходу.
Зізнаюся, можливість посмакувати віскі мені також неабияк подобалася. Але заради справжньої участі в регаті нею таки довелося пожертвувати.
Шляхом жеребкування «Голосу України» дістався крейсерський міні-тонер «Лера». З чотирьох штатних членів екіпажу на ній було тільки двоє — Дмитро Потоцький та Дмитро Ткаченко, решта напередодні захворіла.
Піднявши стаксель та грот, виходимо на стартову лінію. В обличчя періщить прохолодний дощ і дме поривчастий вітер, але це ніяк не позначається на нашому настрої. Поряд рвуться в бій і суперники: «Tabula Rasa» та «Відродження», «Перлина» та «Everest», «Гонта», «Норд», «Оксамит України» тощо. Особливо зворушує екіпаж «Еоса», який складається з чотирьох представниць прекрасної статі!
Звучить стартовий сигнал, і вся флотилія летить уперед. Гордо здійняті догори щогли та напнуті вітрила створюють навколо неймовірну красу. Вітер дужчає, і «Леру» неабияк хилить на бік. Починаю хвилюватися, Дмитри заспокоюють — 800-кілограмовий кіль не дасть перевернутися.
Долаємо перший поворот. Тепер вітер дме з другого боку. Замінюємо стаксель на спінакер. Щоб не заважати цій процедурі, ховаюся до каюти. Тут звідусіль чути дзюрчання води за бортом — неначе ти оточений водостічними трубами.
Ще один поворот — тепер на 180 градусів. Замість спінакера знову ставимо стаксель. Через кожні двадцять секунд доводиться робити оверштаг або фордевінд. Це такі повороти, коли вітрила перекидаються на другий бік. Моє завдання — вчасно пригнутися й перескочити на протилежний борт. Інакше отримаю гіком — такою собі металевою трубою — по лобі й шубовсну у воду. Чимало суперників сідають на мілину. Ми чіпляємо днищем водорості — доводиться дати задній хід. Фінішна пряма — з-поміж хмар визирає сонце. На останніх метрах обходимо кілька вітрильників і посідаємо у своїй групі третє призове місце! З огляду на неповний екіпаж — фантастичний результат!
Кажемо «до побачення» цьогорічному вітрильному сезону і з нетерпінням чекатимемо весняних «Травневих вітрил»!
