Що відбувається у Львові? Революція? Повстання? Розминка політичних м’язів? «Тусовка» із застосуванням підручних матеріалів нападу — яєць і яблук? До всіх цих запитань доречні два варіанти відповідей: так, ні. Залежно від того, якими очима (телекамерами) і з якою метою фіксувати події минулих тижнів.
Громада перевіряє
Три місяці тому Український центр вивчення громадської думки «Соціоінформ» провів опитування львів’ян. Його результати і нині актуальні.
Рейтинг довіри до блоку Віктора Ющенка становить 77 відсотків, до блоку «За єдину Україну» — 11,75 відсотка. Серед політичних партій найпопулярніша — Народний рух України (рейтинг довіри 52,41 відсотка). Найнижчу довіру має Комуністична партія — 7,50 відсотка, а СДПУ(о) — 12,66. Довіра до Львівської обласної ради і облдержадміністрації вимірюється відповідно показниками 17,16 та 16,84 відсотка. Серед соціальних інститутів за рівнем довіри на першому місці — церква (85 відсотків), на останньому — податкова адміністрація (15 відсотків).
Від цих показників можна відштовхуватися і прогнозувати розвиток подій, рух персоналій в політикумі, реагування електорату. Що, власне, на високому фаховому рівні й робить управління внутрішньої політики облдержадміністрації. Його керівник — Андрій Болкун, до речі, «переживає» вже п’ятого намісника. Нинішня «революція», вважає він, не була чимсь несподіваним. Її прогнозували в регіоні...
Можна було спрогнозувати і ймовірну вибуховість, спричинену поєднанням у порядку денному минулої сесії двох питань: «за» відставку Сергія Медведчука та «проти» входження України до ЄЕП. Можна було спрогнозувати політичний результат — звільнення одразу чотирьох голів райдержадміністрацій — депутатів обласної ради, які проголосували проти ЄЕП. Це було зроблено без подання голови облдержадміністрації Олександра Сендеги, без пояснень. Четвірці сміливців дали зрозуміти, що не можна бути півдня головою виконавчої структури, півдня — депутатом...
Володимир Шмигельський, голова Дрогобицької райадміністрації, погодився на оцінку «поразки». Вона поламала всі життєві плани керівника, якому на недавній сесії районної ради більшість депутатів задекларувала шляхом таємного голосування довіру.
— Не бачу тут державницького підходу з боку адміністрації Президента, — коментує він звільнення з посади. — Коли переходив на виконавчу роботу, знав, що така ситуація може статися. Я зробив вибір свідомо, інакше не міг. І в майбутньому не зможу. Народився в сім’ї репресованих. Для мене було б великим тягарем піти на могилу батьків і помолитися, якби зробив інакше. Коли мене призначали на посаду, я мав співбесіду з Президентом. Він згадав про Дрогобицький молокозавод. «Запусти його — я приїду», — сказав. Ми вже його запустили. Знайшли також інвестора з Кривого Рога для будівництва доріг. Шкода. Є багато напрацювань. Хотілося б продовжити їх.
Ще раз про любов і податки
Сесія обласної ради розбудила сумнівні технології з’ясування взаємин, провокації з боку тих, хто завше готовий нищечком відловлювати своє в каламутній воді. Невідомі особи вчинили напад на редакцію газети «Молода Галичина», потрощили меблі, комп’ютери. Висновок не забарився. Газета прозоро натякнула, що це — вислід її критичного погляду на блок Віктора Ющенка, дарма, що і він, і голова обласної ради Михайло Сендак засудили такі дії. Лідер соціал-демократів області, народний депутат Ігор Шурма заявив про наступ «нашизму». Невідомі хулігани побили вікна у видавництві «Червона калина». Його головним редактором є депутат обласної ради, член Української народної партії Лариса Федорів. Сесію, що відбулася, вона розцінює як велике очищення. Адже в результаті дебатів довкола ЄЕП та персони Сергія Медведчука було створено міжфракційну депутатську більшість. У результаті різкого зіткнення різновекторних політичних сил зросла популярність голови обласної ради Михайла Сендака. Він добився виступу на сесії Верховної Ради, надалі добиватиметься обіцяної зустрічі із Президентом. Із Києва Михайло Сендак повернувся «на коні», там він давав численні інтерв’ю й успішно попрацював на політичний імідж області і «Нашої України» зокрема.
— Не може бути повернення до Союзу, але нам потрібен спільний ринок, — вважає представник фракції «Ділова Львівщина», генеральний директор об’єднання «Львівліс» Анатолій Дейнека.
Персона Сергія Медведчука як голови ДПА і рідного брата лідера СДПУ(о) для значного сегмента галицького політикуму — щось на взірець пального, яке не дає згаснути вогню. З одного боку, він, як керівник фіскального органу, аж ніяк не може викликати любові до себе на тлі зростання цін і зубожіння значної частини населення. З другого боку, його повсякчас ототожнюють із діями і функціями старшого брата, дарма що сам Сергій Медведчук не раз заявляв про автономію свого життя і своїх позицій. Йому не вірять, бо надто вже родинні взаємини складаються між ДПА та обласною структурою СДПУ(о). Ні для кого не є секретом масове членство податківців у партії.
Представники блоку «Наша Україна «постійно заявляють про податковий тиск на підприємства і структури, котрі підтримують Віктора Ющенка. Нині податківці мають намір перевірити — планово і позапланово — 230 підприємств і установ. Про податково-політичний тиск, про відмивання брудних грошей багато говорять, але на гучний судовий процес із залученням широких кіл громадськості жодна із сторін не наважується. Підприємці не роблять це тому, що не вірять у позитивний результат. Мовляв, самознищення неминуче. А Сергій Медведчук «захищається» результатами, адже з його приходом на посаду значно поліпшилася наповнюваність бюджету і він постійно нагадує опонентам про те, що керується чинним податковим законодавством. А для розв’язання конфліктів є суди, нехай розбираються...
А братія мовчить собі?
Під час загострення політичного протистояння неминуче відбувається поділ на «праведних» і «винних». А судді, арбітри — хто? Зрештою, цей поділ у недемократичному суспільстві — річ дуже умовна, надто коли цим займається «клумба». На гарячі події доречно подивитися холодним аналітичним оком. Ось як оцінює події на Львівщині академік НАН України Михайло Голубець — видатний вчений, відомий політичний і громадський діяч, депутат Верховної Ради першого скликання.
— Навіть у Львові інтелігенція не позбулася рабської покори і совкового мислення, — ділиться наболілим він. — Є громадські організації: Конгрес української інтелігенції, Ліга творчих спілок, «Просвіта», «Львівська бесіда», але, на жаль, ніколи не трапилося такого, щоб вони зібралися разом і обговорили якісь серйозні питання. Є багато проблем, що мали б хвилювати нас. Особливо напередодні політичної події, яка, можливо, справді принижує нашу національну гідність і підриває суверенітет. Уже півтора-два роки йшла мова про Єдиний економічний простір. Усі мовчали. Ніхто не цікавився тим, як це буде виглядати. Може, треба було б заздалегідь з’ясувати, що достеменно означає ЄЕП для України. Зрештою, будь-який Президент має спиратися на національний інтелект фахівців, а не вузького кола партійних діячів, які мають свої інтереси. Як тільки підписали угоду — одразу гвалт, мітинги, мобілізація дідусів і бабусь на клумбі, пікетування. Не здобудемо в такий спосіб успіху. Те, що робилося на площі під вікнами сесійного залу, — примітив. Це дискредитує Україну, з нас сміятимуться... А про податкову політику можу сказати на прикладі своєї установи — Інституту екології Карпат НАН України. Одного разу податківці прийшли на перевірку і вирішили, що академічний інститут займається підприємницькою діяльністю і виписали велике нарахування. Я довів, що інститут — не прибуткова установа, що нарахування — недоречні. Мені сказали — зменшимо. Я заявив, що жодної копійки не заплатимо, бо нема підстав. Урешті-решт податківці зі мною погодилися і навіть сказали, що десятою дорогою обминатимуть інститут.
Львівська область.
