Із досьє «ГУ».
Леонід КАДЕНЮК. Народний депутат України по 205-му виборчому округу (Чернівецька область), перший космонавт незалежної України. Народився 1951 року в селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області. Має вищу освіту за спеціальностями космонавт-випробувач—льотчик-випробувач, інженер-механік. 1997 року виконав космічний політ на американському багаторазовому космічному кораблі «Колумбія». До обрання до парламенту — помічник Президента України з питань авіації та космонавтики. Герой України. Безпартійний. Заступник голови Комітету з питань національної безпеки та оборони. Член депутатської фракції НДП. Одружений, має трьох синів.
— Леоніде Костянтиновичу, чому ви вирішили піти у політику? Адже на той час уже мали ім’я та визнання...
— Професія космонавта досі настільки рідкісна і ще довго буде такою. До того ж у неї такі особливості, що космонавт, хоч-не-хоч втягується у політику. Але, крім цього, мені цікаво бути в політиці, брати участь у чомусь значущому для держави.
— Стати народним депутатом — це було власне рішення чи чиясь порада? Що вам тоді сказав Леонід Кучма?
— Це було власне рішення. Я маю свої політичні переконання, своє бачення розвитку держави, які мене і спонукали на прийняття рішення стати народним депутатом. Президент схвально сприйняв моє рішення йти на вибори. Коли я повідомив йому, Леонід Данилович сказав: «Твоє бажання — іди, працюй. Це цікава робота».
— Напевно, вам пропонували місця і в партійних списках?
— Буквально наступного дня після мого повернення з космосу мені телефонували з Києва до Х’юстона деякі наші політичні лідери і запрошували стати членом тієї чи іншої партії. Але я дійшов висновку, що не можу бути членом жодної партії. На мій погляд, людина, яка має особливий статус космонавта, не повинна бути членом жодної партії. Я маю бути для всіх однаковий. Напередодні парламентських виборів до мене також зверталися представники багатьох партій, пропонували місця у перших «п’ятірках» виборчих списків, але я відмовився. Бо в мене було велике бажання, щоб безпосередньо люди обрали мене. Це було цікавіше, ніж просто записатися у список і таким чином пройти. Хоча я розумів, що цей шлях буде складнішим.
— Тобто ви взагалі противник партійних, так званих пропорційних виборів чи просто не бачите сьогодні «своєї» партії?
— Пропорційна виборча система — це те, до чого ми маємо прийти. Але ця система передбачає наявність сильних політичних партій, які користувалися б довірою народу і які дійсно могли б зробити необхідний прорив в економіці нашої держави. На жаль, таких партій центристського чи правоцентристського спрямування у нас бракує. Я, наприклад, за те, що коли вже пропорційні вибори, то на них мають іти не блоки, а лише політичні партії. У цьому випадку центристські та правоцентристські партії ще не мають відповідної сили і можуть опинитися у програші.
— Чому ви вступили саме до фракції Народно-демократичної партії?
— Бо в цій фракції — люди, найближчі до мене за політичними поглядами, баченням законодавчої роботи.
— А з самою народно-демократичною ідеєю, партійною програмою НДП знайомі?
— Звичайно. Але до жодної партії вже ніколи не вступатиму.
— За час роботи в парламенті ви розробили певні законопроекти?
— У комітеті я працюю над питаннями, пов’язаними з соціальним захистом військовослужбовців. Брав участь у підготовці багатьох законопроектів з цієї тематики. На жаль, ці закони діють дуже слабо через нестачу коштів. Скажімо, Верховна Рада прийняла нову редакцію закону про соціальний захист військовослужбовців і членів їхніх сімей, але Президент наклав на нього вето. Я особисто розмовляв із Леонідом Кучмою щодо цього закону: Президент усе прекрасно розуміє, але джерела фінансування цього закону визначено не було.
— У 2002 році у Верховній Раді ви увійшли до міжфракційного об’єднання «Україна—НАТО». Чи діє воно в парламенті нині?
— Так. Воно діє і займається напрацюванням документів стосовно відносин України з НАТО. Я, дійсно, прихильник вступу України до НАТО. Якщо наш основний вектор — Європа, то вступ до НАТО — це одна із його основних складових.
— А як голосуватимете щодо угоди про входження України до Єдиного економічного простору СНД?
— Я був налаштований голосувати за ратифікацію. Але надалі це рішення залежатиме від того, як себе поведуть росіяни у зв’язку з будівництвом ними дамби в Керчинській протоці. І взагалі, ця подія може вплинути на мої погляди відносно співпраці України та Росії.
— У розмові з вами важко обійти тему космосу. Як вважаєте, чи полетять іще колись українці у космос?
— Переконаний, що українці літатимуть у космос, бо Україна — космічна держава. Але коли це відбудеться — сказати надзвичайно важко. Основна причина — знову-таки фінансова. Мій політ відбувся завдяки підписанню угоди між президентами України та США, тобто наша держава не заплатила за цей політ жодної копійки.
— Чим ви нині більше живете — минулим чи майбутнім? Досі повсякчас згадуєте свій космічний політ чи маєте якісь нові плани?
— Звичайно, мій політ у космос надзвичайно вплинув на мене, на моє подальше життя. Нині пишу книгу, в якій описую свій політ — усі відчуття під час нього. Звичайно, маю і плани на майбутнє. Але вже більше думок — про синів.
— Скажіть, це правда, що у вас є своя ділянка на Місяці?
— Та ні, немає (сміється). Хоча, кажуть, у деяких політиків є. Я сприймаю такі речі, як щось несерйозне.
— А «космонавтську» форму підтримуєте?
— Спорт став для мене звичкою. Три-чотири рази на тиждень пробігаю дистанцію в десять кілометрів. Може, колись іще полечу в космос (сміється)...
