Це той, який спонукає думати, осягати і, головне, творити!
Рейхстаг знову стоїть і діє. Берлінська стіна, упавши, встигла прорости ізраїльською... настала пора, коли за давністю відкрилися закриті архіви. Просто чудеса! Чого тільки не довідаєшся! Про що навіть і не знав, і не думав.
Націонал-соціалізм і соціалізм, увівши народи в динаміку патріотизму, кожен ішов до свого. Данцінг.. Англія. Початкова спрямованість третього рейху. Але що? Чому міняється напрямок? Героїзм англійських льотчиків. Правда, з півтори тисячі гине більше тисячі. Однак Острів одразу показав: перемоги не ждіть, перемоги і не може бути! І Гітлер змінює напрямок. Далі «нах остен!» Далі відомо: війна, генералісимус, перемога. Репарації. І двохмільйонна російськомовна армія Власова, яка воювала на боці Гітлера, на додачу. І Голда Меїр. І руїни міст і сіл. І Хіросіма та Нагасакі. І нові вороги. І лише внутрішні позички.
Дивно, як за таких обставин Сталін зберігає свою давню звичку — постійно опікуватися літературою і мистецтвом. Так, вождю клали під праву руку увесь російськомовний книжковий потік. Читаючи, він відкидав усе, з чого не було надії на вартісність, і перекладав на лівий бік те, що потім становило його власну бібліотеку... Важкі повоєнні роки. Ледве вийшли з нормованого продажу хліба, а «Правда» кожного 1 березня друкує знижки. Обов’язкову чотирикласну освіту переводять на сім класів...
Сталіна не стало на початку березня 1953 року.
А ось інша дата «13 травня 1956 року». «Прошу поховати мене поруч з матір’ю моєю». Передсмертна записка Олександра Фадєєва.
Вогонь погас. По всьому!
Часи міняються, та ніщо справжнє не зникає раз і назавжди. Скресають архіви, все, що приховували, виходить на видноту, стає можливим бачити, що і чому.
Газета, яка до річниці смерті Фадєєва опублікувала статтю про нього і надрукувала його останній лист до ЦК КПСС, подає генерального секретаря СП як жертву його причетності до боротьби із троцкізмом, коли Ахматова і Пастернак — «пошлость литературы». Імена такі відомі і такі незаперечні, що одразу повстаєш... і тільки через певний час, знову вчитавшися в слова самого Фадєєва, розумієш: щось тут не так! Дезінформація. Така притаманна, починаючи з певного часу.
Лев Троцький не Голда Меїр. Нам лишається тільки гадати, що було б у світі, якби переміг не Сталін, а Троцький. Якщо у вождя Троцького було десь підгрунтя, то воно не могло оминути СП. Фадєєв міг бути причетним до доль якоїсь частини письменників, заарештованих і засуджених, чи навіть страчених. Але хіба сумління з приводу цього могло відібрати у революціонера і борця бажання жити?! Гай, гай! Щоб повірити у таке потрібно зовсім не знати школи життя цих людей. Їхніх втрат, їхніх тюрем і заслань.
Після смерті Сталіна Микита Сергійович Хрущов починає розчищати свій шлях. Негайно усунуто хазяїна Луб’янки. Молотова заслано у Пекін. Маленкова вислано директором електростанції на Урал. Не забув і про СП. Костянтина Симонова заслано до Ашхабада. Фадєєв, зоставлений на своєму місці, просто перестає існувати. Нарешті, довели. «Не вижу возможности дальше жить, так как искусство, которому я отдал жизнь свою, загублено самоуверенно-невежественным руководством партии...» Знав, що казав! Тільки ось не знав, що з того вийде, інакше б ніколи не пішов із життя.
Костянтин Симонов, нарешті, повертається до Москви. Купив кооперативну квартиру в письменницькому будинку біля метро «Аеропорт». На Пушкінській, як і я, відстоявши чергу, придбав друкарську машинку. Почавши усе спочатку, допомагав як міг людям, котрі поверталися... Але давньої ваги в керівництві СП більше не мав. Як і заповідав, прах його розвіяли на полі, де прийняв свій перший бій у війні.
Нині з певністю можна сказати — знехтувано  діло рук їхніх. І знадобиться якийсь час, щоб люди знову очистили і оцінили їхні цінності. І знову запалав у грудях священний вогонь, з якого і бажання жити, і, кому судилося, творити.