Так склалося протягом останніх років, що затверджуючи чергову державну чи регіональну цільову програму мало хто сподівається, що всі заплановані видатки на їх виконання буде профінансовано в повному обсязі. Насамперед тому, що такі зобов’язання держави швидше декларативний крок до справжнього соціального захисту.

Так за віртуальними деклараціями органів Волинської державної влади щодо турботи про інвалідів, ветеранів, малозабезпечених громадян, намірів побудувати нові об’єкти чи вести боротьбу з наслідками підтоплення територій, маємо тільки реальне недовиконання, а точніше зрив державних цільових програм.

Більше десяти років інваліди війни Волинської області чекають на допомогу держави у придбанні автотранспорту. Проте, проблема досі не втрачає актуальності. Про це свідчить той факт, що в 2003 році з передбачених Міністерством праці та соціальної політики 52 машин волиняни одержали лише 16, що приблизно три відсотки від загальної потреби. За минулий рік інваліди області не доодержали 38 авто із запланованих 48. Серед інших областей, де рівень забезпечення інвалідів транспортом утримується в межах 14 відсотків (станом на 2002 р.), наш регіон вирізняється катастрофічним недофінансуванням.

Водночас, станом на 1 квітня 2003 року згідно з програмою «Власний дім» на отримання позик для будівництва житла зареєстровано 110 громадян. Загальна потреба в кредитних ресурсах майже 1,5 млн. грн., реальна — набагато більша. Оскільки понад 300 сімей учителів із сільської місцевості не мають власного житла, або проживають у погано пристосованих для цього приміщеннях. Через недостатнє фінансування з державного бюджету торік із 850 тис. грн. одержано лише 90 тисяч. План нинішнього року становить 600 тисяч грн. Інвестиційними намірами облдержадміністрації передбачено виділити на цю програму лише 70 тисяч гривень. Невже обласне керівництво вважає, що цих грошей достатньо для забезпечення волинян житлом? Якщо так, то чи варто розраховувати на те, що держава подбає про наших людей краще?

Понад десять років у Нововолинську будується 10-та шахта. Введення в експлуатацію якої дало б змогу хоча б частково розв’язати проблему з працевлаштування шахтарів, які вивільнилися внаслідок закриття шахт. Ще кілька років тому будівництво шахти фінансувалося з держбюджету. Але зі зміною персонального складу Волинської облдержадміністрації в червні минулого року стало зрозуміло, що цей об’єкт «випав» із пріоритетів виконавчої влади, а режим фінансування інакше як аварійним назвати не можна. Лише така надзвичайна подія, як візит двох Президентів — України і Польщі — до Павлівки, що неподалік шахтарського Нововолинська (у дні пам’яті жертв україно-польського конфлікту) та намір шахтарів зустрітися з Президентом, аби розповісти про свої проблеми, сприяли появі доручення Л. Кучми — віднайти кошти для шахтарів. Але з реально передбачених Кабміном 16 млн. грн. «знайшлося» трохи більше одного мільйона.

Наразі 10-та шахта — єдина, що нині будується в Україні і тому є стратегічним об’єктом волинського краю. У найкритичніший момент облдержадміністрація обмежилася офіційним зверненням до уряду і Президента. Водночас в останній відповіді Комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу вказано, що Мінфін вважає недоцільним у 2003 році фінансувати будову за рахунок коштів державної підтримки вуглевидобувних підприємств. Свого часу Мінекономіки не підтримало пропозицію про фінансування 10-ї шахти за рахунок капвкладень. Чому сталося так, що об’єкт, який будувався десятиріччя виключно за рахунок центральних капітальних вкладень (саме таку позицію відстоювала держадміністрація попереднього складу) нині залишився без фінансування?

Є, але це не означає, що діє на Волині й комплексна програма ліквідації наслідків підтоплення територій у містах і селищах України. Цей документ затверджено окремою постановою Кабміну в лютому 2002 року. Землі сільських рад Іваничівського району постійно зазнають підтоплення ґрунтовими водами внаслідок закриття шахт Нововолинська. Факт погіршення екологогідрологічного стану навколишніх територій підтверджено попереднім висновком Львівсько-Волинської геологорозвідувальної експедиції. Звісно на місцях коштів на проведення робіт з ліквідації наслідків підтоплення немає. Натомість облдержадміністрація не переймається питанням залучення коштів, що передбачені комплексною програмою. А перекладає відповідальність на Західно-Українську дирекцію з ліквідації шахт, яка пропонує внести до кошторису витрат розроблення і виконання проектів водопониження на підтоплених територіях. Є й офіційна відповідь з облдержадміністрації, де зазначається: «кошти на реалізацію програми на Волинь не надходили. Жодних повідомлень про безпосередню участь представників облдержадміністрації у розв’язанні цього питання немає». А у відповіді з Мінпаливенерго обов’язок здійснювати організаційні заходи з виконання програми покладено на місцеві органи виконавчої влади, які повинні докласти максимум зусиль для того, щоб 8,6 млн. грн. передбачених програмою, надійшли на Волинь. А тим часом, сотні мешканців Іваничівського району внаслідок підтоплень втрачають значну частину врожаю.

Виплачувати вчасно допомогу малозабезпеченим сім’ям держава теж не має чим. Маскуючи свою нездатність тим, що час від часу змінює порядок їх нарахування, щоправда на обласному рівні. Щоразу після таких нововведень до громадських приймалень шикуються черги багатодітних мам із документами про відмову у призначенні фінансової допомоги через брак коштів чи неправильно подані документи. Виплата гарантованих державою коштів відбувається із запізненням на кілька місяців. Керівництво області пояснює, що це спричинено невчасним одержанням субвенції із держбюджету. А що зроблено для того, щоб ситуацію виправити?...

Аби створити робочі місця для шахтарів на кошти Фонду загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття триває будівництво фабрики рулонових пакувальних матеріалів (смт. Жовтневе м. Нововолинськ). Для цих потреб згідно зі ст.8 ЗУ «Про державний бюджет України на 2003 рік» передбачено 3430,7 тис. грн. Нещодавно до області надійшла частина цих коштів. Проте, одержати гроші можна лише за умови оформлення кредиту в держави. І таких схем в регіоні чимало. Є випадки, коли подібний варіант «допомоги» пропонується фермерським господарствам, звісно ж за державний кошт. Постає запитання: яким чином використовуються державні кошти — на підтримання сільського господарства чи створення нових робочих місць, і хто є автором таких схем?

На кордоні з Польщею розташовано місто Любомль, до речі єдиний райцентр області, який, на думку волинських чиновників, не потребує газифікації. Тому, мабуть, облдержадміністрація щороку відмовляється включати його до переліку об’єктів інвестиційних намірів. Тим часом, місто зазнає ще й постійних підтоплень через зношеність місцевих каналізаційних мереж. Увесь набір цих волинських побутових особливостей щодня спостерігають сотні іноземців, які з Ягодина через Любомль в’їжджають до України. Яке перше враження про Україну складається у них від побаченого — здогадатися не складно.

За офіційними повідомленнями, проблема з наповнення держбюджету не настільки нагальна, щоб вести мову про катастрофічне недофінансування цільових державних програм. Інколи складається враження, що на Волинь гроші не надходять, бо немає прямої зацікавленості та живої участі у процесі їх залучення з Києва. А от коли владі було потрібне зерно, вона не зупинялася ні перед чим. Про порушення законодавства України у волинських селах під час так званої «продрозверстки» трьома волинськими депутатами подано запит на ім’я Генерального прокурора з проханням з’ясувати законність дій влади. Зокрема, втручання у господарську діяльність підприємств, існування негласної заборони на вивіз та реалізацію зерна за межі області, що виявилося в затримані співробітниками обласного управління МВС України у Волинській області автомобіля з зерном, хоча всі необхідні документи було пред’явлено тощо.

Чи не краще було б волинській владі переорієнтуватися і спрямувати свої зусилля на забезпечення виконання гарантованих державою цільових програм? Хоча сумніваюся, що події розвиватимуться саме так. Оскільки майже півторарічний досвід спілкування через депутатські звернення із облдержадміністрацією переконує, що подані мною документи не розглядаються головою ОДА А. Французом по суті, а відповіді-відписки з проблемних питань я одержую, в ліпшому разі, за підписом першого заступника чи керівників управлінь.

Сергій СЛАБЕНКО, народний депутат України.