Живе у самого синього моря чудовий поет і казкар. Уперше він почав писати у сімнадцять років і, звичайно, про любов. Здавалося б, нічого примітного у тім немає. Ну хто, скажіть, у юності не писав віршів коханим? На жаль, з віком це зазвичай проходить. Диво відкриття світу слова про себе тьмяніє, стирається в буденній суєті. Все-таки планета наша «для щастя мало обладнана». Зберегти в душі романтичну окриленість удається, мабуть, не багатьом — це доля обраних, хоча самі вони про таке звання і не клопочуть. Цей талант виявляється в головній справі життя його власника просто і природно.
Костянтин Заборов-Сєдой випробував на своєму віку не одну справу: двадцять два роки ходив морями і океанами на рибальських судах, побачив, як і пісенний капітан, чимало країн. Нині разом з дружиною має невеликий кемпінг у моря. Але найголовнішою справою Заборова-Сєдого давно стало слово. Як і відкіля воно з’явилося хлопчиську — невідомо. Може, увійшло в життя з маминих казок, може, з книг, що читав запоєм. Тільки раптом з бешкетника і пустуна буквально посипались вірші. Писав про все, але найбільше, звичайно, про любов. І дарував, і викидав, і на суперечку цілий день міг говорити з друзями віршами.
Але найкращі вірші невловимо зникали. Вони появлялись раптово і танули як зірочки-сніжинки на долоні. Їх було неможливо впіймати. А потім рими відійшли. Замість них виник інший персонаж — Джеррі Фін. Шляхетний і мужній, він спочатку був просто образом. Сюжет склався пізніше. Так почалася проза. Бувальщина, переплітаючись з вимислом, складалася у фантастичні, чарівні, героїчні, побутові розповіді, повісті й казки. Трохи пізніше Костянтин усвідомив себе дитячим письменником, коли з’ясувалося, що всі великі дорослі проблеми, про які він розповідає, зрозумілі дітям. Адже дитяча література — це література не тільки про світ дітей. Тут річ не в тім, що написано, а в тім, як написано. Давно відомо: талановиті твори для дітей цікаві дорослим.
— Одного разу у морі на вахті розповідав товаришу якусь історію, — згадує Заборов-Сєдой. — Головний герой, відважна й захоплююча людина, одержує відповідальне завдання — розвідати поклади палива в океанських глибинах. Вісім років йому довелося провести в підводному човні на дні океану. Всілякі небезпеки очікували героя на кожнім кроці, але найважчий екзамен — непозбутній страх всесвітньої самотності, протистояти якому людина не в силах. Олексій зумів подружитися з акулою і завдяки цій дружбі — вижив.
У цей морський період біографії Костянтин писав багато. Свої фантастичні твори розповідав товаришам, а ті й не підозрювали, що перед ними не просто гарний оповідач, а автор. Записувати він почав набагато пізніше, коли залишив флот. Сьогодні в нього три великі збірки казок, п’ять пригодницьких повістей, кілька романів і безліч дитячих віршів.
Світ творів російськомовного письменника з Очакова надзвичайно різноманітний: захоплюючі інтригою сюжети, сповнені любов’ю й шляхетністю герої, незмінне торжество добра, миру і дружби, безмежність тимчасових і географічних вимірів. Де, як, звідкіля приходить цей чудовий світ —невідомо. Сам Заборов-Сєдой розповідає про те, що спочатку завжди є слово-образ. Це може бути звичайне слово, приміром, колодязь. А потім — образ: запах пряної вогкості, слабкий відблиск у чорній глибині і... таємниця, таємниця, що зберігає колодязь. Так народжується сюжет.
Таємниця — обов’язковий атрибут казки. Як і чарівні перевтілення героїв. І от уже казкар викриває таємне зло головного міністра, перетворюючи доброго садівника Антошку на рожеву колючку: «Дочекався він (Антошка) ночі, відшукав стежину, якою потайки пробирався до стайні головний міністр, обернувся колючкою троянди, чекає. У саду тихо, темно, качаються на легкому вітрі кущі пахучих троянд, немов примари. Раптом бачить Антошка — ось він, крадеться. Як мимо проходив, учепився Антошка колючкою за полу довгого плаща міністра...».
А буває, випадково почуте ім’я, кличка собаки, народжують в уяві художника характер і сюжет. Цуценя Свиріпко — герой декількох творів Заборова-Сєдого. У вірші «Катин щенок» Свиріпко бачить себе уві сні величезним псом, який захищає хазяйку від хулігана. І ось «ранком Катя встала рано, тільки Свиріпко міцно спав. Адже всю ніч уві сні він сон хазяйки охороняв!..». Катя зі Свиріпком стають героями казки, в якій Цвіркун Бом з жалем показує їм результати неслухняності й вередування.
Вічне дитяче — «що таке добре і що таке погано» — ми, дорослі, за великим рахунком, визначаємо для себе все життя. Піднімаємося до філософських вершин, часом впадаємо в містику, але тільки дитячий письменник особливою мовою й в особливій формі здатний донести істину дитині. У вірші «Брехун» герой-хлопчисько страждає і не розуміє самого себе. Що змушує його постійно брехати?
«Вру я папе, вру я маме,
вру друзьям я на ходу.
Если врать не перестану,
до чего же я дойду?!...
Отчего и почему
врать я начал — не пойму...
Папу я спросил об этом.
Он сердито крутит ус,
Не торопится с ответом...
Только вдруг сказал:
— Ты — трус!
Чтобы правду говорить,
Надо очень смелым быть!»
Ось така проста істина, яка від частого вживання істиною бути не перестає.
А тепер — головне. Великі цитати з творів письменника в статті не випадкові. Навіть вони скажуть знаючій хоч щось у слові людині про безсумнівний талант автора. Але виданих творів Костянтина Заборова-Сєдого не знайти. Є окремі публікації в «Барвінку», є відгуки письменників Юрія Ярмоша, Віктора Кави, поета Анатолія Костецького, є невидані збірки. Є навіть угода з виробничо-видавничою фірмою «Котигорошко» про те, що термін виходу у світ його книги передбачається... до 01.03.96. Що було далі?
Найкраще про це розповість лист Олега Орача, який він надіслав у 2001 році Заборову-Сєдому: «Шановний Костянтине Сергійовичу! Свого часу я мав роботу — і задоволення! — попрацювати як редактор над вашим рукописом «Тайна старинного замка». Мені тепер цікаво: чи вийшла ця книга друком? Чи Вас, як і багатьох авторів... ошукали, тобто, просто кажучи, обдурили, заполучивши кошти і не видавши книги? Якщо Вам пощастило не потрапити до кола обдурених, то чи не будете ласкаві надіслати бодай один примірник Вашої книги своєму редакторові? Я подарую видання або в дитсадок, або малятам-сусідам у моєму домі. Прошу до діла! З повагою».
На жаль, і дотепер немає в автора екземплярів своїх творів для подарунків. Друзі видали в Москві буклет з віршами Заборова-Сєдого невеликим тиражем. Ці буклети родина роздає відпочивальникам. Так і розходяться вірші по Україні. Сам письменник до видання не дуже й прагне, хоч від співробітництва не відмовляється. Але вже дуже багато сміття на видавничій кузні. Може, тому й бідніє колись «велика держава» дитячої літератури?
Миколаївська область.
