Знаки бувають різними. Бувають знаки уваги. Бувають грошові знаки. А ще — державні номерні знаки для транспортних засобів. Люди зазвичай навіть не звертають уваги на велику кількість знаків кругом себе і навіть не можуть уявити те, як вони, переплітаючись один з одним, перетворюються на проблеми, вирішення яких потребує велетенських зусиль. Чи замислювався хто-небудь, крім фахівців, скільки комплектів автомобільних номерних знаків потрібно на рік Україні? Скоріше за все — ні. А ось Державтоінспекція України знає цю кількість точно — 500 000 на рік. Це число варто запам’ятати, оскільки воно дуже важливе для розуміння тих знаків уваги, якими Міністерство внутрішніх справ обдаровує закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «Динамо-Сілейр».
І знаки уваги ці очевидно, неприховано і напряму пов’язані з грошовими знаками. Але про все по порядку.
Щорічно в Україні потрібно замінювати номерні знаки п’ятисот тисячам одиниць. І, зрозуміло, хтось ці знаки повинен виготовляти. Схема при цьому цілком проста: споживач знаків (номерних) — власник автомобіля — приносить знаки (грошові) в касу ДАІ і отримує те, що хотів. До речі, ніде крім у ДАІ, він ці номерні знаки купити не зможе. І хоч це незрозуміло, нам кажуть, що це — правильно.
ДАІ, в свою чергу, знаки не виробляє, а закуповує. Де хоче, там і закуповує. І це, якщо брати до уваги слово «правильно», зрозуміло. Хто як не рідне ДАІ і Міністерство внутрішніх справ знає, де і за скільки ці номерні знаки закупляти. І так вже склалося, що закупляє номерні знаки міністерство тільки у «Динамо—Сілейр».
З одного боку, зрозуміло: «Динамо» завжди було рідним словом міліції. Ще в радянські часи пенсіонери міліції високого рангу працювали в цьому спортивному товаристві. З іншого боку... Існував наказ №203 ще з 1992 року, яким МВС забороняло виготовляти номерні знаки всім іншим підприємствам, крім «Динамо-Сілейр», посилаючись на суворий облік та сувору звітність. Тобто ніхто, крім «Динамо-Сілейр» із Дніпропетровська не зможе налагодити контроль, звіт і якість виробництва автомобільних номерів. Ніхто. Тільки «Динамо-Сілейр» знає таємницю забезпечення режимності та безпеки. Той же ракетний «Південмаш» — не може, український ВПК — не може, а колишня фабрика металоспортивних виробів — будь ласка. Це стверджував перший заступник МВС України, генерал-лейтенант В. Корнійчук. Погодьтеся, неможливо інакше розуміти такі твердження, як виключний знак уваги зі сторони МВС. До речі, МВС свого «кохання» не соромиться. Коли читаєш наказ Управління ДАІ МВС України №4030 від 30.11.2000 року, так і тягне помилуватися. Генерал-майор міліції, начальник УДАІ МВС України пан Міленін викладає ясно:
«На доповнення до листа Управління ДАІ МВС України ... та з метою прискорення виконання постанови Кабінету Міністрів України... ЗАТ з іноземними інвестиціями «Динамо-Сілейр» організувало дочірні підприємства по виготовленню номерних знаків.
Раніше видані номерні знаки не відповідають діючим вимогам міжнародної Конвенції про дорожній рух та діючого ДСТУ. У країнах Балтії і Росії вже пройшла кампанія по повній заміні старих номерних знаків на нові з символікою держави.
Враховуючи викладене, прошу активізувати роботу по заміні державних номерних знаків» ...
Є з чого дивуватися. Не знаю як там Прибалтика, а «бідна» Польща до сьогоднішнього дня ще не замінила і не прагне замінити свої старі номерні знаки, розуміючи, як це вдарить по кишені споживача. А «багата» Україна — будь ласка. Зверніть увагу, це ще було 1992 року.
Далі йдуть адреси філіалів того ж «Динамо-Сілейр» в регіонах України. Спочатку в наказі генерала йдеться про готовність улюбленого україно-британського підприємства, а потім вже про невідповідність номерних знаків світовим стандартам. І доручено начальникам обласних управлінь активізувати роботу з заміни номерних знаків... Терміново тим же «Динамо-Сілейр» було розроблено новий галузевий стандарт, який справді не давав доступу іншим підприємствам до виробництва цієї продукціі, оскільки технологією її виготовлення на той час володіли тільки вони, а всі вимоги стандарту могла забезпечити лише імпортована сировина. І це також незрозуміло, але невипадково.
Тож чи не з закордону було підкинуто ідею нашому генералові про невідповідність наших номерних знаків міжнародній конвенціі про дорожній рух?
Це не могло не викликати обурення вітчизняних виробників. За заявою МПП «Вьюга» Комітет Кужель змушений був прийняти рішення зі скасування монопольного наказу №203. Але не так сталося, як гадалося. Втративши одну монополію, МВС України знову ж таки узгоджено з тим же «Динамо-Сілейр» провели чи то тендер, чи то конкурс на постачання цієї продукції. Правові органи до сьогоднішнього дня не можуть точно сказати, що це було. До речі, провели конкурс з грубим порушенням чинного законодавства, де переможцем було оголошено «Динамо-Сілейр».
Здається, що україно-британці на деякий час втратили ініціативу, не справилися з потоком замовлень... А можливо, з якоїсь іншої причини, деякі обласні ДАІ вирішили замовити номерні знаки в інших виробників. У тих, що розташовані ближче, і продукцію пропонують дешевшу. І навіть генерал-майор Міленін був змушений дати дозвіл на ці дії. Він так і написав в листі начальникам УДАІ УМВС України в Полтавській, Сумській і Черкаській областях:
«З метою спрощення порядку виготовлення та отримання державних номерних знаків на транспортні засоби, Управління ДАІ МВС України не заперечує проти розрахунків та направлення заявок на їх виготовлення до НВ ТОВ «Знак» м. Полтава згідно з укладеними договорами.»
Не заперечує генерал 14 лютого 2001 року, а вже 16 травня того ж року раптово «прозріває» і пропонує все тим же обласним начальникам договори розірвати:
«До Управління ДАІ МВС України звернулося Українсько-Британське закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями завод «Динамо-Сілейр» з листом про те, що на порушення наказу Міністерства внутрішніх справ від 20.11.1998 р. №868... деякі Управління ДАІ областей замовляють виготовлення номерних знаків на інших підприємствах».
Потрібно віддати належне колишнім виробникам металоспортивних товарів. Вони не просто так вимагали розірвати контракти, а ще й послалися на висновок ЯКОГОСЬ дослідницького центру «Арсенал», який на прохання того ж «Динамо-Сілейр», з’ясував, що аж два знаки із 80 тисяч, які виготовив Полтавський «Знак», не відповідають вимогам ДСТУ. Це, як-то кажуть, пункт перший. Просто так умовити місцевих начальників місцевих ДАІ розірвати контракти було проблематично. Всі вони в один голос говорили, що співробітництво з полтавським «Знаком» їм вигідне, оскільки оперативніше і скоріше вирішуються питання. Як змусити їх зробити те, що не хочуть? Дуже просто. І народжується з центру чергова «депеша».
«У зв’язку з листом «Динамо-Сілейр» та на виконання наказу МВС України від 20.11.98 р. №868 «Про виробництво державних номерних знаків для транспортних засобів» заявки на виготовлення номерних знаків надсилати виключно до УДАІ МВС України».
Перший заступник начальника УДАІ МВС України, полковник міліції С. Г. Коломієць.
Як бачите, полковник посилається на наказ від 20.11.98 року. Це потрібно теж запам’ятати, бо з числами в монополістів все дуже гарно тільки тоді, коли рахують гроші. Треба також зауважити, що за два дні до виходу цього наказу полковник Коломієць був на іншій посаді. Він працював керівником науково-дослідного центру безпеки дорожнього руху, який разом з «Динамо-Сілейр» і розробив ДСТУ 3650-97. Якщо згадати ще давніше минуле, то цей полковник (зараз, до речі, вже генерал) у період створення СП «Динамо-Сілейр» був начальником УДАІ в Дніпропетровській області. Це той полковник, який в недалекому минулому з піною на губах доводив директору МПП «Вьюга», що зміст нового тендеру і його вимоги направлені виключно в інтересах України. Читаючи твір динамо-британців та центру безпеки, я так і не зрозумів, які ж інтереси України в ньому. А ось британо-українські інтереси я там найшов, як то кажуть, з головою. Це той полковник, як уже говорилося раніше, два дні тому працював зовсім на іншій посаді, і який, попрацювавши два дні першим заступником начальника УДАІ України, в першу чергу кинувся налагоджувати не безпеку дорожнього руху, а на захист інтересів дивного підприємства з дивними інвестиціями. Схоже, динамо-британці посилили свої позиції в вищому керівництві УМВС і, здається, вдало. А схема з центром «Арсенал» — це як придаток для виправдання зовсім інших цілей.
Чому «Арсенал» якийсь? А тому, що коли вірити листу Українського науково-дослідного інституту стандартизації, сертифікації та інформатики, «... ВЦ «Арсенал»... не акредитований в системі УкрСЕПРО на проведення випробувань номерних знаків для транспортних засобів».
Тобто, неакредитований, а результати його досліджень генерал вважає достатніми, щоб відступити від свого ж генеральського слова. І відкозиряти «Динамо - Сілейру». Мовляв, раді старатися.
Залишається, щоправда, наказ Міністерства внутрішніх справ України № 868 від 20.11.1998 року, в пункті першому якого зазначається:
«Визначити виробником державних номерних знаків для транспортних засобів Українсько-Британське закрите акціонерне товариство ... «Динамо-Сілейр», яке одержало перемогу в тендері»...
Ось і ще один генерал міліції в особі Кравченко Ю. Ф. починає виявляти знаки уваги виробнику знаків номерних. І як він любить цих українських британців! Як спішить доставити їм задоволення! Так спішить, що не звертає увагу на дрібниці. Він пише про тендер, хоча в офіційному оголошенні зазначалося відкритий конкурс, що з точки зору закону не одне й те ж саме. Але це ще не прояв вічного кохання, а так, легка безпам’ятність в пориві пристрасті. А ось дата наказу свідчить про почуття глибокі та тривалі. Дата наказу 20 листопада, а підсумки конкурсу були підбиті 21.
Дивно, що з таким проникливим міністром наші внутрішні органи до цих пір не викорінили всю злочинність. Це ж генерал міліції зміг за добу, як мінімум, угадати, хто переможе в конкурсі! Чи він знав це точно? Знав ще до того, як взагалі оголошували про конкурс? Тоді — так. Тоді — зрозуміло. Можна було б, звісно, додержатися пристойності і зачекати з наказом день-два. Але кохання зле.
Це ж яка драматична картина — Міністр внутрішніх справ не находить собі місця, переживає, коли ж любимий «Динамо-Сілейр» буде оголошеним переможцем і єдиним виробником номерних знаків. І, не втримавшись, бухає в дзвін... вибачте, наказ за день до фіналу. Пізніше це пояснили помилкою секретарки. То ж звідки така прудкість та бажання перемогти простір та час? І, до речі, звідки таке бажання порушити антимонопольне законодавство України? А ще звідки таке бажання того ж Антимонопольного комітету вигородити порушників? Узгодженими діями МВС України та британськими динамівцями була створена супермонополія, а поважний комітет, знаючи про це, проявляв повну бездіяльність.
Інакше як пояснити, що комітет декілька років ухиляється від своїх обов’язків по відношенню до «Динамо-Сілейр» та МВС України? Його просили і вимагали прийняти з цього приводу відповідне рішення. Просили і у Міністерства внутрішніх справ додержуватись правил «капіталістичного гуртожитку», але ті разом з комітетом крутилися, як угрі на пательні, відкараскуючись формулюваннями типу з одного боку — порушень немає, але з іншого, порушення є. Але робити нічого не будемо, оскільки... І так далі. Далі ще більше. На скаргу МПП «Вьюга» м. Полтава на діяльність британо-англійських супермонополістів органи, які як ніхто зобов’язані були втрутитися і привести все це в законодавче русло, грубо кажучи, плюнули на закон. Плювала Генеральна прокуратура, стверджуючи, що ніякоі монополіі немає, плюнула СБУ, а Комітет пані Кужель взагалі відмахнувся від скарги, як від надокучливої мухи. Звідки ж така колективна порука у нашої виконавчої влади? Чи не в тому, що хтось стоїть з цього питання вище їх? Стоїть і координує їх діяльність в те русло, яке йому потрібне. Не може ж вся влада бути недержавницькою. Чи може. Чи може, секрет в іншому. Так, секрет чарівної любові, звісно, неземної, до британо-українців криється далеко не в автомобільних знаках. Ця любов в знаках грошових.
Щорічно в Україні потрібно замінювати п’ятсот тисяч комплектів номерних знаків. «Динамо-Сілейр» поставляє їх по ціні 93 гривень. Майже 20 доларів США. Елементарний підрахунок вказує на те, що щорічно вартість контракту «Динамо-Сілейр» становить 10 мільйонів доларів. Встановимо рентабельність підприємства на мізерних десяти відсотках. Таким чином, виходить один мільйон доларів щорічного прибутку. Є за що боротися? І навіть більше.
Українська ДАІ також не в накладі, маючи законне право при продажі номерних знаків збільшувати їх ціну на двадцять п’ять процентів. Ті ж підрахунки дають два з половиною мільйони доларів на рік. Є за що і ДАІ повоювати. Хоча тут є велике запитання.
ДАІ отримає свої два з половиною мільйони при будь-якій кількості виробників, оскільки торгувати номерними знаками може тільки вона. І скільки буде виробників, — для ДАІ особливоі ролі не грає. Обсяг продажу і сума залишаться ті ж самі. Тоді чого ж «Динамо-Сілейр»? Чому саме вони визначені монополістами, чому саме від них генерали міліції приймають зауваження і накази. Чому питання саме про їх монополію не наважуються (щоб не сказати —бояться) підняти Антимонопольний комітет та інші. Невже знаки (номерні чи грошові) здатні так спаплюжити в умах чиновників в погонах і без них поняття про закони і правила?
А «Динамо-Сілейр» продовжує грати за своїми правилами, благо має контракт з МВС до 2007 року на 500 млн. доларів. Веде себе не як прохач, а як господар. Хоча, усвідомлюючи, що дивна чехарда з термінами наказу міністра внутрішніх справ і підсумком результатів відкритого конкурсу починає мозолити очі, керівництво готове, м’яко кажучи, допускати неточності.
Уже в червні цього року в листі до Прем’єр-міністра України генеральний директор «Динамо-Сілейр» пані Селіхова дуже дивно і зручно для себе помилилася у зазначенні дати того ж самого наказу №868. За її версією генерал внутрішньої служби Кравченко підписав його не двадцятого, а двадцять шостого листопада. Навмисне чи, будемо сподіватися, ненавмисне пані Селіхова вводить в оману не багато не мало — Прем’єр-міністра України Януковича, який, звичайно, не маючи можливості порівняти лист Селіхової з реальними документами, дбайливо пересилає лист нинішньому міністру внутрішніх справ з проханням розібратися і вжити необхідних заходів. Прем’єра можна зрозуміти. Не повинен директор підприємства з річним доходом в мільйони доларів брехати. Скаржиться тепер пані Селіхова на харківське підприємство «Маха», яке самовільно забрало частину замовлень. І прем’єр, як не дивно, реагує миттю. Можна було б позаздрити нашому Кабміну, якби так само миттю вирішувались і всі інші питання в Україні.
А пані генеральний директор не вгамовується і направляє лист ще й держсекретарю Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України. Вона знову жаліється на конкурента, і знов на «Маху» з Харкова, посилаючись на результати експертизи того самого «Арсеналу», котрий ще в червні минулого року не був акредитованим, про що писалося вище.
І можна подумати, що держсекретар повинен близько до серця прийняти це звернення. Ще б пак: адже «Динамо-Сілейр» — товариство з іноземними інвестиціями. Інше питання, а навіщо Україні такі інвестиції?
Ні, дійсно. Навіщо залучати іноземні капітали для того, що можна робити на власні українські кошти? Чи англійська частина «Динамо-Сілейр» не вивозить одержаний дохід за кордон? Виходить дивно. Практично всі українські служби дбайливо опікують фірму, яка не вкладає гроші в українську економіку, а вивозить їх. Ось чому підприємства з українським капіталом відпихають від солодкого пирога в десять мільйонів доларів. А кажуть, у нас незахищені закордонні інвестиції. Захищають, та ще й на якому рівні. Друге питання, за які заслуги всіх сторін.
Що ж такого страшного в виробництві номерних знаків? Чи страшне не виробництво, а ті, хто за ним стоїть? Хто примудряється примусити все і вся трудитися на своє благо, використовуючи де тиск, а де обман?
Не виключено, що дивне остовпіння українських чиновників поступово мине. У всякому разі, дуже показово виглядають дати листів Прем’єр-міністру та держсекретарю — 26 і 20 червня відповідно. Чому «Динамо-Сілейр», впевнено гравши в парі з владою, раптом ринулося розігрувати козиря? Все дуже просто.
Двадцять четвертого червня цього року Господарський суд Києва прийняв рішення за позовом Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю «Знак» до Антимонопольного комітету України.
Антимонопольний комітет зобов’язаний порушити справу за фактом створення штучної монополії ДАІ МВС України і СП ЗАТ «Динамо-Сілейр».
Більше того, той же Господарський суд м. Києва видав наказ № 38/283 «Про примусове виконання рішення» Господарського суду м. Києва, яким зобов’язав примусово Антимонопольний комітет України розпочати справу про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за заявою №216 від 19.11.2002 р., підписаною Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю «Знак», м. Полтава.
Шість років знадобилося НВ ТОВ «Знак» та МПП «Вьюга», щоб одержати такий результат. Чотири рішення чотирьох інших судів і два томи переписки з тими, хто так ефективно будував дах для супермонополістів.
Таким чином, міліцейська «криша» починає явно протікати і потрібно шукати нове прикриття.
Будемо сподіватися, що вищі посадові особи України не тільки перестануть опікати «нещасне» україно-британське підриємство, а й докладно ознайомляться з документами з цього приводу. Не з тими, в яких допущені зручні помилки, а з першоджерельними. І ще — з українським законодавством.
І це буде знаком того, що не тільки грошові знаки щось вирішують в Україні.
Андрій ШКІЛЬ, народний депутат України, голова підкомітету з питань підготовки законопроектів Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.
Друкується на підставі п. 6 постанови Верховної Ради України «Про порядок висвітлення роботи четвертої сесії Верховної Ради України четвертого скликання» від 3 липня 2003 року № 1022-ІV, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про статус народного депутата України» за рахунок квоти депутатської фракції «Блок Юлії Тимошенко».
