У селі Ковчині Куликівського району мені розповіли історію, яку в Україні почути нині можна, мабуть, у багатьох регіонах. У вчителів Раїси Миколаївни та Володимира Васильовича Шил три роки тому помер батько. Його пай орендувало сільгосптовариство «Ковчинське». І ось після смерті батька керівництво господарства повідомило спадкоємцям: ви не наші, і ми не будемо на вас працювати... Отож прямим текстом відмовило у сплаті орендної плати.
Чи насправді це так, спробував з’ясувати у спадкоємців. Застав родину за роботою, коли сім’я привезла солому з сусідньої Авдіївки.
— Чому з Авдіївки? — здивувався.
— У нас тут нічого не доб’єшся, або таке дороге, що не докупишся... А там наш учень керує. Причіп соломи коштує 30 гривень.
У справі з батьковим паєм, то все саме так, як розповіли селяни.
— Це, на жаль, гірка правда, — підтвердив Володимир Шило. — Ми у селі 19 років учителюємо. Щороку, за рознарядкою, обробляли у колгоспі по 20—30 соток кормових буряків. І ось отримали таку дяку за нашу працю. Якийсь центнер зерна пожаліли...
«Учительський» наділ лише цього року став корисним для сім’ї. Після того, як у селі з’явилося фермерське господарство «Деснянські зорі», де взяли в оренду землю педагогів, пенсіонерів. Родина Шил отримала два центнери зерна, сіно. Звичайно, це вже «щось». Хоча педагогу для виживання на селі цього замало. Спочатку в Ковчині тримали корови кілька вчителів, а тепер 17. І всі мають по дві-три годувальниці! Крім того, декотрі вчителі, один техпрацівник школи придбали старі трактори. Бо додаткову землю — від 50 соток до двох гектарів — одними руками впорати важко.
— Взяли два гектари землі в середині дев’яностих, —розповідає заступник директора з навчально-виховної роботи Ковчинської загальноосвітньої школи-садка 1-3 ступеня Раїса Шило. — Обробляли її невеличким плужком, практично вручну. Полегшало, коли продали батькову хату і купили тракторця. Він нас добре виручає. Хоча нерідко все виходить так на так. Цього року, наприклад, за коробку передач віддали 500 гривень, а за колінвал — 300. Посадили картоплю, три тонни маємо на продаж. А її ціна нині — 40 копійок за кілограм. І не бачимо, щоб хтось їздив і купував бульби. Боїмося, що збиток буде.
...Ковчинська школа, де педагогам, здавалося б, ніколи заглядати до методичної літератури, вивчати нове, загалом посідає одні з перших місць на предметних олімпіадах у районі. Парадокс? Як мені розповіли, успіхи учнів пояснюються досвідом педагогів, які мають по 20—30 років стажу. «Друга зміна», пов’язана з фізичною працею, допомагає їм утримувати родини, вчити у вузах дітей. Вона обтяжлива, рабська, проте істотно не позначається на рівні освіти вихованців. А в учнів та сама проблема з городами, як і у вчителів.
— Сільські діти нещасні, — зітхає мешканка Ковчина Надія Лихо. — Тепер на цих городах усі працюють до вечора.
На щастя, скоро зима. Більше часу з’явиться у сільських педагогів для самоосвіти, а у дітей — для підготовки до уроків, надолужування знань. Можливо, саме тому сільські випускники і без репетиторів вступають до вузів, технікумів. З 18 цьогорічних випускників Ковчинської школи двоє здобувають вищу освіту, а восьмеро — середню спеціальну.
Та проблеми залишаються. І головна з них — низька зарплата освітян. Вона не дає можливості вчителям почуватися незалежними від обставин, перейматися лише освітньою справою. Дво-тризмінна робота швидко виснажує сільських педагогів, погіршує стан їхнього здоров’я. Раїса Шило, наприклад, цього року чимало днів перебувала у лікарні...
Чернігівська область.
