Паляниця агронома Колача

— В юності я хотів стати машиністом, — зізнається Євген Йосипович. — Уже й працював помічником, та здоров’я підвело. Повернувся до батьківської справи — ростити хліб.

Напевно, це була його доля, дякуючи якій він сягнув вершин хліборобської слави. Хоч би як там було, а вже багато років з ужинками Євгена Колача звіряють свої показники хлібороби Волині. Цього року фермер із села П’ятидні  намолотив пшениці з кожного гектара по 61 центнеру. Середня врожайність зернових — 53 центнера. До свого першого рекорду на хлібній ниві йшов Колач більш як 23 роки. Встиг попрацювати агрономом у рідному селі Ізові, що під польським кордоном, потім у сусідньому колгоспі «Правда», а в 1959-му очолив колективне господарство «Слава» в селі Лудин. Тринадцять років обіймав цю посаду, після чого за станом здоров’я перейшов на Володимир-Волинську птахофабрику, де понад двадцять років трудився головним агрономом.

Зміна роботи спонукала до нових пошуків і досліджень. Тим паче що не бракувало ні органічних добрив (курячого посліду), ні мінеральних. Але сорти не витримували підживи і вилягали. Як бути? Не дати місцевим, бідним на гумус, землям поживи — не вродить, даси — виляже стебло. Таке спостерігалося і в інших господарствах. Головний агроном вирішив тоді разом з директором відвідати Торчинську сортодільницю, що під Луцьком. Коли ж подивилися, здивувалися: майже вся пшениця вилягла, окрім миронівських сортів «дружба-1» і «дружба-2».

Відрядження до Миронівки ще більше переконало в тому, що зі старими сортами далеко не підеш — генетичний потенціал обмежений. Потрібні принципово нові пшениці, попит на які був тоді неабиякий. Тож Євген Колач замість очікуваних чотирьох тонн, ледь випросив у директора інституту 100 кілограмів насіння пшениці сорту «дружба-1». Вродила на славу: з півгектарної площі зібрали 33 центнери добірного зерна. Таких врожаїв на Волині ще не знали: 66 центнерів з гектара. Це в той час, коли і 40-центнерні врожаї вважалися рекордними.

По жнивах Евген Колач повіз у Миронівку сніп того збіжжя. Зайшов з ним до директора інституту Леоніда Животкова. Той, глянувши на колоски, мовив: «Будемо з вами працювати».

Повертався додому головний агроном з чотирма тоннами пшениці «дружба-1» і науковими рекомендаціями щодо вирощування перспективного сорту. Через рік майже всю зернову площу птахофабрики засіяли «дружбою-1». Відтоді й почалася співпраця Євгена Колача з Миронівським інститутом пшениці ім. В. М. Ремесла Української академії аграрних наук.

Новий сорт спровокував якісний прорив: Володимир-Волинська птахофабрика стала намолочувати по 60—70 центнерів пшениці з гектара. Декотрі колеги Евгена Йосиповича з недовірою ставилися до рекорду, але після відвідин птахофабрики скепсис у гостей зникав, бо такої пшениці вони ще не бачили. До того ж жнива на тутешніх полях тепер завершували на початку серпня, а не в середині вересня, як було раніше. До господарства зачастили делегації, зросло й число бажаючих придбати врожайне насіння.

У 1988 році Євгену Колачу виповнилося 60, але він продовжував працювати. Не один сорт створеної миронівцями пшениці успішно пройшов апробацію на полях Володимир-Волинської птахофабрики. Таке партнерство тривало аж до 1993 року, коли Євген Йосипович пішов на заслужений відпочинок.

Саме тоді Євген Колач вирішив стати фермером. Ще працюючи на фабриці, отримав із земель запасу 5 гектарів і засіяв їх цукровими буряками. Грошей, щоб найняти помічників, не було, тому довелося все літо з дружиною Лідією Леонідівною провести на ділянці. Впорати всю площу подружжю забракло сил: два гектари доглядав місцевий механізатор. За виручені від продажу буряків гроші та взятий кредит Колачі купили трактор МТЗ-82. До 24 гектарів зріс і їхній земельний наділ.

Як практик і довірена особа інституту, Євген Йосипович займався насінництвом, хоча юридично це співробітництво і не було оформлено. Лише у 1995-му з ініціативи головного агронома райсільгоспуправління Юрія Усиченка до Української академії аграрних наук звернулися з клопотанням дозволити відкрити на базі фермерського господарства Євгена Колача опорний пункт Миронівського інституту пшениці. Наступного року такий дозвіл одержали, а два роки тому СФГ Євгена Колача реорганізовано в науково-дослідне селянське (фермерське) господарство, основним видом діяльності якого є вивчення перспективних сортів озимої пшениці та їх впровадження у виробництво. Займаються тут також буряківництвом, картоплярством. Щороку, маючи 300 гектарів ріллі, фермер Колач виробляє 700—750 тонн зерна, цукрових буряків — 650—700, картоплі — 250 тонн. Такій ефективності землеробства можуть позаздрити чимало сільгосппідприємств.

Нині в Євгена Колача шість тракторів, три комбайни, п’ять вантажівок, сучасна зерноочисна техніка. Все це, як говорить Євген Йосипович, заробили самі. Про багатство, вочевидь, говорити не доводиться, оскільки насіннєве зерно вищих репродукцій минулого врожаю Колачі продавали в мішкотарі за ціною вдвічі нижчою, ніж сьогодні коштує звичайна пшениця. Коштів для його виробництва треба набагато більше. Тож і змушений був фермер навесні брати кредит на 150 тисяч гривень.

— Був у Лудині, де я колись головував, — каже Євген Колач. — Побачене гнітить: поля не зорані, техніка не відремонтована, солярки для проведення польових робіт немає.  

Винні в цьому, вважає Євген Колач, місцеві чиновники, які аграрні реформи звели лише до роздачі селянам державних актів на землю.

— Мусимо знати, — вважає Євген Йосипович, — що відбулося, де зараз перебуваємо, куди йти далі. Апробували б новозміни спочатку. Можливо, після цього не було б таких дурниць, яку побачили в сусідньому селі Рогожани, де посеред 50-гектарного поля бовваніє чиясь виділена віхами двогектарна земельна ділянка. З’ясовується, то один господар там узяв свій пай...

 

Волинська область.