Лариса ЛАТИНІНА
Досьє «Голосу України»
ЛАТИНІНА Лариса Семенівна, абсолютна олімпійська чемпіонка з гімнастики (1956, 1960), входила до команди, яка у 1956, 1960, 1964 роках вигравала олімпійську першість. Загалом на її рахунку: 9 золотих, 5 срібних та 4 бронзові нагороди. Чемпіонка світу 1958, 1962 рр. у багатоборстві, 1954, 1958, 1962 рр. у командних змаганнях, чемпіонка Європи 1957, 1961 у багатоборстві, неодноразова чемпіонка України та СРСР. Тренер олімпійської команди СРСР. 18 олімпійських медалей — неперевершений рекорд олімпіад.
Минуло вже півстоліття відтоді, як у спорті вперше пролунало ім’я Лариси Латиніної. Для цілого покоління людей видатна гімнастка стала не тільки уособленням свого виду спорту, а й ідеалом краси, грації, фізичної досконалості, що доповнювався ще й неповторною жіночою чарівністю. Королева гімнастики, вона була «дівчиною мрії» для сотень тисяч радянських людей свого часу. Її величезні спортивні здобутки неоціненні, та повага до цих досягнень зростає ще в багато разів, коли розумієш, скільки тернистих доріг пройшла Лариса Дірій — майбутня Латиніна — на шляху до своїх перемог.
А перемог було багато — більше, ніж у будь-кого. Її 18 олімпійських медалей занесено до Книги рекордів Гіннесса. Звісно, разом з ім’ям, яке у всьому світі стало символом спортивного успіху, — Лариса Латиніна. За видатні заслуги перед спортом її відзначено срібним орденом МОК, її ім’я — у нью-йоркській Залі олімпійської слави.
Усім своїм життям — скалічене війною дитинство, довгі роки тренувань, перемоги, заради яких доводилося жертвувати власним здоров’ям і навіть здоров’ям своєї дитини, незламний характер, що рятував від спортивних і просто життєвих поразок, — вона заслужила славу та повагу.
Лариса Латиніна народилася на півдні України, у Херсоні, 27 грудня 1934 року. Маленька дівчинка дізналася, що таке війна, саме в тому віці, коли треба було йти до школи. Тяжкі роки окупації, бомбардувань, голоду вона пережила разом з матір’ю Поліною Онисимівною. Батько загинув у 1942 році під Сталінградом...
За сучасними мірками гімнастики Лариса Латиніна почала навчатися пізно — у 12 років. До того ж усім її єством володів балет. Лариса навчалась у хореографічній студії при будинку народної творчості. Але потім з’ясувалося, що батьківських грошей для оплати хореографа, піаніста було замало. Розставання з балетом стало її першою трагедією у житті...
«Коли в школі через прозорі двері спортзалу я побачила, як дівчата під музику виконують вільні гімнастичні вправи, мені здалося, що це дуже схоже на балет, — згадує Лариса Семенівна. — Я підійшла до викладача фізкультури і спитала, чи можна записатися до цієї секції. Так для мене розпочалася спортивна гімнастика.
Моя мама, до речі, зовсім неписьменна, «віддала» мене Михайлові Афанасійовичу Сотниченку — тому самому вчителю фізкультури — лише тоді, коли він пообіцяв, що моє навчання у школі не постраждає».
Латиніна закінчила школу із золотою медаллю, званням майстра спорту, перемогла на союзному чемпіонаті.
«Коли закінчила школу, Михайло Афанасійович сказав, що з Херсона мені треба їхати. Він домовився з відомим тоді тренером Олександром Семеновичем Мішаковим, у якого тренувалася олімпійська чемпіонка Ніна Бочарова».
У 1953 році Латиніна вступила до Політехнічного інституту. Втім, довго там не витримала. Викладачі заняття спортом, м’яко кажучи, не схвалювали. І якоїсь миті перед дівчиною постав вибір — або бути хорошим інженером, або ставити перед собою серйозні завдання у гімнастиці. Латиніна обрала останнє і перейшла до інфізу.
Через багато років це дуже допомогло. Коли вже у досить зрілому віці (32 роки) довелося завершувати кар’єру гімнастки, у неї вже був диплом тренера-викладача, і їй запропонували очолити збірну СРСР.
Лариса Латиніна і тут довела, що має надзвичайний хист практично до всього, з чим їй доводиться мати справу. За десять років, протягом яких вона керувала командою, радянські гімнастки завойовували першість на трьох олімпіадах — Мехіко-68, Мюнхен-72 і Монреаль-76. А скільки чудових імен багато в чому завдяки Латиніній стали тоді відомими на весь світ — Лариса Петрик, Наталя Кучинська, Любов Бурда, Людмила Турищева, Ольга Корбут, Неллі Кім, Ельвіра Сааді... Загалом під керівництвом Лариси Латиніної наші спортсменки завоювали 31 олімпійську золоту нагороду.
Медалей у Лариси Семенівни, здається, незліченна кількість. «Коли я починаю підраховувати свої спортивні нагороди, то збиваюсь десь на другій сотні. Мене інколи запитують, яка з медалей для мене найдорожча. Звичайно ж, перша й остання.
З особливим хвилюванням пригадую і нагороди чемпіонату світу 1958 року в Москві. Щоправда, виходячи тоді на поміст, я думала не так про призи і про місце у турнірній таблиці, як про те, що незабаром у мене має народитись дитина. Ви знаєте, у це й досі важко віриться — на п’ятому місяці вагітності я стала абсолютною чемпіонкою світу!»
20 довгих років виступала Лариса Латиніна на гімнастичних помостах світу, ще 10 років очолювала головну команду країни. І ще не одне десятиліття, можна не сумніватися, вона залишатиметься прикладом для наступних поколінь спортсменів. Хоча в сучасному спорті, на думку Лариси Семенівни, стимули вже зовсім інші.
«Жодного разу за роки моєї спортивної кар’єри гроші як такі не були визначальним фактором. Ніхто навіть не уявляв у мій час, що заради них можна змагатися. Я пишаюся тим, що завжди була патріоткою своєї Батьківщини, а результатів досягала тільки завдячуючи власним силам і характеру. Зараз часи інші. Гроші сьогодні є головним стимулом для перемог. І засуджувати спортсменів, що змагаються заради матеріального достатку, теж, напевно, не зовсім правильно».
Приємно, що і Україна не забуває Латиніну. Торік славетна гімнастка отримала з рук першого президента нашої держави Леоніда Кравчука золоту «Зірку спорту» в рамках акції «Зірка України».
Лариса Латиніна і сьогодні має вигляд щасливої жінки і не перестає радіти життю.
«Чи щастило мені в житті? Не можу сказати, що все і завжди складалося добре. Звичайно, траплялося, що спотикалася, програвала. Але в переломні моменти мене, як правило, охороняла якась невидима рука. І вона веде мене досі».
