Стільки провів рядовий Геннадій Цевма в Афганістані
«Мене звати Цевма Геннадій Анатолійович. Я живу в Афганістані, працюю водієм. У мене є дружина і троє дітей. Раніше я мешкав в Україні в місті Амвросіївка. У мене є брат Цевма Сергій Анатолійович, що нині мешкає в місті Торезі-17. Я служив солдатом у місті Кундуз на аеродромі в комунальній експлуатаційній частині. Будь ласка, допоможіть мені. Мені тут дуже важко. До побачення, ваш земляк. Ніколи не забуваю нашу Батьківщину». З цього листа до нашого посольства у Пакистані розпочався новий етап роботи над поверненням колишнього військовослужбовця Збройних Сил СРСР, а нині військовополоненого Геннадія Цевми. Новий, бо перша спроба забрати Цевму з Афганістану датується ще 1992 роком...
Історію Геннадія Цевми «ГУ» вже розповідав. А повертаємося ми до цього, бо його двадцятирічна дорога додому (а потрапив Геннадій у полон 1983 року), схоже, наближається до завершення. «Востаннє, коли Геннадій виходив на зв’язок, він говорив, що дуже хоче приїхати в Україну, щоб побачитися з братом, — розповів кореспонденту «ГУ» Надзвичайний і Повноважний Посол України у Пакистані Володимир Пономаренко. — Але, мені здається, коли він сюди приїде, дізнається, що держава може надати йому і сім’ї житло, фінансову, медичну допомогу, то не захоче повертатися. Із розмов з ним я зрозумів, що сам Геннадій дуже хоче додому. Та, здається, проти цього його дружина і її родичі. Та хоч би як там було, зараз він оформлює паспорт». Що в Афганістані, де більшість корінного населення непаспортизована, нелегко. Посольству довелося підключити до цієї справи співробітників ООН. Так само посольство допомогло Геннадію влаштуватися в одну з міжнародних організацій водієм. Зарплата в 100 доларів — це розкіш для багатьох мешканців зруйнованого Афганістану.
Якби все було так просто і залежало тільки від нашого посольства і Комітету у справах ветеранів, який займається з’ясуванням долі і поверненням наших військовополонених, то Геннадій був би вдома принаймні вже двічі.
Уперше, як уже було сказано, 1992 року. Тоді на афгано-таджицький кордон на річці П’яндж зустрітися з сином поїхав його батько (мати не дожила до цієї миті). Він його бачив, розмовляв із ним, обіймав і потім, повертаючись додому, плакав: «Як він схуд, я відчував кожну його кісточку». Геннадій казав, що хоче повернутися, але його афганські господарі зауважили, що хлопцеві належить залагодити деякі справи. Він попрощався з батьком, і, як з’ясувалося, назавжди. Другу втрату сина батько пережити не зміг.
Кілька років про Геннадія Цевму не було жодної звістки. І ось — лист. Наприкінці 2000-го МЗС України отримало офіційне прохання допомогти військовополоненому повернутися на Батьківщину.
Про розмах підготовчих робіт свідчать факти: на вторинному ринку житла йому було знайдено трикімнатну квартиру в Торезі. Її відремонтували державним коштом. Червоний Хрест завіз все необхідне для проживання. Посольство оформило свідоцтво на повернення, в яке було вписано всю сім’ю Цевми, а також усі необхідні візи. З проханням посприяти поверненню Геннадія на Батьківщину Володимир Пономаренко звернувся до самого президента Афганістану Хаміда Карзая, коли передавав вітання з обранням того на посаду від Президента України Леоніда Кучми. Вже було куплено квитки. До Києва зустрічати Геннадія приїхав його рідний брат Сергій. В останній день, в останню хвилину Геннадій відмовився...
І ось на Батьківщині знову чекають на його повернення.
Чому Комітет у справах ветеранів (схоже, більше ніж сам Цевма) хоче повернути його на Батьківщину? Заступник Голови комітету Валерій Аблазов вважає, що це обов’язок держави. Вона відправила на афганську війну рядового. І вона зобов’язана повернути його додому. Чому цим опікується посольство? Володимир Пономаренко каже, що це його робота. Бо серед обов’язків посольства на першому місці стоїть захист прав і інтересів громадян України. А Цевма вважає себе ним, оскільки просить допомогти йому повернутися на Батьківщину. Щоправда, паспорт, який він намагається оформити, — це паспорт громадянина Афганістану. Де логіка? Нам її збагнути важко. Так само, як неможливо разом з Цевмою знову пережити ті двадцять років, які він провів у зовсім іншому суспільстві, живучи за зовсім іншими законами і звіряючи свої вчинки вже не з Біблією, а з Кораном. Але на нього тут чекають. Люди, для яких його повернення вже стало справою честі. Брат, якому було 11 років, коли він востаннє бачив Геннадія. І держава, яка не розпочинала ту війну, але просто мусить повернути своїх військовополонених.
