«Вообразите, что вы, например, начнете управлять, распоряжаться и другими, и собою, вообще, так сказать, входить во вкус, и вдруг у вас... кхе... кхе... саркома легкого... — тут иностранец сладко усмехнулся, как будто мысль о саркоме легкого доставила ему удовольствие, — да, саркома, — жмурясь, как кот, повторил он звучное слово, — и вот ваше управление закончилось! Ничья судьба, кроме своей собственной, вас более не интересует. Родные вам начинают лгать, вы, чуя неладное, бросаетесь к ученым врачам, затем к шарлатанам, а бывает, и к гадалкам. Как первое и второе, так и третье — совершенно бессмысленно, вы сами понимаете...»
Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита».
До Львова навідався «контактер із космосом Петро». Упродовж двох тижнів він приймав у кінотеатрі «Львів» тих, хто бажав за один сеанс позбутися проблем, накопичених роками. У Стрийському парку, неподалік лебединого озера, яке оспіване в поезії і прозі не менше за Патріарші, розгортаються справді булгаковські сюжети. Навіть «потойбічний» кіт у них також присутній...
Поява контактерів, зцілювачів, ясновидців тощо в кінотеатрах міста — звичне явище. Віддаючи їм приміщення в оренду, кінотеатри, зазвичай майже порожні, сяк-так зводять кінці з кінцями. Відтак, коли місяць тому до директора кінотеатру «Львів» навідався гість із Києва і запропонував від імені приватного підприємця сеанси контактера Петра, пред’явивши усі необхідні документи, Михайло Михайлович Вовчко не заперечував.
Пан Михайло вже має досвід роботи з аудиторіями, що збираються на різні сеанси зцілювачів. До слова, коли некерована юрба просто ломилася на сеанси Кашпіровського, він подбав про безпеку — найняв спеціальний підрозділ міліції. Цього разу послуги правоохоронців були не потрібні. У вестибюлі кінотеатру — тиша. Одного дня побачила там кілька десятків відвідувачів, наступного — сім-вісім. Мені здалося, що кожний — наче зачаївся, ніяково увібравши голову в плечі. Підходжу до одного, другого, третього і намагаюся розпитати, що тут відбувається, що відомо про контактера, чи є якісь відгуки про результати, а мене... сахаються.
Одна жінка, до якої я підсіла і спробувала «витягти» хоч якусь інформацію, прошепотіла: «Вони не дозволяють розмовляти, розпитувати, показувати «продукцію». А продукцією є щось на взірець прес-релізу з голограмою в куточку. Оголошення на дверях застерігає: щоб уникнути шахрайства, слід неодмінно переконатися в наявності такої голограми. Ці «обереги» ціною 70 гривень пропонує «менеджер» — молода особа, котра запрошує відвідувачів за чергою. Я спробувала розпитати її про контактера. Мовляв, на яку конкретно допомогу можу розраховувати, коли навідаюся до нього.
— Мені три години треба було б перелічувати, що може пан Петро, — не дуже привітно відповідає менеджер. Удалося довідатися лиш про те, що контактер дивиться на кожного відвідувача, вивчає його, а потім каже, чи зможе допомогти. Якщо ні — повертає 70 гривень. Отже, гроші будь-що належить дати наперед — така умова. А якби хтось раптом передумав іти до контактера на прийом, можна віддати «оберіг», який слугує вхідним квитком, і гроші повернуть.
Надворі до мене підійшла літня жіночка і жадібно почала розпитувати, що до чого. Вона дізналася про контактера з газети і ось прийшла сюди «по останню надію, останню соломинку»... І тоді я збагнула, чому обличчя людей у черзі справили таке гнітюче враження. На кожному з них — якась приреченість і німе запитання: а може?..
Опублікована самореклама контактера Петра істотно різниться від інших — Люби, Марії-Стефанії, Оляни, дідуся Віктора, Ілхама, котрі раз у раз навідуються до Львова і напередодні вміщують у газетах однотипні невеликі анонси. Це зазвичай «листи» вдячних пацієнтів, які все життя мучилися від тих чи тих недуг або проблем, поки не зустріли ім’ярек. Промоції контактера Петра перевершили попередників, дали їм зрозуміти, що їхні потуги — майже ніщо: «Жоден зцілитель, жодна бабка не допоможе людям так, як це зроблю я. Мало того, сьогодні ніхто в світі, крім мене, цього не вміє». Отакої! Скромно і зі смаком. Аби ніхто не засумнівався в тім, що прийшов месія і віднині усе буде інакше. Один сердешний так і подумав. Прийшов до кінотеатру «Львів», побідкався, що не має грошей, і дуже просився на прийом. Не вдалося...
Багато з того, про що пише контактер Петро, можна прочитати в езотеричній літературі, якої на прилавках не бракує. Але Петро багатьох авторів залишив позаду. Він зізнався, що в дитинстві двоє його приятелів написали... цидулки до нечистого. Вітько написав: «Продам душу дияволу за «пятірку» у чверті з математики». Костик: «Продам душу дияволу за машину». А Петро взяв круто: запропонував свою душу за мільйон рублів. Його друзі отримали бажане, але... загинули. Петрові дістався жаданий мільйон, бо «став рекетиром, був у банді. Робив погані справи, єдине — нікого не убивав».
А потім — карколомний сюжет життя, на котрий забракло б фантазії навіть голлівудським сценаристам. Якось під час подорожі до Єрусалима він «просто з цікавості пішов до Храму Гробу Господнього. Раптом на Голгофі, на тому місці, де розіп’яли Христа, мене почало трусити, чоло вкрилося потом. Я знепритомнів, а коли отямився, в мене було видіння. Невідомий голос сказав мені: завтра в цей самий час відбудеться подія, яка переверне все твоє життя!»
І така подія сталася. Відбулася зустріч з інопланетянами, які пояснили, що «мною правив сатана, і коли я приїхав на Святу землю, диявол від мене відмовився, тому що я його ніби зрадив, а Бог не прийняв. Люди з іншої планети сказали, що саме мене обрали для порятунку тисяч землян».
Я охоче погоджуюся з контактером, що ми походимо не від мавпи, що Космос чутливо реагує на все, що діється на Землі. Я вірю в чудеса духовного зцілення і в неофіційну, себто народну медицину. Не смію сумніватися в тім, що Петро каже правду: «Інопланетяни забирали мене до себе. Іноді на кілька годин, іноді на два-три місяці.» Однак як допитливому читачеві мені дуже шкода, що пан Петро не поділився живими деталями свого побуту в тамтешніх космічних краях. Сказав лиш, що вода там дуже смачна, а їжа — «така різноманітна, що описати її не вистачить цілої газети». Яка прикрість! А нам цікаво, які страви смакують інопланетянам так, як наші борщ і сало, чи п’ють вони, наприклад, горілку і пиво?
Не сумніваюся, що кіт Дан, якого подарували Петрові інопланетяни, — гідний асистент зцілювача і анітрохи не поступається булгаковському Бегемоту. Шкода, що я не мала зайвих 70 гривень, а інакше не потрапиш до каси кінотеатру (саме там приймає відвідувачів Петро). Ну, надто вже дорогі його сеанси! Каюсь, маю гріх перед контактером: оту літню жіночку, що діймала мене розпитуваннями, я спробувала, було, намовити купити на 70 гривень винограду для сім’ї. І вона завагалася: бо таки Бог відмовився від Петра, як сам він зізнається в газетах. А газетам не можна не вірити.
Ще раз засвідчу свою повагу до зцілювачів, але... Зізнаюсь, що якось під час масового сеансу Чумака в тому самому кінотеатрі «Львів», на який пішла із цікавості, на мене напав сміх. Бо Чумак порадив чоловікам, які потерпають від імпотенції, розстебнути, пардон, штани, і чимала частина зали дружно виконала команду.
Дорогою додому мене перестріли суперактивні бабусі із секти свідків Єгови. Вони тривалий час тримають в «облозі» Стрийський парк.
— Пані, візьміть гарну книжку — знатимете, як врятувати душу, — вкотре запропонували мені. — А туди не йдіть, там — диявол.
Я подякувала і не взяла безплатних книжок. Сподіваюся, що зумію порозумітися з Творцем без «сталкерів».
Львів.
