Наша газета вже розповідала про комерційну атаку на мистецтво («ГУ» від 23.09.2003 «Все найкраще — дядькам?»). Нагадаю, ТОВ «Альянс-Центр» для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-торговельного центру облюбував собі місце, де розташована друга Київська дитяча школа мистецтв ім. М. Вериківського. На жаль, відтоді наступ «дядьків» на дітей не тільки не припинився, а ще більше посилився. І хоча колектив та батьки залучили на свій бік «важку артилерію» — Голову Верховної Ради Володимира Литвина, народного депутата Юрія Кармазіна, кількох депутатів Київради, Головне управління культури столичної адміністрації та керівництво Шевченківського району Києва, облогу школи мистецтв шанувальники офісно-торговельної «архітектури», схоже, знімати не збираються.

Цей будинок на Ярославому Валу, 25 — не просто собі казенне приміщення, де діти відбувають облюбовані батьками заняття з танців, музики чи малювання. Тут навіть стіни дихають майже столітньою історією — вони пам’ятають Максима Рильського, Володимира Горовиця, інших учнів, що згодом прославили Батьківщину на весь світ: недаремно будинок школи прикрашає табличка «Пам’ятка історії». Тут панує та неповторна атмосфера, яку часто називають новомодним словом «аура», — щирої відданості Прекрасному. Вона втягує в себе навіть дошкільнят з підготовчої групи, що вже казати про всю тисячу учнів і 170 співробітників викладацького колективу!

Тут живуть не тільки згадкою про минуле. І сьогодні учні школи возвеличують Україну лауреатством на престижних міжнародних конкурсах. Малі танцюристи, співаки, музиканти роблять більше, ніж деякі дорослі політики: вони пишуть образ своєї держави тільки чистими світлими барвами. Та, на жаль, і ця творчість, і майбутнє школи мистецтв напоролися на підводні рифи чиновницьких рішень.

Можна цитувати багато документів (усі копії є в розпорядженні редакції), але для лаконічності переповім цей затяжний сюжет. Оскільки школа потребувала додаткових навчальних приміщень, Київрада в 1990 році прийняла рішення «дозволити проведення проектно-розвідувальних робіт для здійснення прибудови...» Проектно-кошторисну документацію було виготовлено за всіма правилами, на що, до речі, пішли немалі гроші. Через кілька років проект затвердив представник Президента в Києві, і було підписано типовий договір підряду на капітальне будівництво прибудови. Однак закласти «камінь мистецтва» тоді не вдалося з простої причини — «відсутність фінансування»: в 1997-му, як пам’ятаємо, всі кошти кинули на глобальну «культуру» — реставрацію палацу «Україна». За вседержавною «толокою» на об’єкті «стратегічного» значення проблеми окремо взятої школи мистецтв здрібніли, як шматок криги в теплій долоні.

На щастя, зовсім розтанути їм не вдалося. Міська комплексна програма «Столична культура і мистецтво 2003—2005 рр.», затверджена рішенням Київської міськради наприкінці минулого року, віднесла прибудову до «першочергових заходів». Ця оптимістична новина викликала приємні клопоти — коригування раніше розробленого проекту, на що, як ви здогадалися, було знову затрачено гроші, та повторне прохання закріпити земельну ділянку під споруду. І тут з’ясувалося, що «Столична культура» така комплексна, що ввібрала в себе об’єкти комерційного профілю. Також «першочергового» значення. Всупереч усім попереднім рішенням, зазначає у депутатському зверненні Юрій Кармазін, без відома і погодження з Головним управлінням культури та райрадою, що є грубим порушенням Конституції та Закону «Про місцеве самоврядування», Київська міська рада віддала земельну ділянку у довгострокову оренду для «Альянс-Центру». А всім занепокоєним такою зміною «настрою» начальник Головного управління земельних ресурсів КМДА А. Муховиков охоче роз’яснив: «Питання відведеної земельної ділянки ТОВ «Альянс-Центр» погоджувалося відповідними службами міста. І взагалі, за чиновницьким розумінням ситуації, в усьому винне... керівництво школи, яке «не здійснило будівництво в установленому порядку». Та воно б здійснило його без проблем, якби представляло бізнес, а не державний заклад, що фінансується... Втім, як «щедро» йому відпустили гроші, ми вже розповіли.

Змінити дивну чиновницьку логіку намагалися Голова Верховної Ради, депутати парламенту та Київради, керівництво столичного Головного управління культури та районних органів влади. Вони просили міську владу втрутитися в ситуацію і розставити все на свої місця. І верховна влада столиці втрутилася. Вручаючи у травні нагороди учням школи «за вагомий вклад у мистецтво», градоначальники привселюдно пообіцяли: жодних комерційних структур. Там буде тільки школа! Однак обіцянки на те й обіцянки, щоб давати їх привселюдно. В затишку кабінетів, очевидно, лунають інші слова. Бізнес — справа тонка, тут треба дотримуватися гарантій... Принаймні «Альянс-Центр» нині чомусь спокійно втілює у життя претензії на вигідну територію!

«За нашими відомостями, — стверджує в депутатському зверненні до міського голови народний депутат Юрій Кармазін, — зацікавлена комерційна структура та особисто голова бюджетної комісії Київради В. Присяжнюк вживають всіх заходів не лише для прискорення будівництва офісно-торговельного центру замість школи, а й виселення школи мистецтв із займаного приміщення в непридатну погорілу будівлю колишнього педучилища... Для її відновлення як пам’ятки архітектури знадобиться чотири-п’ять років та більше 12 мільйонів гривень бюджетних коштів. Для добудови нового приміщення школи мистецтв необхідна більш ніж удвічі менша сума».

Поки що відкладемо арифметику. І без неї зрозуміло: якщо «дядьки» підраховують майбутні прибутки, дитяча муза має замовкнути. Очевидно, в пана Кармазіна правильні відомості — «особисто голова бюджетної комісії» Василь Присяжнюк вичерпно роз’яснив директору школи Ларисі Ростовцевій безперспективність наївних намірів «добитися справедливості». І на закінчення намалював, що буде, якщо вони захочуть судитися. Ось так —просто і невигадливо. Мабуть, відповідно до «установленого порядку».

Це тільки необізнаний у ньому директор Британської інтернаціональної школи в Києві Давід Валтерс (в КДШМ №2 навчаються діти з восьми країн світу, зокрема й син пана Валтерса) може щиро дивуватися: «Невже виховання майбутніх митців України, що її прославляють, для вас менш важливе, ніж побудова бізнес-центру?». Тих, хто звик «забирати», така «нетямущість» лише дратує: які діти, які митці, яка Україна? Бізнес є бізнес, тут власна кишеня прославитись прагне.

Доведені до відчаю педагоги й батьки, здається, вже випробували всі методи впливу на «чуйну до проблем виховання молодого покоління» міську владу: і влаштовували пікетування Хрещатика-22, і проводили збори трудового колективу, на які запрошували відповідальних осіб з міської та районної держадміністрацій, і звернулися до Уповноваженої ВР з прав людини Ніни Карпачової, фонду «Україна — дітям», Міжнародного фонду захисту дітей. Вони ще раз передали до Київради «уклінне прохання» повернути ділянку для прибудови до школи — на виконання ними ж затвердженої комплексної програми «Столична культура і мистецтво». «Неохопленою» поки що залишилася тільки та інстанція, обов’язки якої начебто має взяти на себе пан Присяжнюк. Пригадуєте? — «Я вас засуджу».

...За останнім зведенням з «поля бою», нині в конфлікті інтересів мистецтва і бізнесу розбираються заступники міського голови. Добре, якщо вони розберуться на користь маленьких киян. А якщо й цього разу вирішать, що дорослі «дядьки» мають рацію? Мають на тій підставі, що «вже є рішення. Юридично земля належить «Альянс-Центру». І хтось уже начебто гроші вклав. Тоді готуйтеся, дітки, на вихід. А якщо приміщення-згарище «обтрусять від попелу» і впаде воно в око ще якомусь кмітливому «дяді» — залишайте «першу позицію». Рекет — прибутковіша справа, ніж непотрібний міському «бюджету» балет.

 

Київ.