Тільки протягом літа 2003 року за рішенням місцевих влад закрито українські школи в кількох містах східних і південних областей України.
(З газет).
Дожились, як за царя
Миколи,
Закривають українські
школи.
Плачуть діти, плачуть
вчителі,
Та кому потрібні їх
жалі...
У Донецьку, Харкові, в
Криму
Українські школи
«ні к чєму».
В Запоріжжі, запевняє
влада:
«Украінской школи нам
нє нада».
У Дніпропетровську, не
секрет,
Українцям заявляють:
«Нєт!»
Там володарюють
«гаспада»,
Кажуть українцям:
«Нікагда!»
Вчити українську?
«А зачєм?»
І ніхто не спинить цих
нікчем,
І ніхто не скаже:
«Шовіністи,
Досить вже у наші
справи лізти,
Досить насміхатися
із нас,
Розпочався України час!
Тож віднині буде тільки
так,
Як народ воліє,
не інак...
Досить нарікань,
прохань і сліз:
Українські школи
будуть скрізь,
Де в повазі, щирості
й любові
Розквітати українській
мові...»
А поки, як за царя
Миколи,
Закривають українські
школи,
Закривають і
забороняють,
І за це чини високі
мають.
Олесь ЛУПІЙ, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка.
