Уряд знову більше піклується за олігархів, аніж за простих громадян

Доходи консолідованого бюджету на душу населення в Україні за 2002 рік становили лише 337 доларів США, в той час, коли в Білорусії —546, Росії — 851, Польщі — 1852, Чехії — 2197, Канаді — 9847 доларів США.

Це однозначно свідчить про те, що нинішня виконавча влада, у тому числі і глава держави, далеко не все роблять для того, щоб виявити і завести всі кошти до бюджету. І непрофесіоналу зрозуміло, що ті фінанси, якими нині оперує бюджетна сфера, є лише якоюсь часткою наших національних багатств. Можна навіть сказати, що поза бюджетом гуляють значно більші суми, ніж ті, які діляться виконавчою владою на розвиток держави. Люди, стомлені роками невиправданих сподівань на краще, пишуть листи до Бюджетного комітету Верховної Ради України, де я виконую обов’язки голови підкомітету з питань доходів, телефонують з наболілих питань. Вони з тривогою запитують, хто ж покладе край діяльності в державі двох бюджетів — державного і тіньового. Коли нарешті чиновництво перестане красти гроші з мізерного державного бюджету, який не може надати імпульсу розвитку народногосподарського комплексу, забезпечити достойну оплату праці медикам і вчителям, військовослужбовцям. Люди запитують: коли буде покладено край збагаченню низки олігархів із державного бюджету. Чому вони користуються необмеженими пільгами для свого бізнесу?

Аналізуючи проект бюджету на 2004 рік, поданий Кабінетом Міністрів України, приходжу до висновку, що сумніви виборців не безпідставні. Більше того, з повною відповідальністю можу заявити сьогодні, що реальні доходи насправді приховуються, бюджетні кошти розкрадаються, а уряд, замість того, щоб всі наявні резерви включати в оборот, насправді повсякчас створює для себе своєрідні фінансові «заначки», приховуючи їх від парламенту.

Щоб не бути голослівним, перейду до фактів.

Уряд при розробці розрахунків макропоказників розвитку економіки України в 2004 році взяв за основу консервативний сценарій. Зростання внутрішнього валового продукту (ВВП) планується лише на рівні 4,8 відсотка, тоді як за висновками експертів він можливий в межах 9%. Програма Кабінету Міністрів В. Януковича, яку свого часу підтримала Верховна Рада і за яку голосували ми, депутати фракції соціалістів, передбачала, що зростання ВВП в 2004 році становитиме 8 відсотків. Виникає цілком слушне запитання: коли ж уряд, м’яко кажучи, не лукавив? Тоді, коли подавав на затвердження програму своєї діяльності, чи тепер, при розробці проекту бюджету на 2004 рік?

При цьому важливо зазначити, що балансування на рівні зростання ВВП не є якоюсь там банальною казуїстикою, а важливим народногосподарським показником. Різниця в кількох відсотках становить не так уже й мало - майже п’ять мільярдів гривень, які можуть поповнити доходну частину бюджету. Замовчувати це —означає погодитись на те, щоб затвердити в вищому законодавчому органі держави в’ялу, мало перспективну програму розвитку країни. На це соціалісти не підуть.

Мене, приміром, щиро подивувало те, що в запропонованому урядом проекті бюджету і згадки немає про те, щоб нарешті зняти пільги із суб’єктів підприємницької діяльності, в тому числі і в ряді вільних економічних зон, котрі, і це вже відомо всім, стали для окремих кланових фінансових груп джерелом перекачування коштів з державного бюджету в свої безмірні кишені. За підтвердженням цього звернімося до офіційних даних Рахункової палати Верховної Ради України. Вони свідчать, що металургійний комплекс України, де найбільшим власником потужностей є не хто інший, як зять глави держави В. Пінчук, за 2001 рік сплатив до бюджету близько 500 мільйонів гривень різних податків. А ось за рахунок різних пільг викачав із бюджету України 9,5 мільярда гривень. Ось така дивна арифметика. Цікаво, що вона відома всім, від найменшого клерка Кабінету Міністрів до глави уряду. Але бачите, в жодного не підніметься перо запропонувати скасувати джерела подібних відсовувань народних грошей. Мабуть, з огляду на те, що вони «приватизовані» найбільш впливовими олігархами.

Окремі суб’єкти підприємницької діяльності безсоромно користуються давно застарілими пільгами, аби не сплачувати земельний податок. Скажімо, «Укрзалізниця». Маючи щорічний прибуток, який виходить за межі двох мільярдів гривень, транспортники чомусь дозволяють собі сплачувати лише четвертину від суми, передбаченої законом. І це щоразу сходить з рук. Начебто у них на це є індульгенція.

Мені часто доводиться бувати в наших селах. Знаю, в яких жалюгідних умовах знаходяться там медичні установи. Основна частина фельдшерсько-акушерських пунктів закриті і перетворені на руїни, ліквідовано сотні дільничних лікарень. У віддалених селах окремі молоді жінки, які відважуються на продовження потомства, змушені знову звертатися до бабів-повитух. А що маємо натомість? Вкладання державних коштів в спорудження розкішних палаців на кшталт «Синьогора». Чи не нагадує вам, шановні читачі, це передвоєнний Ірак і знамениті палаци Саддама Хусейна, доведених до відчаю злиденністю іракців? Невже ми все це маємо повторити?

Не можна не звернути увагу на те, що уряд планує зменшити недоїмку минулих років на десять відсотків, що складає не багато не мало аж 1,4 мільярда гривень. Але як не дивно, ці кошти в бюджеті він не показує. Фактично приховано ще 600 мільйонів гривень. Ці гроші Кабінет Міністрів розраховує отримати зі зборів податку з військових.

Якщо скласти ці дві суми, то в таємному гаманці урядових чиновників уже знаходиться два мільярди гривень. Які, зрозуміло, будуть використані кимось на власний розсуд.

Судячи з проекту державного бюджету, який представлений Кабміном в парламент, уряд практично не займається вилученням частини прибутку підприємств, які належать до державної власності. Виходить, що ці підприємства, котрі досить часто випускають високоліквідну продукцію, працюють самі на себе, а держава від того не отримує найменшого зиску. За підрахунками фахівців, рівень невикористаного ресурсу сягає двох мільярдів коштів. Я сюди вже й не зараховую коштів, які повинні були б надійти ще у вигляді дивідендів від власності, котра входить до статутних фондів різноманітних державних акціонерних товариств і лізингових компаній.

Причому, зазначу, це вже зароблені для бюджету гроші. Треба просто бути господарем і забрати їх до державної скарбниці. Схоже, в нинішньому уряді цим зайнятися просто нікому.

З моєї точки зору давно вже пора ввести податок на нерухомість. Маю на увазі не житлові квартири, навіть не приватні будинки певних розмірів. Йдеться, передусім, про ту поки що ніким не обліковану власність, яку свого часу різноманітними шляхами фактично було викрадено певними олігархічними структурами. Якщо ми не вміємо запитати «розжирілих котів», звідкіля у них одного дня з’явилися фабрики, заводи, інші споруди величезних розмірів, то бодай обкласти їх податком на нерухомість можна. Але для цього потрібно, щоб в Кабінеті Міністрів сиділи не чиновники, які б лише заглядали в руки тим, хто зайшов до них за ліцензією, іншим чолобитним документом, а справжні господарі, котрим би боліло питання наповнення бюджету. Які б міркували над тим, як отримати прибутки від використання державної власності.

Мені, як членові фракції Соціалістичної партії України, незрозумілі, приміром, підходи уряду при формуванні проекту бюджету, де зовсім не передбачено підвищення заробітної плати працівників бюджетної сфери до прожиткового мінімуму. Хіба пан Янукович і члени його команди не розуміють, що залишати заробітну плату в цих розмірах, які нині є, — ставити під сумнів громадський спокій у державі, свідомо погодитись на посилення корупції в усіх ешелонах влади. Тим паче, що уряд не перебачив в проекті закону про бюджет 2004 року і погашення боргів по зарплаті шахтарям, учителям та іншим категоріям трудящих. Цим людям що — бомжувати чи страйкувати? Іншими словами, уряд, схоже, пиляє ту гілляку, на якій сам розташувався.

Дивною є позиція Кабінету Міністрів і щодо погашення сум по боргах громадян, заощадження яких втрачені у результаті розвалу СРСР. Хоча, підкреслю, ще з минулого року між урядом і парламентом існує чітка і конкретна домовленість про необхідність відшкодування цих грошей, на що щорічно в бюджеті буде виділятися мінімум мільярд гривень. Пан Янукович і його міністри забули про тисячі ошуканих громадян, як і слово, дане від імені уряду вирішувати цю проблему.

Спостерігаючи за тим, як іде обговорення проекту уряду в Бюджетному комітеті Верховної Ради, приходжу до висновку, що у вищих владних структурах, схоже, зародився план... ліквідації уряду Віктора Януковича. Мабуть, і його незабаром звинуватять у тому, що він занадто багато працює на свій власний імідж. Сьогодні, за рік до президентських виборів, погодьтесь, для декого це вельми небезпечно.

Наступ на підвалини уряду Януковича видно хоча б із того, як сплановано повільно, але доволі впевнено валиться бюджетний процес. Якщо минулого року на обговорення доходних і витратних статей регулярно з’являлися самі міністри економіки та фінансів, брали щонайактивнішу участь у захисті своїх бюджетних проектів, то нині тут не видно навіть і їхніх заступників. Мляве, вряди-годи малокомпетентне обговорення ведуть окремі фахівці, котрі почасти не завжди можуть дати конкретну відповідь на те чи інше конкретне питання.

Щоправда, це більше стосується Міністерства економіки, яке очолює виходець із близьких до глави держави кіл В. Хорошковський.

Закрадається думка про те, що хтось нагорі дав команду «фас» на знищення команди нинішнього прем’єра, який, напевне, більше думає нині про майбутні президентські вибори, аніж про те, як би захистити в парламенті проект бюджету на 2004 рік. Він, мабуть, не розуміє, що один із найлегших шляхів позбавити його поста прем’єра — завалити бюджетний процес. Чим, на моє переконання, вельми успішно займається команда В. Хорошковського. Складається враження, що люди з Банкової намагаються втілити в життя план минулого року. Тоді проект бюджету захищав один уряд, а працювати з ним довелося іншому.

Це ж команда Хорошковського, працюючи над ідеологією майбутнього бюджету, заклала в його основу не цільовий, а консервативний сценарій розвитку, про що йшлося на початку цієї статті. Тут лишень принагідно зазначу, що якби уряд погодився все-таки на цільову програму розвитку народногосподарського комплексу, це додатково дало б державній казні 12 мільярдів гривень. Сценарій, за яким нам жити пропонують пан Хорошковський та його поплічники, передбачає, приміром, збільшення числа безробітних. Сьогодні, за даними Мінекономіки, їх нараховується 9,2 % відсотки від усього працездатного населення, в наступному році вони передбачають це зростання ще на 0,2 відсотка. Куди вже, скажіть, далі?

Виходячи з того, що в проекті бюджету уряд, схоже, свідомо упустив ряд важливих моментів, які негативно впливають на збільшення доходної частини, я, користуючись правом законодавчої ініціативи, подав на розгляд Комітету з питань бюджету Верховної Ради України ряд пропозицій, які, вважаю, мають принципове значення. А саме. Я наполягаю на тому, щоб були відмінені пільги в оподаткуванні для суб’єктів підприємницької діяльності, в тому числі й у вільних економічних зонах та на територіях, прирівняних до них. Я вніс пропозицію скасувати пільги по сплаті податку на землю для суб’єктів підприємницької діяльності. Пропонується також стягнути на користь державного бюджету дивіденди з підприємств, де є певна частина державної власності. Тільки це одне, за моїми підрахунками, дасть змогу поповнити казну на мільярд гривень. Ще один мільярд гривень я вношу пропозицію вилучити з чистого прибутку у підприємств-монополістів державної форми власності. Це буде справедливий і обґрунтований крок. Скільки ж можна користуватися «дахом» держави, її власністю і нічого не сплачувати за це!?

Пропоную я також зарахувати до загального фонду державного бюджету податок з громадян, який вводиться для військовослужбовців. Це також збільшить доходну частина ще на 600 мільйонів гривень. Крім того, вніс я пропозицію ввести фіксований збір за питну воду, яка використовується для виробництва безалкогольних, слабоалкогольних та алкогольних напоїв.

А загальний висновок, на жаль, такий. І нинішній проект бюджету, підготовлений урядом, більше захищає ненаситні гаманці олігархів, аніж вирішує проблеми простих громадян. Справа честі народних депутатів, які входять до опозиції, провести ретельну «прополку» проекту закону, все зробити для того, щоб став він ближче до вирішення проблем простих громадян.