Хочете — вірте, хочете — ні, але житловий фонд і так величезного Дніпропетровська одного чудового дня збільшився майже вдвічі. Сталося воістину неймовірне: досі було тут 3 768 багатоповерхових і багатоквартирних житлових будинків, а тепер їх додалося ще 2100 — ледве не три мільйони квадратних метрів наче «ввели».
І це не помилка і не жарт. Це, навпаки, серйозно. Навіть дуже. Бо житло, котре ось так несподівано знайшлося чи дісталося місту за лічені дні до зимового періоду, зовсім не підготовлене на предмет його опалення. А якщо придивитися до цього «новенького» житла з точки зору стану покрівель, ліфтового господарства тощо, то й поготів жах. І кінь тут, як то кажуть, не валявся. Залишається лише дивуватися, що дніпропетровська мерія мало не три роки з власної ініціативи вперто домагалася такого «приданого». От і домоглася на свою голову!
Та як усе це розуміти? А так: усе те житло, яке раніше вважалося відомчим, себто належало підприємствам, трестам тощо, з чиєїсь надто «винахідливої» подачі свого часу передали аж в обласну комунальну власність. Утворивши задля цього — чого не зробиш в інтересах «геніальної» ідеї? — обласні житлово-комунальні підприємства «Центральне», «Лівобережне» та «Південне». З одним невеличким «недоліком»: про фінансування, утримання, догляд та ремонти цього житла якось «ненароком» забули, не потурбувалися. Тим паче що в облкомунгоспу своїх «дірок» вистачало. Фактично будинкам і всім інженерним комунікаціям і мережам, тим самим теплотрасам та котельням, котрим пощастило мати гордий статус обласних, не пощастило в іншому: вони занепадали, псувалися, виходили з ладу, просто руйнувалися. Мешканці «елітного» житла, відома річ, апелювали до міської влади і міських комунальних служб — що ж це коїться, мовляв? — а там безпорадно розводили руками: ви не наші, ви не під нашою юрисдикцією, рідненькі...
З яких міркувань область довго опиралася, у своїх руках, мов у полоні, тримаючи «чуже» житло, хоч сама жодним пальцем цих рук не поворушила, щоб воно не перебувало у фатальному становищі кинутого напризволяще, це тема для окремої розмови. Подейкують, наче всі колишні відомчі будинки мають напрочуд привабливі «вбудови» у вигляді магазинів, аптек та усіляких пунктів побутового обслуговування. То теперішня орендна плата, перепадаючи, зрозуміло, власнику, сьогодні неабищо. А воно ж знаходяться й покупці на ласі «вбудови». Хоч гірко й прикро інше. Мешканці стали заручниками — крайніми — в цій непривабливій історії. І цілком доречно захоплюватися відвагою Дніпропетровської міської ради, котра чи не єдина згадала, нарешті, про людей і після дійсно трирічних «баталій» передала-таки «спірне» житло на баланс міських житлово-комунальних служб. Незважаючи на його вкрай занедбаний стан.
Тепер міська влада майже клянеться мешканцям «постраждалих» та «визволених» будинків, запевняючи їх, що за тиждень-два вона зробить усе потрібне і навіть більше — те, власне, що не робилося три роки, — аби тільки для «новоселів» прихід холодів не став фатальним. Це, звичайно, добре. Коли ще й не нахваляється змушувати розкошелюватися недавнього «загарбника» — той самий облкомунгосп. Утім, насторожує, що при цьому мерія обіцяє і навіть гарантує «рівні для всіх городян умови». Так і хочеться запитати: а які вони будуть, ці рівні умови?
Дніпропетровськ.
