«Нестиковки» не проходять, хоча огріхи бувають

Основним стратегічним вантажем уже тривалий час на станції залишаються нафтопродукти — 90 відсотків вантажів забезпечує місцевий нафтопереробний завод. Залізниця нині вийшла на рівень обсягів 1991 року.

Але за клієнта треба змагатися. З автомобільним транспортом — найпершим конкурентом. Чим брати? Звичайно, якістю послуг і, насамперед, оперативністю. І тут виникають свої «але». Взяти, приміром, митників. Залізниця працює цілодобово, а в них субота-неділя — вихідні. Аби розмитнити вантаж, треба платити за підвищеним тарифом. Тож клієнт не поспішає — йому дешевше сплатити штраф за затримку вагона, ніж за послугу митникам.

Загалом, стосунки з клієнтом — особлива «стаття». Щоб досягати хороших показників у роботі, залізничники змушені постійно з ним... лаятися! За те, що не звільняє вагони. Йому, бачте, вигідніше тримати вагон у вигляді тари, доки не використає вантаж, і платити штрафи, ніж оплачувати розвантаження. Але ж вагон має «крутитися», не простоювати. Їх і без цього не вистачає. З тих 270 тисяч, що дісталися Україні при поділі майна Москвою, нині «здрастують» лише 160. Напевне, щось тут, у питанні зі штрафами, недопрацьовують «нагорі»...

Станція Новоолексіївка, що в Генічеському, найвіддаленішому, районі Херсонщини, належить до Придніпровської залізниці. КМС-137 (колійно-машинна станція, номер успадкувала ще від союзних часів) — найпотужніше, працююче, бюджетотворче підприємство. Однойменний населений пункт по праву називають селищем залізничників.

На них тут поглядають із заздрістю — ще б пак: люди при роботі. Штатний розклад — 462 особи — постійно укомплектовано. Пенсіонери йдуть на відпочинок, а на кожне місце — море бажаючих, вакансія одразу заповнюється. Раніше колійники так і жили на колесах. Їздили цілими сім’ями в обладнаних під «квартири» вагонах. І працювали, зазвичай, сім’ями. Діти змінювали школу по кілька разів на рік. Тепер живуть осіло. А на будівництво їдуть, як у тривале відрядження. Супроводжують їх і кухня, і лазня.

Цього літа на станції було майже порожньо.

— І люди, і техніка — всі перебували на спорудженні швидкісного сполучення. Міністр Кирпа видав наказ: до 1 серпня відкрити швидкісний денний рейс Дніпропетровськ — Київ, і відкрили без запізнень, — каже заступник начальника станції Олександр Ілляшенко. — Пасажирам зручно: сів зранку у комфортабельний вагон, а обідаєш уже в столиці. Головне — економічно виграємо: час ставить нові вимоги до якості залізниці. Не станемо на нові швидкісні колії — вантажопотоки підуть повз нас.

До обов’язків колійників входять капітальний ремонт шляхів, спорудження нових. Тому станція — це величезний, 30-гектарний парк різноманітної техніки. Від малогабаритного навантажувача до потужного крана, що піднімає і «стелить» готовий 18-тонний шмат полотна — закріплені на бетонних шпалах сталеві рейки. (Зізнаюся, уявлялося, що залізниця робиться по-іншому: кладуться шпали, по одній, а на них уже рейки).

Практично людині «з вулиці» на роботу тут не влаштуватися — в колективі працюють родинні династії. Машиністи ВПР (випробувально-підбивально-рихтувальної машини) Костянтин Шкурко та Олександр Петрушин  — залізничники не в першому коліні. Самохвалові, Браги, Семеруніни, Балонські — це все також професійні династії колективу. Від батька до сина, від діда до онука успадковується ремесло залізничника.

— У нас сьогодні відповідальний день — атестація медсестер. Керівники медичної служби з Одеси приїхали екзамен приймати, — з порога повідомляє головний лікар Віктор Павловський. — За рівнем кваліфікації медпрацівників стежимо ретельно, адже вся дорога — перед нашими очима.

Віктор Терентійович, відома в медичних колах людина, депутат обласної ради чотирьох скликань, уже 29 років очолює відділкову лікарню станції Херсон Одеської залізниці. Охоче розповідає про досягнення лікарняного закладу, не зовсім охоче — про його проблеми.

— Ось як виграємо суд у енергетиків, котрі, вважайте, безпідставно «накручують» рахунки на світло і погрожують відключеннями, тоді буде чим пишатися, — каже головний лікар.

— Херсонська лікарня і сьогодні на хорошому рахунку, — зазначає начальник медичної служби Одеської залізниці Дмитро Коренга. — Тут працюють фахівці високої кваліфікації. Адже нині набагато більше уваги, ніж раніше, приділяється здоров’ю залізничників. Медичний огляд кожен працівник проходить перед початком зміни і після її завершення. Величезне надбання — страховий поліс. Два роки працювали над цим, і нині кожен залізничник та член його сім’ї двічі на рік може проходити курс лікування, оздоровлення, реабілітаційний комплекс процедур.

Для відновлення здоров’я у лікарні є все необхідне. Спорудили навіть сольову шахту, єдину в області. Для цього спеціально з Донецька привезли 12 тонн шахтової солі і з «цеглинок» звели кімнату, де пацієнти із захворюваннями дихальних шляхів приймають сеанси лікування.

Дбають на станції Херсон і про відпочинок своїх співробітників. На березі Чорного моря, у мальовничому селищі з промовистою назвою Більшовик, розташувалася база відпочинку херсонських залізничників. Нині там ще триває «оксамитовий» сезон. З початком літа щоп’ятниці автобуси перевозять усіх бажаючих, до послуг яких —дво-, тримісні окремі будиночки. Купайся, смагни досхочу!

Спеціальний оздоровчий табір діє й для підростаючого покоління. Путівки для дітвори у приморську Рибаківку, що в сусідній Миколаївській області, обходяться батькам у символічну платню.

Так піклуються на станції про своїх працівників. Але не забувають і про пасажирів. Цього року капітально реконструйовано перон та будівлю вокзалу. Сіра похмура споруда засяяла вишуканістю та оздобою —у поєднанні білого кольору та «кави з молоком». Такі ошатні залізні «ворота» — щедрий дарунок херсонцям та гостям міста до 225-літнього ювілею Херсона.