На гидке каченя, що борсається у багнюці, ніхто й оком не кине. Інша справа — красень лебідь... Хто не хотів би мати його на своєму озері?

...Броварський оптово-роздрібний плодоовочевий комбінат (ОРПК), що перебував в оренді трудового колективу з 1993-го до 1997-го, був саме тим каченям. Державне майно вартістю шість з лишком мільйонів гривень експлуатувалося, а віддача дорівнювала нулю. Бюджет навіть орендної плати не отримував, а низка угод, укладених директором, призвела підприємство до банкрутства.

Тодішнє керівництво МінАПК (Ю. Карасик) миритися з цим не стало і на базі ОРПК створило в листопаді 1997 року державне виробничо-торговельне підприємство (ДВТП). Директором призначили відомого в регіоні господарника Василя Мельника. Протягом п’яти років керівництва досвідчений фахівець поклав край розбазарюванню майна, зміцнив матеріально-технічну базу, відремонтував приміщення, заасфальтував дороги, навів порядок на території тощо.

Працівники не знали, що таке заборгованість  у зарплаті, бюджет справно поповнювався податками, а населення, дитячі лікувальні та навчальні заклади столиці та Броварів вчасно отримували плодоовочеву продукцію.

«Лебідь» міцно стояв на ногах і з часом міг високо злетіти. На його біду, «птаха» помітили в Києві. Спочатку в регіональному відділенні Фонду держмайна по Київській області. Щоправда, нічого поганого там не замислили. Погодивши свої дії з Міністерством аграрної політики, 1.04.2002 р. керівник відділення підписав наказ, за яким ДВТП підлягало приватизації за участю колективу. Та щось з самого початку не заладилося з прийманням-передаванням функцій управління майном плодоовочевої бази. І вже в травні регіональне начальство ФДМУ наказало «перенести строк проведення приватизації цілісного майнового комплексу... до завершення виготовлення технічної документації об’єкта».

Як обрізали крила

Доки в Броварах готували документи, в Києві розробляли план бліц-реорганізації. Дізнавшись про призупинення (не відміну, зверніть увагу) процесу приватизації, Міністерство аграрної політики видало наказ

№ 323 від 8.10.2002 р., яким ДВТП і Броварський державний оптовий продовольчий ринок було ліквідовано, а на їхній базі створено «Броварський оптовий ринок» (БОР). Реорганізацію здійснено (увага!) без попередження колективу, як цього вимагає закон, і без узгодження з органом приватизації...

Цей документ через день привезла з собою делегація з міністерства, ознайомила із змістом керівництво виробничо-торговельного підприємства і заходилася керувати. У складі київських «гостей» вже були новопризначені директор БОРу Григорій Іщенко і голова ліквідаційної комісії Іван Мартинюк. Вони, згідно з наказом, мали реорганізувати... подати ліквідаційні баланси, акт передачі-приймання майна і статуту БОРу, фінансові звіти тощо. Не було в документі відповідей на «дрібниці»: як бути з діючим директором і колективом підприємства, хто має з ними розрахуватися, куди працевлаштувати тощо. Тому новоспечені керманичі, схоже, діяли на свій страх і розсуд.

— По-перше, вони чемно радили писати заяви про звільнення і водночас про прийом на роботу (на два місяці) в БОР, — згадує голова профкому, економіст Юрій Тимошенко. — По-друге, Мартинюк делікатно відібрав у головбуха всі 18 трудових книжок працівників і досі не повернув. По-третє, жоден з нас не отримав з жовтня 2002-го зарплату й інші виплати.

Людей не пускали на територію, приміщення опломбовували, вилучали документи, міняли замки, примушували без актів здавати матеріальні цінності... Про ці та інші дії реорганізаторів свідчать численні заяви, акти, пояснення, протоколи. І листи до правоохоронних органів, які або відписувалися («звертайтеся до суду»), або відмовчувалися.

Дещо про законність

— Рішення Міністерства аграрної політики не погоджено з місцевою радою, як того вимагає Закон України «Про підприємства України», — каже Василь Мельник. —У преамбулі наказу в. о. міністра С. Мельник посилається на указ Президента, в якому і натяку немає на необхідності реорганізації таких підприємств, як наше. Говориться про наказ міністерства, який ми начебто не виконали... Якби були недоліки в роботі, чи нагородили б мене «за багаторічну сумлінну працю в АПК, значний особистий внесок?..».

Наївний Василь Йосипович, певно, забув традиції радянських вождів: вранці — орден, а ввечері — наказ про звільнення. Та він добре знав про першочергове право «вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності». Це — в разі прийняття органом управління рішення про реорганізацію або ліквідацію підприємства, що й було зроблено відносно ДВТП.

Та на відповідне звернення в МінАП колектив у листопаді 2002-го отримав вражаюче аргументовану відповідь від першого заступника Держсекретаря міністерства Ю. Лузана: «...Вказане підприємство є стратегічно важливим для регіону в частині забезпечення та зберігання продуктів харчування протягом року... Реорганізація держпідприємств... направлена... на підвищення ефективності їх діяльності із збереженням трудового колективу» (виділено мною — Авт.).

Отже, ніз-зя! Про це сповістили В. Мельника і з ФДМУ. Ваш об’єкт, мовляв, приватизується, тому оренда неможлива.

То хто ж все-таки розпоряджається майном овочевої бази? І чи мало право міністерство реорганізовувати підприємство в період приватизації?

Про це броварчани запитали у керівника Спеціальної контрольної комісії з приватизації Верховної Ради України. Невдовзі від Валентини Семенюк надійшла обгрунтована однозначна відповідь: «...видача Мінагрополітики наказу про реорганізацію ДВТП фактично означає відміну проведення приватизації, що не узгоджується ні з попередніми діями міністерства, яке дало згоду на приватизацію, ні з вимогами чинного законодавства... Таким чином, Комісія вважає, що видача наказу № 323 від 8.10.02 р. не має правового підгрунтя і заявник має право звернутися до суду з позовною заявою «про визнання недійсним вищезгаданого наказу».

У кожного суду своя істина

Василь Мельник заяву подав. Господарський суд м. Києва (суддя Ю. Власов) позов задовольнив: визнав наказ Мінагрополітики недійсним. Міністерство апелювало до Київського апеляційного господарського суду: мовляв, позовну заяву підписав Мельник, а він не директор ДВТП. До того ж суд першої інстанції помилково зробив висновок, що функції управління майном після призупинення приватизації має виконувати орган приватизації, а не орган управління, тобто міністерство.

Скарга залишилася без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

Перемога? Не поспішайте. Відповідач подав касаційну скаргу до Вищого господарського суду, а той постановив: рішення і постанову київських судів скасувати, а справу направити на новий розгляд. Підстава? Судами не залучено до участі у справі ВАТ «Плодоовочпром» — органу безпосереднього управління державним виробничо-торговельним підприємством. А тепер — увага! Взявши справу до нового розгляду, господарський суд м. Києва (суддя Хрипун) її закриває, мотивуючи тим, що під час судового оскарження наказу про реорганізацію підприємство (позивач) згідно з цим наказом ліквідовано. Гадаємо, суд, врешті-решт, усуне порушення норм матеріального та процесуального права й об’єктивно розгляне справу. На справедливе рішення сподіваються й колишні працівники ДВТП, у яких вилучено трудові книжки і з якими вже рік не розраховуються хазяї бази. У позовній заяві до Шевченківського місцевого суду столиці Юрій Тимошенко, зокрема, зазначив: «...через відсутність трудової книжки не можу працевлаштуватися, отримати субсидію на житлово-комунальні послуги». У подібній ситуації опинилися й інші працівники ДВТП.

Безпрецедентна ситуація, до якої потрапили броварчани, схоже, мало хвилює суддів. Заява Ю. Тимошенка про стягнення зарплати лежить у суді з квітня і коли її буде розглянуто по суті невідомо... А люди, котрі залишилися без трудових книжок і зарплати, вже зневірилися.

А чи думають в Мінагрополітики, скільки грошей доведеться витягнути з кишень платників податку, якщо всі жертви дій чиновників подадуть позови про стягнення матеріальної та моральної шкоди?!

...Нещодавно я побував на колишньому Броварському державному виробничо-торговельному підприємстві. Хотілося б помилитися, але мені здалося, що там державного залишилося обмаль. І приватизувати, схоже, не буде чого. Нинішній Броварський оптовий ринок не той, що був рік тому. І керівники там уже не ті, двічі змінені.

Гадаю, не такої реорганізації хотіли в міністерстві. Але факт залишається фактом: колектив без засобів до існування на вулиці, зате база в надійних руках.

Чиїх? Може, правоохоронці та місцева влада поділяться з нами секретом?

 

Броварський район

Київської області.