Генеральну прокуратуру України захльоснули емоції

Особиста свобода кожного з нас закінчується там, де починається суверенна територія іншого громадянина. Хоч як логічно звучить така теза, її застосування на практиці так само складне, як можуть бути складні особисті проблеми реальної людини. Дуже часто нам здається, що сусід трохи зловживає своєю свободою і тихенько переніс межу на нашу законну землю. І якщо в обох сторін не вистачає здорового глузду чи бажання (а часом того і того), щоб розв’язати питання для обопільного задоволення, ми звертаємося по допомогу до структур, покликаних підтримувати і відновлювати законність у нашому житті. Усе б добре, але треба бути готовим до того, що, на наш подив, «сусідська правда» виявиться ближче до холодного і зрозумілого трактування Закону, який сповідують служителі Феміди...

Хоч як парадоксально, але такий оборот справи часом дедалі більше розпалює праглого до визнання особистої правди громадянина. Попри отриманий офіційний документ, який у кожному конкретному випадку хоч і може мати різну форму, але по суті означає визнання позиції або дій громадянина невідповідними закону, людина ставить за мету домогтися справедливості. І в цьому її можна тільки заохотити, бо вона реалізує свої конституційні права, зокрема, ті, котрі гарантують їй можливість справедливого вирішення його питань. Зазначимо — справедливого і законного. Але цей аспект часом залишається «за кадром» того, що відбувається. «Приятно все-таки, що нас здесь уважают» — співав Володимир Висоцький у пісні, де іронічно описано долю двох громадян, що потрапили до органів. На жаль, дуже часто наші емоційні люди схильні бачити у професійно коректному і доброзичливому ставленні до себе з боку співробітників прокуратури не дотримання ділової і просто нормальної людської етики, а приховану надію на сприятливе для них вирішення справи. І якщо наприкінці провадження справи вони не одержують задоволення своєї суб’єктивної позиції, емоції, що накопичилися за весь час розгляду справи в місцевих і центральних органах, різко змінюють напрям і забарвлення і найчастіше знаходять вихід у вигляді персональних претензій до прокуратури.

Брифінг Антоніни Дисак, начальника відділу прийому громадян, розгляду звернень і депутатських запитів Генпрокуратури, що відбувся днями, лише зміцнив упевненість у правоті викладеного вище. Після нетривалого зменшення кількості звернень громадян, спричиненого змінами в кримінальному і цивільному праві, люди знову пішли до прокуратури. Пішли, бо саме в ній бачать останню надію поновити свої права, і приходять зі своїми бідами, образами, емоціями, бажаючи домогтися справедливості. Зазначимо, що поряд з роботою зі справ і запитів громадян Генеральна прокуратура провела велику внутрішню роботу, а також значно активізувала діяльність з нагляду за виконанням законодавства у разі звернення громадян до органів виконавчої влади, місцевого самоврядування і навіть на підприємствах і в організаціях. У результаті внутрішніх перевірок за несумлінне виконання вимог указу Генерального прокурора України №9 «Про організацію роботи з розгляду звернень і особистого прийому громадян в органах прокуратури», а саме — порушення встановлених термінів, відхилення мотивованих скарг тощо, до відповідальності було притягнуто 38 співробітників. Водночас результатом перевірок в органах виконавчої і місцевої влади стали 343 документи прокурорського реагування і притягнення до відповідальності 421 чиновника. Такі перевірки відбуваються регулярно, відповідно до доручень Президента України. Варто зазначити й те, що більш як половину (дев’ять тисяч із п’ятнадцяти) позовів громадян, неспроможних самостійно захищати свої права, було задоволено. Головні тенденції в позовах, поданих громадянами, такі: більше 42 відсотків стосуються дотримання і застосування законів, з питань слідства і дізнання — 37,3 відсотка, з питань законності судових рішень у цивільних справах — 5 відсотків, аналогічні позови з кримінальних справ — 4%. Співробітники прокуратури виокремлюють позови, пов’язані із затримкою і сплатою заробітної плати, та широкий спектр питань про недотримання на місцях чинного законодавства в ході реформування аграрного сектору.

Але це вже прикмети часу, без них не обходиться й у роботі прокуратури. Сюди, до малоприємних курйозів, варто віднести й часту неадекватність ЗМІ, захоплених гонитвою за гарячими фактами, які інколи не беруть до уваги, наскільки серйозна робота прокурорських органів, що переперевіряють ті чи ті заяви. На цій ниві боротьби за рейтинг можна зустріти все — від смішного безглуздя до, хочеться вірити, неусвідомленої дезінформації читачів, що нечасто, але трапляється. Так сталося й у випадку з нібито вилученими координаційною радою по боротьбі з корупцією і оргзлочинністю при Президентові України заявами громадян із Донецької області, у зв’язку з якими Генеральну прокуратуру часто згадують останнім часом. Як з’ясувалося вже наступного дня, ніхто і ні в кого заяв не брав (найбільше здивувалися самі донеччани).

Ще однією прикметою часу стало те, що багато громадян звертається до місцевої і Генеральної прокуратур не тільки тому, що бачать у них останню інстанцію, а й з простішої причини — послуги прокуратури на сьогоднішній день не тільки дають можливість вирішувати питання найоперативніше (десять днів замість невизначеного судового терміну), а й безплатно! І люди, котрі не в змозі заплатити не лише за адвоката, а й державний збір у разі звертання до судових органів, звертаються до прокуратури, йдуть нескінченним потоком, через що доводиться змінювати і розширювати графік прийому. Лише за вісім місяців поточного року на особистому прийомі прокурори прийняли 131,1 тисячі громадян, у центральному апараті — 1650 осіб!

Багато хто, зокрема і ці чинники, змушують прокуратуру законно вимагати якісного поліпшення досудового слідства, оптимізації термінів розгляду справ, контролю керівництвом МВС за обґрунтованістю прийнятих рішень. Хочеться вірити, що такі зміни відбудуться, тому що діяльність цих структур спрямована на захист наших з вами прав. І підґрунтя для такої впевненості є. Єдине, що напевно не зміниться ніколи, — бажання кожної людини домогтися своєї суб’єктивної правди, відповідає вона чи ні єдиному для всіх Закону.