Якось недавно випало мені в одній журналістській компанії подискутувати з колегою з Першого національного на улюблену тему: свобода слова в рідному інформаційному просторі. Точніше, дискусії як такої і не було. Відомий телевізійник визнав, що мій «відгук» на аналітичні програми УТ-1 майже дворічної давності був справедливий і навіть подякував за правильну критику (хоча, наскільки пригадую, та давня «рецензія» стосувалася іншого політичного коментатора, але приємно, що люди себе впізнають і дякують). Однак, сказав співрозмовник, треба рахуватись з реаліями. «Може, в «Голосі України» і є повна свобода слова, я радий би в цьому переконатися. Але, здається мені, парламентська газета не може критикувати Верховну Раду і тому обирає інші «мішені». Відповідно і ми не можемо критикувати Банкову...»

Я також, шановний колего, рада була б переконатися в повній свободі слова в «Голосі України». Але, здається мені, ми казали про різні речі. «ГУ», як ви зауважили, є справді парламентським виданням, але щось я не чула, щоб Перший національний мав статус офіційного органу Банкової.

Така підміна понять відбувається і на вищому рівні. Як тільки глава парламенту минулої п’ятниці зачепив тему «темників», відразу спрацював здоровий журналістський інстинкт — захищати свободу слова від утисків Верховної Ради. Цікаво, що цей природний рефлекс продемонстрували не тільки творці вказівок АП, а й ті, хто змушений їх виконувати.

Пригадую, минулого року на установчих зборах, де ми журналістською братією створювали незалежну профспілку працівників ЗМІ, ще один політичний оглядач з УТ-1 розжалобив нас історією переслідувань за власні погляди. І ми обрали його до керівних органів «бунтівної організації», як і кількох інших принципових телеколег. Хоча вже тоді здогадувались, що принцип зводиться до одного: одержувати на контрольованих телеканалах гроші в конвертах і застрахуватися від можливих неприємностей, якщо колись їм спаде на думку щось сказати чи щось написати всупереч «лінії». І ось «переслідуваний за погляди» днями пообіцяв організувати журналістів на страйк, якщо Верховна Рада зазіхатиме на свободу слова. Очевидно, «темники» не надихають на бунт, а їх «розсекречення» — запросто. Де збираємось у пікет, мої незалежні колеги?

Голова профільного комітету ВР Микола Томенко стверджує, що, за його даними, Володимир Литвин потрапив до чорного списку АП з початку минулого місяця. Хоча голова парламенту і не належить до опозиції, але про нього «можна казати або критично, або нічого не казати». «За останній тиждень на тому ж таки Першому національному, скажімо, діяльність Верховної Ради коментують майже виключно представники СДПУ(о), а прямої цитати чи синхрону, де Володимир Литвин казав би щось позитивне про парламент, немає». За словами Томенка, Голова ВР з’являється на екрані тільки «у традиційно паркетних речах, коли він зустрічається з делегаціями, послами... Я гадаю, якщо ситуація так розвиватиметься, а вона складається таким чином, наступний — Віктор Янукович».

Якщо сьогодні Володимир Литвин побачив засилля «темників» і, в принципі, завтра може розвиднитися Януковичу, то черга Генпрокурора прозріти ще не настала. Мабуть, як стверджують злі язики, Ольга Колінько йому поки що не наступає на п’яти, а лише лоскоче потилицю. І тому Святослав Піскун в інтерв’ю «Киевскому телеграфу» нас переконує: «Мені здається, що ситуація з цензурою, утисками журналістів, обмеженням свободи слова не така вже катастрофічна, як її намагаються представити деякі політичні сили». І провів «об’єктивне прокурорське розслідування»: очевидно, їм подобається сам процес «чорнити країну на європейському рівні, представляючи Україну як недемократичну державу, що потребує зовнішнього опікування».

А нам здається, минулого тижня у Страсбурзі вирішили продовжити зовнішнє опікування не через бурхливу діяльність «хулителів демократичної правової держави», а великою мірою через ще помітнішу бездіяльність відомства, очолюваного «деяким Генпрокурором». І, сподіваюся, пан Піскун дарує мені це делікатне уточнення, оскільки «українські представники мас-медіа вільні у своїх переконаннях... Іншими словами, якби існував якийсь механізм тиску на пресу, то його використовували б».

Так і роблять, Святославе Михайловичу. І словом у «темниках», і ділом у темних під’їздах. Голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Микола Томенко навіть підготував депутатський запит на ваше ім’я, де звертає увагу на різке загострення «некатастрофічної» ситуації з утисками журналістів в Україні. Днями в Кіровограді побито головного редактора суспільно-політичних програм обласної ТРК Володимира Мощинського (з початку цього року тут було скоєно напади на трьох працівників ОДТРК і журналіста газети «Україна-Центр»). Нещодавно розправилися з шеф-редактором сумської газети «Данкор» Ігорем Даниленком, напали на редакцію львівської газети «Молода Галичина», а те, що роблять з колективом «Львівської газети», взагалі не вкладається в рамки «цензури». Одне слово, якщо ГПУ справді «має намір активізувати перевірки заяв журналістів про факти перешкоджання виконанню ними службових обов’язків», вам не позаздриш. Але про це наступного разу.