На гористому березі Сіверського Дінця розташований дивної краси Святогорський Успенський монастир. Його багатовікова історія може бути ілюстрацією до непростої долі християнства. Одна з версій пов’язує появу монастиря з подіями VІІІ—ІX століть: іконоборчою єрессю у Візантії і втечею в наші краї візантійських ченців. За часів російського панування — це найпівденніший монастирський форпост імперії в татарському степу, тому не раз зазнавав пограбувань. Пізніше був закритий Катериною ІІ. Після відбудови його осквернили більшовики, а в роки Великої Вітчизняної він був зруйнований...
Монастирські козаки відповідають за спідниці
Першими на території монастиря нас зустріли не ченці... а козаки. Військовий старшина, отаман Святогорського козачого куреня Сергій Коваленко і хорунжий, обозний Анатолій Шакера. Звання Сергія відповідає підполковницькому, Анатолія — лейтенантському. Чорна форма з лампасами на штанях, начищені до блиску чоботи, нагайки, а на кашкетах кокарди «козак з мушкетом» — символ українського козацтва. Ось тільки двоголовий орел на грудях отамана трохи бентежив.
У монастирі шанувальники волелюбних традицій не через зайву цікавість — на прохання церковного керівництва, забезпечують тут громадський порядок. Серйозні інциденти, звичайно, рідкість, а от спорудити з двох хусток імпровізовану спідницю й помістити її на затягнуту в джинси талію симпатичної відвідувачки — це будь ласка!
Їх «Червоними»назвали — а перефарбувати забули
Спочатку монастир був розміщений винятково в... крейдяній скелі, всередині якої були прокладені печери. Тут ченці могли сховатися від набігів кочівників, але умови життя були надзвичайно складні. Згодом ченці спустилися з печер «на поділ» і почали закладати храми в підніжжі скелі. Особливо вражає Миколаївська церква на Святій скелі. За розмірами вона невелика, але дотепер збереглася частина храму, вирубана просто з верхівки скелі!
Лихо прийшло сюди в 1787 році в образі імператриці Катерини ІІ. Згідно з її указом Святогорський монастир було закрито, а все майно відписано до скарбниці. Відродилася обитель лише через 57 років завдяки новим власникам Святогір’я — князю Олександрові Потьомкіну та його дружині Тетяні. Була навіть ідея «перепрофілювати» монастир з чоловічого на жіночий. Але новий настоятель ієромонах Арсеній (згодом став архімандритом) був невблаганний — негоже жіночим кісткам лежати на чоловічих!
Відроджена святиня процвітала, поки до влади не прийшли більшовики. Не церемонячись, вони пограбували монастир і вигнали братів, пристосувавши християнську перлину під Будинок відпочинку для робітників Донбасу. А щоб і духу монастирського тут не було, перейменували Святі Гори на Червоні. І це при тому, що насправді вони крейдяні — тобто білі! Але й цього новій владі здалося замало і на сусідній горі спорудили 28-метровий пам’ятник «полум’яному вождю пролетаріату» Артемові. До того ж умудрилися зробити це так, що коли дивитися на революціонера з певної точки, його руки демонструють надто вже непристойний жест.
А храм Преображення Господнього все одно був би вище! У цьому побачили його провину і... підірвали. Згадують також, що за давніх часів хотіли побудувати церкву і на місці, де пізніше з’явився Артем. Але монастирський старець застеріг від цього кроку, сказавши, що «там стоятиме ідол».
Збулися і гарні пророцтва місцевих старців — щодо відродження Святогір’я. Воно розпочалося в 1992 році.
Ченці — бульдозером, відвідувачі — босоніж
Нині на території монастиря киплять роботи. Зводять нові храми на місці висаджених, реставрують старі будинки. Мені особливо запам’ятався бородатий чернець, котрий поважно їхав у ковші бульдозера. Поряд з величними кам’яними будівлями є в монастирі й невелика, недавно відбудована церква в ім’я Усіх святих, що в землі Руській просіяли. Її зроблено винятково з дерева, обнесено мальовничим парканом-частоколом. Церква така гарна, що відвідувачі не наважуються заходити взуті і залишають туфлі при вході. А в обладнаному в дворику басейні плавають карасі, яких можна годувати хлібом. Тут, на лоні дивовижної природи, ну ніяк не віриться, що вже XXІ століття! Найцікавіше, що дерев’яна церква побудована місцевими майстрами з Донеччини. Бригаду з Ясинуватої очолює Віктор Милюта, колишній зварник, який перекваліфікувався на теслю.
Повернуто в Успенський собор чудотворну ікону Божої Матері Святогорської. Її прикрашено безліччю підвісок, монет, хрестиків, дукачів — усе це нібито дари людей, що зцілилися.
Донецька обл.
