Як настає осінь, до редакції телефонує давній друг нашої газети, старий полковник Григорій Гаращенко, й нагадує: скоро чергова річниця «з того дня, як ми залишили Одесу». Це легко зрозуміти: у ті дні він був юним лейтенантом, і життя здавалося прекрасним. Справді, хіба не втішно згадати, що німецькі танки під Одесою наші моряки спиняли пляшками з запалювальною сумішшю — з етикетками «Жигулівське пиво»! І знову осінь, і телефонує Гаращенко, і ми питаємо: «Григорію Антоновичу, а на війні доводилося згадувати Бога?»
— Аякже! Навіть комуністи згадували! Парторг нашого 90-го полку 95-ї стрілецької дивізії Турчин, з Черкас родом — хрестився, бо розумний був чоловік. Або ще був у нас Сергій Леонтьєв, колишній льотчик, потім артилерист. І от у Севастополі, на 30-й батареї, сіли вони в коло, їдять кашу з казанків. І тут прямо посеред їхнього кола впала міна. Не розірвалася. Ну — мертва пауза! А Леонтьєв, з повним ротом каші, каже дуже серйозно: «Хлопці, давайте помолимось, щоб таких мін падало побільше!» Сміялись з нього — але то потім. Та найцікавіше було таки під Одесою. 18 серпня 1941-го був великий бій під станцією Карпове, бо вже на 22 число Гітлер призначив парад в Одесі. Наш батальйон тоді стояв по один бік насипу, а батальйон мого приятеля Яші Бреуса — по другий бік. Яша був одесит, дуже веселий. І от на його батальйон поперли танки, а за ними — дивізія румунських королівських гвардійців. Могли зім’яти запросто. Це був шок. Бреус сідає на коня й летить перед нашими траншеями, красиво так! Коня вбили, але Яша точно вгадав момент: наші від шоку оговталися, а румуни на мить остовпіли. Далі Бреус пропустив над своїми траншеями ті танки (їх потім зупинила артилерія) — і батальйон побачив перед собою тих гвардійців при всьому параді, а попереду йшов піп — у ризі, з хрестом. Бреус скомандував: «У попа не стріляти!». І піп лишився живий, дременув, його впіймали моряки з іншого батальйону й представили комдиву. Вся дивізія про це чула. Коли ввечері до нас приїхав командир дивізії генерал Воробйов і спитав у Бреуса, як вдалося зупинити гвардійців, той відповів з одеською серйозністю: «З Божою поміччю, товаришу генерал!». І всі засміялись, навіть комісар дивізії Мельников, атеїст, котрий жодних згадок про Бога не прощав. А Яша Бреус став Героєм Радянського Союзу. А ви кажете...
