Відомо, що наша країна не належить до регіонів, де вживання алкоголю обмежене з релігійних чи соціальних причин. З часів князя Володимира, який визначив головну причину веселощів на Русі — питво, в нас випито багато.

Відповідно виробництво алкогольних напоїв — одна із найдоходніших статей вітчизняного бізнесу. Але здебільшого його здійснюють нелегальним шляхом. У 2002 році державні служби вилучили понад п’ять тисяч декалітрів лікеро-горілчаних виробів, що становить 42% від усієї перевіреної їхньої кількості. Це проблема не лише національного бюджету — виробництво «підпільної горілки» стало вже соціальним лихом і є одним з істотних чинників демографічної кризи в країні. У нас чомусь заведено це якось соромливо замовчувати. Не входить до розряду популярної інформація про сумні наслідки вживання алкоголю — отруєння. В Україні мас-медіа чомусь з особливою настійливістю пишуть про отруєння харчовими продуктами, серед яких пальму першості тримають гриби.

Для порівняння: у РФ оприлюднено інформацію про алкогольні отруєння в кожному регіоні з відповідною статистикою. В Україні ми маємо лише загальну цифру — 10000 осіб за 2002 рік, точніше, за даними Держкомстату, — 10320. І це лише ті дані, що відображають випадки з летальним результатом. Загальні статистичні дані одержати дуже складно, тому що під час дослідження Українського науково-дослідницького центру незалежних споживчих експертиз з’ясувалося, що класифікацію отруєнь у медичних закладах не проводять.

У 2002 році податківці вилучили близько мільйона ста тисяч пляшок, що становлять безпосередню загрозу життю людини, а хто може підрахувати загальну кількість «лівого» алкоголю, що перебуває у сфері роздрібної торгівлі? Вживання неякісних алкогольних напоїв не обов’язково загрожує негайною смертю, але у фіналі госпіталізація і тривале лікування забезпечені. Більшість підпільних цехів застосовують схожу рецептуру приготування горілки — дешевий спирт (нерідко технічний) і вода з крана, вина і коньяки — за тією самою формулою та ще харчовий барвник. За регулярного вживання таких напоїв цироз печінки — це найменше, що можна гарантувати. Особливо жахливо те, що від отруєння фальсифікованими алкогольними продуктами ніхто не застрахований. Кількість померлих від випадкових отруєнь алкоголем становить три чверті від загальної кількості померлих з цих причин. Зрозуміло, що більшість громадян України вже не купують спиртне на стихійних ринках, нині з магазинів поступово зникає горілка за 5,5 грн. Але часті випадки отруєнь алкоголем під час дегустації напоїв у легальних кафе і ресторанах, під час купівлі їх у магазинах і супермаркетах. Приватний сектор торгівлі не застрахований від потрапляння в його сферу підробок. За таких умов проблема підробного алкоголю набуває загальнонаціонального масштабу. Це і питання про стабільність демографічної ситуації в країні, і про збереження здорового генофонду нації.

За всіх часів алкоголь як продукт торгівлі перебував у сфері інтересів держави, його реалізація і виробництво завжди були під контролем згори. Позитивний досвід Російської імперії, коли за часів правління Катерини II, крім держави, справа винокуріння була дозволена винятково дворянському стану, але тільки для особистої потреби. Всі пам’ятають жорстокі санкції радянської влади, спрямовані проти самогонників. Алкоголь — продукт стратегічний, і втрата контролю над його виробництвом і збутом призводить до катастрофічних результатів. Виходів із ситуації, що склалася, може бути кілька, наприклад, сезонні рейди податкової міліції щодо виявлення і ліквідації цехів з виробництва підпільного алкоголю, які з успіхом практикуються. Але в такий спосіб неможливо остаточно позбутися проблеми. Сьогодні багато суб’єктів підприємницької діяльності одержують спирт під виготовлення різних хімічних засобів. А виробляють фактично горілку. Тому існування державної монополії саме по собі не розв’язує питання існування фальсифікованої горілки. Поки є «діри» у законодавстві, підпільні цехи процвітатимуть і далі поставлятимуть на ринок «смерть у пляшці». Тому корінь розв’язання проблеми — в контролі над продажем алкогольної продукції і уніфікації цінової політики на спирт.

Найбезболісніший вихід — встановлення єдиної високої цінової ставки на спирт будь-яких видів, коли у великих, потрібних для виробництва алкогольних напоїв кількостях зможуть закуповувати його тільки торгові марки, які добре зарекомендували себе на українському ринку. Коли виробництво горілки й інших похідних стане прерогативою «багатих» компаній, для «цеховиків» спиртовий бізнес буде просто невигідний. Тоді і нам з вами не загрожуватиме загибель від метилового спирту, який горілчані пірати нібито закуповують у держави для виробництва, наприклад, клею, а насправді наливають у пляшки з-під «Немирова» чи «Союз-Віктану». Якби така постанова набрала чинності, простому споживачеві не було б чого боятися — ціна на оковиту навряд чи зросла б. Тому що збитки від неї великий виробник покриває здебільшого за рахунок випуску більшої кількості продукту. Цікавий факт: якщо від вартості однієї пляшки горілки (у середньому 7—8 грн.) відняти роздрібну націнку 25—30 %, націнку оптовика 10—15 %, акцизний збір, то в кращому разі її виробник виходить на нулі.

Але поки що запровадження єдиної ставки на спирт залишається тільки цікавим проектом, а тим часом у Криму закінчився оксамитовий сезон, від підробного алкоголю там померло близько 500 осіб. І так щороку....