До великої програми підготовки до 2500-річчя Балаклави органічно вписано заходи, присвячені півторастолітньому ювілею Кримської війни. І це не випадково. Практично всі великі бої Східної війни (як її ще називають історики), що ввійшли до світового літопису слави одних і ганьби інших, відбувалися в Балаклавському районі Севастополя.
Мета і жертви
У Криму зіткнулися інтереси великих держав Європи у вирішенні так званого східного питання, тобто в боротьбі за сфери впливу в Турецькій (Оттоманській) імперії, до якої в середині ХІХ століття входили Північна Африка, значна частина Балканського півострова і країни Близького Сходу. Загарбницькі устремління Англія і Франція прикривали пристойним приводом «допомогти» Туреччині як союзній державі в боротьбі проти домагань Росії. А російський царат виправдовував свої дії необхідністю захисту інтересів православних підданих Оттоманської імперії. Англія і Франція, які зазвичай ворогували між собою, тепер не лише об’єдналися, а й постаралися зробити все, щоб остаточно посварити турків з росіянами.
27 вересня (9 жовтня) 1853 року турецький уряд пред’явив Росії ультиматум з вимогою вивести війська з Молдавії і Валахії, а 4(16) жовтня офіційно оголосив війну. Однак уже в перших морських боях турки зазнали поразки від Чорноморського флоту під командуванням адмірала Нахімова, особливо відомим став Синопський бій. Поразка турків призвела до активізації їхніх союзників. 23 грудня (4 січня) 1854 року англо-французький флот увійшов у Чорне море, і Росії довелося оголосити ворогові війну. Це сталося 9(21) лютого. Пізніше до них приєдналася італійська Сардинія.
Російська імперія у цій війні була заздалегідь приречена, тому що коаліція значно перевершувала її і за кількістю кораблів, і за кількістю гармат та стрілецької зброї, і за чисельністю військ. Ця війна велася на Балтиці, Дунаї, Кавказі і Далекому Сході. Але головним театром дій став Крим, а найяскравішою сторінкою, що увійшла до всіх підручників історії, стала оборона Севастополя 1854—1855 років. Улітку 1854-го газета «Тайм» відверто писала: «...головної мети політики і війни не може бути досягнуто доти, поки існуватиме Севастополь і російський флот... узяття Севастополя і зайняття Криму винагородять усі військові витрати і вирішать питання на користь союзників». 13 вересня 1854 року англо-французький флот почав висадку військ і 62-тисячна армія союзників рушила на Севастополь, зім’явши беззахисну Євпаторію. На чолі військ, що обороняли місто, стояв князь О. Меншиков. Блискучий придворний, дотепник, освічений і зарозумілий, він аж ніяк не був воєначальником. 20 вересня на річці Альма відбулася кровопролитна битва, що коштувала російській імперії п’яти тисяч убитих і поранених. Меншиков у паніці відвів війська на південь, відкривши шлях ворогам на Севастополь.
Облога
У ніч з 13 на 14 вересня англійці рушили до Балаклави, не очікуючи опору. Але в руїнах давньої Генуезької фортеці стояли 110 солдатів Балаклавського грецького батальйону під командуванням полковника М. Манто і здаватися не збиралися. Після штурму пораненого Манто, шістьох офіцерів і половину поранених солдатів було взято в полон. Вражені мужністю і непохитністю нечисленного гарнізону, англійці дозволили їм і всім жителям Балаклави залишити місто. На Балаклавську бухту претендували і французи. І якби не хвороба головнокомандувача французькою армією маршала Сент-Арно, невідомо, чим завершилося б це протистояння. 17 вересня після смерті Сент-Арно французи під командуванням нового генерала — Франсуа Канробера почали створювати свою базу в Козачій і Комишевій бухтах.
Після рекогніції на місцевості лорд Раглан і генерал Канробер зі здивуванням довідалися, що Севастополь оперізує лінія оборонних укріплень, і побачили тисячі людей, що працювали на бастіонах. І їм стало зрозуміло, що військова прогулянка до Криму вочевидь затягується. Блокувавши Севастополь, англійці з турками почали облаштовувати свою базу в давньому містечку. Незабаром тут з’явилися пристані, магазини, готелі і навіть розважальні заклади.
У Балаклаві англійці побудували першу в Криму залізницю (наприкінці війни її розібрали і продали туркам), для якої привезли з Англії 1800 тонн рейок, 6000 шпал, 300 тонн дощок, два локомотиви. Однак вагонетки і платформи здебільшого пересувалися за допомогою коней і мулів — локомотивам Балаклавські висоти виявилися не по зубах.
До середини квітня 1855 року між Георгіївським монастирем і Варною було прокладено підводний кабель. Це давало можливість союзникам з Балаклави зв’язуватися з Лондоном і Парижем. Улітку англійці налагодили і оптичний пристрій на кораблі, за допомогою якого спостерігали за пересуваннями російських військ. Згодом Балаклаві, що стала головною базою англійців під час війни, дали назву «маленький Лондон».
«Долина смерті»
Цю назву одержала Балаклавська долина, де відбувалися важкі бої, після яких слово «Балаклава» міцно ввійшло в історію Англії. 13(25) жовтня 1854 року тут у шаленій атаці загинула легка кавалерія лорда Кардигана, у складі якої було багато англійських аристократів. Про цю даремну жертву союзників і єдиний удалий бій російської польової армії в Кримській війні багато писали в Англії, Франції, Німеччині. Пам’ятник загиблим англійцям, який вони самі й установили 1856 року, зберігся досьогодні.
Скромний обеліск стоїть на 11-му кілометрі Ялтинського шосе серед виноградників агрофірми «Золота Балка», і без супроводжувача його знайти важко.
Ледь віддалік, на березі річки Чорної, біля села Хмельницького, осторонь від доріг, стоїть інший пам’ятник на братській могилі, але вже нашим воїнам, що загинули в чорноріченському бою в серпні 1855 року. На ньому добре зберігся напис — «Генерали: Реадъ, Барон Вревскій, Веймарнъ. 66 офіцерів і 2273 нижні чини».
Волають про милість
Сумну картину являє собою французький цвинтар у районі п’ятого кілометра Балаклавського шосе: збереглися зо дві надгробні плити і розбитий хрест. Меморіал має бути відновлено. Саме про це домовлялися високі сторони, коли закладали «Камінь примирення» на знак пам’яті про полеглих у Кримській війні. 14 вересня 1994 року цей дуже скромний пам’ятний знак установили делегації Франції, Італії, Росії, Туреччини і Великої Британії на 12-му кілометрі Ялтинського шосе. У листопаді 1996 року заїжджав у наші краї сам принц Чарльз Уельський і капітан І рангу Л. Мерік — військово-морський аташе посольства Великої Британії в Україні. Але відтоді нічого не змінилося. А безнадійно втрачений в роки другої світової війни італійський цвинтар на горі Гасфорт, де раніше навіть красива каплиця стояла, що залишилася нині тільки на старих фотографіях? А пам’ятник гусарам Київського полку, що поклали свої голови під Балаклавою? Головний герой цієї війни, що так безславно закінчилася для Російської імперії, — народ. Солдати Російської імперії не схвалювали війну, але коли ворог ступив на рідну землю, героєм у Севастополі ставав кожний: і полководець, і рядовий матрос, і хлопчина, який підносив снаряди.
За рік, звісно, в Севастопольському регіоні буде багато гостей. Але до свята потрібно виконати величезний обсяг робіт, розписаний і на районному (у Балаклаві), і на міському (у Севастополі), і на державному рівні. Тривають переговори з посольствами країн — учасниць Кримської війни про те, щоб гідно відзначити півторастолітній ювілей війни, яка закінчилася поразкою Росії і підписанням у Парижі мирного договору 18(30) березня 1856 року.
Після воєнна спадщина
Перші військові знімки, що дійшли до наших днів, зробив придворний фотограф королеви Великої Британії Роджер Фентон. Приїхавши до «маленького Лондона» у лютому 1855 року, він зробив 360 знімків, ставши, по суті, першим військовим фотокореспондентом.
Офіційно визнану першу в світі сестру милосердя Флоренс Найтингейл (1820—1910) буде увічнено в пам’ятнику, що плановано встановити в Балаклаві. Шкода, що в забутті, в тіні історії залишиться ім’я сестри милосердя росіянки Дар’ї Михайлової — Даші Севастопольської.
Загибель англійських суден, у тому числі і знаменитого «Принца», у Балаклавській бухті в листопаді 1854 року дала поштовх розвиткові нової науки — метеорології. Р. Фіцрой в Англії й У. Левер’є у Франції, користуючись електричним телеграфом, уперше почали складати прогнозні карти погоди на кожний день.
Лорд Кардиган, що полюбляв елегантний одяг, замовив для своєї кавалерії вузькі куртки без рукавів (потім і рукава з’явилися). Згодом цей одяг перетворився на класичний жакет, що одержав назву «кардиган».
Відзначився і лорд Раглан. Втративши руку в бою, він замовляв собі одяг за фасоном, що придумав сам: рукава з плечем становили єдине ціле, щоб приховати ваду. Так народився рукав «реглан».
Учасник кримської кампанії Чарльз Фішер 1870 року заснував невелике селище і назвав його Балаклава — 90 км північніше Аделаїди в Австралії.
На острові Маврикій з волі англійців з’явилися міста Севастополь і Балаклава.
Плетений каптур, названий балаклавським шоломом, вигадали англійці, які не мали теплого обмундирування і теплого головного убору.
А на набережній Назукіна в Балаклаві про Кримську війну нагадують умонтовані в бетон стволи гармат, які сьогодні використовують як кнехти.
