Економічне зростання — найнадійніший резерв Нацбанку

— Звичайно. Україна може собі дозволити закрити боргові зобов’язання перед МВФ на п’ятому році свого економічного зростання. Я вважаю це корисним. І заперечення на цей рахунок, зізнаюся, мене не переконують. Кажуть, приміром, що залишиться мало резервів. Я сприймаю це як прозорий натяк на недовіру до макроекономічної, монетарної політики НБУ. Але ж НБУ за всі роки незалежності не давав найменшого приводу сумніватися у своїй компетентності. І потім, якщо мало резервів, то скільки треба? Ми мали за останні роки 1,5; 3; 4,5 мільярда доларів валютних резервів, проте гривня зміцнювалася не тільки в реальному, а часом і в номінальному виразі. А в 1998 році працювали з резервом десь один мільярд доларів. І, помітьте, уникли дефолту, істотно скоротивши дефіцит держбюджету. Опоненти дострокового погашення кредитів МВФ порівнюють обсяги валютних резервів з тримісячними і навіть дворічними запасами з фінансування потреб імпорту. Однак, якщо ви, не дай Боже, матимете величезний дефіцит бюджету і поточного рахунку платіжного балансу, що провокують інфляцію та недовіру до грошової одиниці, то й таких резервів може не вистачити для утримання фінансової стабільності. Тим часом за грамотної політики потреба в резервах буде мінімальна.

— На жаль. Надійної стратегії поки що немає. Не скористалися шансом економічного піднесення для скорочення зовнішніх і внутрішніх боргів. Виняток — 2000 рік, коли вдалося скоротити борг на 2 мільярди доларів, а решту років ми нарощували свої боргові зобов’язання. Саме тому Нацбанк вийшов з ініціативою дострокового погашення боргу перед МВФ. Помилково недооцінювати тиск держборгу на бюджет. Відсоткові витрати становлять п’яту частину від загальної суми його витрат. До того ж наш ВВП непорівнянний, скажімо, з 12-трильйонним американським, це лише $46 мільярдів, що змушує зважати на рівень потенційних вилучень із споживання і розвитку. А потім рано чи пізно настане така фаза економічного циклу, коли почнеться спад і виникне потреба за прикладом інших країн позичати гроші для підтримки платіжного балансу, покриття дефіциту бюджету, а ми сидітимемо в старих боргах, як у шовках. Тому справа не лише в готовності НБУ пройти свою частину шляху. Зможемо підтримати економічне зростання, повертаючи борги і примножуючи резерви для стабільності фінансів, тільки поєднуючи грамотну монетарну політику НБУ зі структурними реформами і бюджетною політикою уряду. До речі, наші резерви в гривневому обчисленні становлять уже 94 відсотки  грошової бази і це тому, що через непотрібність в Україні відсутній валютний режим «currency board» (супержорсткий. — Авт.). Навіть одноразове, а не розтягнуте на рік-два, вирахування з резервів, забезпечить цілком пристойне валютне покриття бази. А за доброї динаміки експорту товарів та послуг протягом кількох місяців обсяги резервів відновляться.

Іноді прихильники нарощування резервів пропонують водночас збільшувати емісію на рефінансування. Це було б  небезпечним кроком   для цінової ситуації. За достатньої ліквідності банківської системи (у вересні відновилося помітне зниження відсоткових ставок і зростання виданих кредитів), коли дефіцит бюджету покривається грішми від приватизації, а також переважно зовнішніми позиками, НБУ може приділяти пріоритетну увагу купівлі валюти. За кожною емітованою для цієї мети грошовою одиницею стоїть конвертована валюта. Це важливо для боротьби з непомірним зростанням цін. Дай Боже, щоб ще довго не довелося обслуговувати бюджетний дефіцит нехай і через вторинний ринок.

— Негативно. Десь я вчора про це чув. Якщо навіть ви розмістили резерви на внутрішньому ринку, вони стають внутрішнім активом. Однак ви не станете заперечувати, що країни нових економік розміщують свої валютні резерви або в західних банках, які мають бездоганну репутацію та авторитет, або в цінних паперах урядів країн «сімки». Має бути максимальна впевненість у мізерності ризику втратити свої вкладення. Таких гарантій на внутрішньому ринку, на жаль, поки що немає. Для того, щоб вони з’явилися, треба створювати такий стан справ з надійністю, ліквідністю та іншими фінансовими індикаторами, який характерний для розвинених країн. Мені здається, що багато хто, і ви, зокрема, не оцінили ще одного аспекту повернення боргу. Нас до реформ ніхто не підштовхуватиме, місце тиску МВФ займе самодисципліна реформ.

— Щодо першого запитання, то воно схоже на риторичне. Щодо другого, то я не коментую думки спостерігачів. Скажу одне: бюджет країни наступного року має бути бездефіцитний і навіть профіцитний. Він не має фінансуватися за рахунок чистого приросту зовнішнього боргу. І ви маєте рацію: якщо Кабінет Міністрів не підтримуватиме економічне піднесення, то нас не врятують і нинішні обсяги валютних резервів. Коли роблять помилки в макроекономічних прогнозах, то одержують траєкторію реальних надходжень до бюджету, що не збігається з розрахунковою. Тому дуже важливо не допустити макроекономічних прорахунків минулого року. Бюджет верстався з прогнозу зростання ВВП у 4 відсотки, а за перше півріччя мали 7,5, нині маємо — 5,3 відсотка. Мій прогноз: до кінця року одержимо 6—7 відсотків. Далі курсова валютна невідповідність. У бюджет цього року закладали 5,48 гривні за долар, але навряд чи одержимо і 5,34. А тим часом курс складається на основі макроекономічних фундаменталій: зростання експорту більше за очікуване, платіжний баланс — краще, бюджет профіцитний, отже, і гривня сильніша. Уряд одержить додаткові доходи, якими треба керувати не в ручному режимі, а як слід. Тому краще орієнтуватися на вищі темпи економічного зростання під час формування бюджетних показників наступного року. Не закладати консервативні 4 відсотки, тримаючи в кишені 8, а реально дивитися на свої можливості, співвідносячи їх зі сприятливішими прогнозами на зовнішніх ринках, ніж у поточному році. Рецесія в Європі та економічний спад в Америці закінчуються. Я, зізнаюся, не розумію причин, чому ми повинні лукавити один перед одним і перед країною, створюючи таку сумнівну страховку. Щоб порулити доходами?

Бюджет наступного року не має бути і римейком минулого року за прогнозами інфляції. Нині, і це дуже добре, ми не виходимо з очікуваного графіка зростання цін. Але чи вдасться уникнути некоректних оцінок інфляції у бюджеті на наступний рік, поки що сказати важко. Гадаю, слід закладати на наступний рік 5 відсотків інфляції.

Ще одне. Ми маємо нарешті передбачити в бюджеті заходи з підвищення ролі внутрішніх запозичень. Адже брати в борг усередині країни значно вигідніше, тим паче, що банки, заробляючи на цьому, не репатріюють свої доходи, а спрямовують на розвиток власної економіки. За розмовами про те, що,  мовляв, закордонні кредити вигідніші, а наш фондовий ринок, перепрошую, недорозвинений, стоїть невміння займатися цими проблемами всерйоз. Я кажу про чистість приватизаційних процесів, про рівень корпоративного керування і роботи Комісії з цінних паперів і фондового ринку, про законодавчий захист прав кредиторів і про чимало інших важливих складових іміджу нашого внутрішнього ринку. Ми знаємо, що робити і як. Справа лише в одному: це зробити!

І два слова про приватизацію. Схоже, цього року буде вперше виконано план з мобілізації до бюджету грошей від приватизації. Не бачу підстав знижувати планові показники й у наступному році. Однак зазначу, ці гроші, про що ми тлумачимо не один рік, не мають проїдатися або обслуговувати зовнішні борги, ми зобов’язані спрямовувати їх на розвиток приватизованих підприємств та інвестиції.

— Так, його необхідно знижувати. Коли кажуть, що Україна мало доходів через податки вилучає до бюджету від ВВП, не враховують того, що самого ВВП — кіт наплакав. Те саме я думаю, коли мені кажуть, що зовнішній борг становить усього-на-всього 26 відсотків від того, що кіт наплакав. Постає питання: чи можемо дозволити собі розкіш обслуговувати зовнішній борг у 60 відсотків від ВВП, як у багатьох розвинених країн? Ні, звісно. При бюджеті в 60 мільярдів гривень витрачати п’яту частину на погашення боргу, відсоткові витрати — вже недозволена розкіш. Підвищимо продуктивність праці, піднімемо свій валовий продукт до рівня розвинених країн — будь ласка, а сьогодні ми змушені будувати хатку по достатку. Знижувати податковий тиск необхідно, але ми маємо усвідомлювати, що за цим ми маємо переглянути частину і видаткових статей. Бюджет наступного року, безперечно, гострий кут. Але з будь-якого кута є вихід.