Спиратися можна лише на того, хто сам твердо стоїть на ногах

Що з хлібом сталося далі, нині добре відомо. Тим паче на Дніпропетровщині. «Зернова» профспілка як у воду дивилася. А тоді її домагання відверто знехтували. Голова обласного об’єднання профспілок Василь Ткаченко відповів ініціаторам, що «питання, яке ви порушили, належить суто до сфери господарської діяльності ваших підприємств...».

Інші обласні і галузеві профспілкові комітети відгукнулися у такий само спосіб або промовчали. А от голова обласної профспілки працівників агропромислового комплексу Олександр Строменко на ім’я того ж Василя Ткаченка навздогін надіслав листа на зразок доповідної-скарги. «Обласна організація профспілки АПК, — йшлося в ній, — не раз звертала увагу обласного об’єднання профспілок і вашу особисто на систематичні порушення статутів профспілки АПК, Міжгалузевої ради і ФПУ з боку голови профорганізації підприємств елеваторної і зернопереробної промисловості Анатолія Тельниха, який зневажає принципи єдності та колегіальності і переманює до своєї профспілки профспілкові організації АПК. Так, профактив ТОВ «Зоря» і «Дібрівське» Покровського району, нікого не питаючи і не радячись з людьми, вийшов зі складу профспілки АПК і приєдналися до галузевої профспілки елеваторної і зернопереробної промисловості, створивши при Просянському елеваторі своє профоб’єднання...».

Це справді так. Мало того, в Покровському районі, крім «Зорі» та «Дібрівського», так само вчинили профосередки ТОВ «Україна» і «Колос», агрофірм «Відродження» і «Контрактова». І от результат — на Дніпропетровщині «профспілкова війна» триває вже другий рік.

Донедавна профспілка працівників агропромислового комплексу була надто потужна, чисельна і впливова. Інша річ нині, коли від колгоспів і слід прочах, а у переробників з’явилися власники, інвестори і хазяї, для яких профспілки — мов більмо на оці. Не дивно, що профспілка працівників АПК, яка свого часу в області об’єднувала понад 600 первинних осередків (більш як 210 тисяч осіб), нині втратила їх дві третини. Ось лише один-єдиний факт: у згаданих товариствах Покровського району, котрі бігцем подалися під крило «елеваторної» профспілки, останні два—три роки профорганізацій фактично не було. А в тих само покровських агрофірмах нові власники про профспілки і знати нічого не бажали. То Анатолій Тельних відродив осередки...

Правда полягає у тому, що галузева профспілка елеваторної та зернопереробної промисловості, яку він очолює, — чи не єдина з-поміж аграрних на Дніпропетровщині не розгубилася за теперішніх умов і запропонувала селянам потрібні для них послуги.

Те, що необхідно міняти стиль, форми і методи роботи, Анатолій Павлович зрозумів, згадує він, після того, як мав гіркий урок на Брагинівському елеваторі. Приватний власник за один вечір, не відчувши опору, зібрав заяви в усіх працівників про вихід з профспілки, а вранці урочисто оголосив, що «її й духу тепер немає на елеваторі».

Нині 35 зернозбережних і зернопереробних підприємств області, 31 з яких приватне або функціонує як закрите акціонерне товариство, мають профспілкові осередки. І в усіх них роботодавці підписали з працівниками колективні угоди, які передбачають важливі моменти: внутрішній трудовий розпорядок, оплату та охорону праці і здоров’я найманих працівників тощо.

Анатолій Тельних може розповісти, як саме вдалося переконати людей у такий спосіб організувати справу. Але охочіше він говорить про особливості теперішньої практики очолюваної ним профспілки та її відмінності від учорашньої.

Збереження майна власників, примноження їхніх прибутків та висока продуктивність і дисципліна праці — чинники, в яких зацікавлені і наймані працівники. Тут навіть трудове суперництво не зайве. Якщо заохочується матеріально. Й особливо, коли колективна домовленість передбачає пристойну оплату праці, відрахування на оздоровлення, відпочинок, утримання власної соціальної сфери, коли обов’язково конфліктні ситуації розв’язувати разом з адміністрацією з участю профспілки. Приваблює і те, що 85 відсотків членських внесків залишається у розпорядженні первинних осередків, а за потреби їх витрачають на фінансову допомогу хворим, багатодітним тощо.

— Майже всю роботу ми перенесли безпосередньо на підприємства, де працюють люди, і в райони, — каже Анатолій Павлович. — Головну увагу приділяємо партнерству з власниками, бізнесменами та інвесторами, а також правовому захисту інтересів найманих працівників агроформувань та виробництв...

Якщо, скажімо, трудівники комбінату хлібопродуктів № 2 з Криворізького району майже три роки поспіль не одержували заробітної плати, то нині для них створено прекрасні умови. Аналогів стосовно побутових зручностей на виробництві (харчування й оздоровлення), які там є, в регіоні не знайти.

Сучасна профспілка тільки-но з’являється. Її називають в області «зернова». До її лав приєднуються там і тут, бо стара, «традиційна», як то кажуть, ні кує, ні меле. А кому таке сподобається? Особливо коли «зернова» Анатолія Тельниха проникла в новітні приватні й орендні агроформування, коли нова не відвернулася і від скривджених власників земельних паїв пенсійного віку, і від «напівпрацевлаштованих», коли запроваджує юридично-консультативні пункти, котрі захищають селян.

Тривалий час протиборство двох профспілок аграрного сектору відбувалося начебто непомітно. Відкриту боротьбу спровокував Анатолій Тельних. Восени минулого року він виступив у місцевих газетах, по радіо і телебаченню, а насамкінець розіслав і листи до різних владних та громадських інстанцій. Зі своїми ідеями про зміну профспілкового руху серед аграрників. Бо якщо у сільгоспвиробництві та в переробці кардинально змінилися «правила гри», зберігати структуру профспілок на рівні 30-х років з невмирущим «принципом демократичного централізму» — це нонсенс і абсурд. Він не потрібен ні місту, ні селу. Повсюди в країні змінилися форми власності. Нині нікому не потрібні традиційні «згуртовані лави».

Ось чому Анатолій Павлович запропонував створити окремі профспілкові осередки і комітети зайнятих у приватних агрофірмах, товариствах і акціонерних товариствах, фермерських та орендних господарствах, й окремо — власників паїв. З тих, хто пенсійного віку. Роздрібнюючи звичну профспілку АПК, Тельних пропонував нові різні осередки поєднати за галузевим і територіально-регіональним принципом спільним «аграрним» профцентром в області. Це має бути велика сила згори донизу.

Після цього у пресі розгорілася полеміка. Голова Широківського райкому профспілки АПК Лідія Тацій, приміром, звинуватила Тельниха в амбіційності.

З другого боку, голова профкому Балівського комбінату хлібопродуктів Світлана Коваль привселюдно звинуватила голову обкому профспілки АПК Олександра Строменка в неправедних діяннях і гріхах. «Був час, — написала Коваль, — що обком три роки профспілкові внески збирав не з селян, а з господарств зерном і концентрував його на нашому комбінаті. Ми обробили і зберігали для обкому 1800 тонн зерна. А ціни на соняшник і пшеницю у серпні та в грудні різнилися майже вдвічі. Чи пішли «зайві» гроші на захист інтересів селян, нам досі не відомо. Зате відомо, що особисто нашу працю з його зерном обком так і не оплатив, заборгувавши близько 60 тисяч гривень. Хоч ми оплати домагалися ще тоді, коли самі не одержували зарплату понад рік...».

Останнє звинувачення так і не було ні розслідувано, ні спростовано. Та дискусія скінчилася нічим. А сьогодні ініціатива Тельниха розбурхала полеміку з новою силою, що дедалі розгорається. Тельних вимагає відкритого «круглого столу», де можна розставити всі крапки над «і».

Дніпропетровська область.