Ця солодка отрута всевладдя

Минулого тижня гостро нагадав людям похилого віку про хлібні черги початку 50-х років голова Асоціації пекарів України Євген Ленг. У своїй заяві для преси він стверджує, що в окремих регіонах уже зафіксовані випадки, коли не було хліба на прилавках, а в багатьох віддалених від обласних центрів містах і селищах його продають лише кілька годин на добу.

Причина, як вважають пекарі, в адміністративному регулюванні роздрібних цін — практично в усіх областях України в наказовому порядку встановлено верхні межі вартості на хлібобулочні вироби. До того ж з розрахунку 900—920 гривень за тонну борошна, тоді як його реальна ринкова ціна оптом піднялася вже до 1200 гривень.

Таким чином, продиктована пекарям п’ятивідсоткова межа рентабельності рухнула, а працювати собі на шкоду вони не бажають. Через свою асоціацію пекарі попереджають: якщо адміністративні цінові бар’єри влада не підкріпить державними дотаціями, то наприкінці жовтня — на початку листопада зупинка хлібопекарень стане лавиноподібною.

З одного боку, від таких заяв трохи тхне шантажем. Але літній стрибок роздрібних цін на основні харчові продукти, а тепер ось ситуація в хлібобулочній галузі ще раз свідчать про те, що ринкові інструменти регулювання, як і раніше, не в пошані у наших керманичів від економіки. Солодка отрута всевладдя змушує приймати неадекватні рішення, що призводять до прямо протилежних задуманому результатів. Тим часом аналітики, в тому числі й через нашу газету, попереджали ще в липні: будь-які обмежувальні заходи на зерновому ринку можуть спричинити непередбачені наслідки.

Утім, цінове напруження на ринку хліба доведене до того, що зростання цін до двох гривень і більше за буханець сьогодні стає реальністю. Так, якщо держоб’єднання «Кримхліб» оголосило про 20-відсоткове підвищення цін на свою продукцію, то в Севастополі двогривневий бар’єр за буханець у роздрібній торгівлі вже перейдено...

Тим часом, схоже, начальницьке втручання в ринкове ціноутворення стає вже звичним для кабінету Януковича. І не тільки на ринку харчових продуктів. Метал, безумовно, не хліб, але, як відомо, стабільність курсу гривні стосовно твердих валют ось уже впродовж кількох років забезпечується саме працею металургів. Їм належить до 50 відсотків валютних надходжень у країну за рахунок експорту своєї продукції.

Хоч би як там було, але минулого тижня Кабмін розпочав «координацію» ціноутворення й у цій галузі. Мінекономіки, Антимонопольному комітету, Міненерго, Мінтрансу, Мінпромполітики, держкомпаніям «Нафтогаз України» і «Укррудпром» дано доручення разом з об’єднаннями «Металургпром» і «Укркокс» розробити пропозиції з формування цін на металургійну сировину, матеріали та енергоносії для металургів. Звісно, з благородною метою: для, цитую, «підвищення конкурентоспроможності галузі».

Утім, самі металурги на цей намір дивляться досить скептично. Їх більше задовольнило б погашення держборгу стосовно повернення ПДВ, який ну ніяк не хоче далеко тікати від мільярдної позначки. Це ще більше дивує, коли зважити, що на тому самому засіданні Кабмін оголосив про досягнутий чотиримільярдний профіцит бюджету за січень—серпень. Постає природне запитання: чому б ці кошти, бодай частково, не спрямувати на погашення внутрішніх боргів нашої держави? Дивись, і в тих же металургів з’явилася б можливість підвищувати конкурентоспроможність галузі за рахунок модернізації виробництва. Що саме по собі завжди набагато ефективніше, ніж будь-які адміністративні розбірки з ціноутворенням.

Притчею во язицех стала ситуація, коли ми, українці, а точніше — наші керманичі, із запізненням на рік-два повторюємо економічні рухи тіла нашого північно-східного сусіди на просторах рідної батьківщини.

У даному випадку, однак, цю традицію порушено. Не встигли ще в Російській Федерації затихнути суперечки навколо шляхів дворазового (до 2010 року) підвищення тамтешнього ВВП, оголошеного Володимиром Путіним, як перед нашими вітчизняними виробниками поставлено ідентичний рубіж — подвоїти український валовий внутрішній продукт до того ж 2010 року.

Щоправда, на диво, хітом минулого тижня це надзавдання таки не стало — політичне розкручування цих великих планів напевно ще має бути. А поки що навіть штатні аналітики, принаймні в пресі, утрималися від розгорнутих коментарів.

Як на мене, то цілком переконаний: якщо програма дворазового зростання вітчизняного ВВП-2010 верстатиметься так само, як версталися і продовжують верстатися всі інші національні програми («Вугілля України», «Енергетика 2010» тощо), намічений першими особами держави рубіж залишиться добрим побажанням. Для майбутнього президента і майбутніх прем’єрів. Хоча було б непогано, якби за найближчі сім років рівень життя пересічного українця зріс на 100 відсотків.