Торфобрикет... збанкрутував?

З Миколою Дмитровичем Міроновим, директором дочірнього підприємства «Смолинторф», ми зустрілися 8 вересня у Смолині в останній день його роботи на займаній посаді. Щоправда, про це ні я, ні він ще не знали. Навіть під час нашої розмови йому раз у раз доводилося відповідати на телефонні дзвінки з Києва, Чернігова: по його репліках відчувалася нервова напруга останніх днів.

Ми пройшли разом з ним територією підприємства. Микола Дмитрович з гордістю показав підсобні виробництва «Смолинторфу»: ситроцех, свинарник, корівник, пасіку. А потім ознайомив із потужностями з виробництва торфобрикетів. Через поломку вони простоювали, але поряд готувалися до від’їзду вщерть завантажені паливом автомашини .

— Усе це починалося з нуля, — розповідав керівник. — Мені у 1984 році доручили будувати цей завод, і 27 вересня 1987-го ми видали на-гора перший торфобрикет. У середньому щороку випускаємо його 30 тисяч тонн. Навіть у 1990-х роках, коли через зниження попиту, фінансову кризу, на інших аналогічних дільницях «Чернігівторфу» роботи призупинилися, ми вистояли. Бо виживали за рахунок підсобних промислів, вирощування сільгоспкультур на землях, узятих в оренду у сільської ради, а також у людей. Навіть маємо річковий флот, який займається виловом риби в Десні та Дніпрі! У своєму млині мелемо борошно, самі ж випікаємо для працівників і мешканців села хліб. Робітники на заводі отримують в середньому по 400 і більше гривень. І ось на не розграбоване підприємство «Чернігівторфу», яке добре працює, накинули оком .

Наступного дня, коли я завітав до офісу «Чернігівторфу», щоб розпитати про долю «Смолинторфу», був шокований почутим: виявляється, о 9-й годині ранку Міронов передав печатку, здав документи новому керівникові...

— І він не суперечив?

— А що він міг зробити? Закон не на його боці. Та й не погодився він з ліквідацією дочірнього підприємства.

— Ліквідацією?

— Так.

— Нічого собі!

... А втім, як показало подальше журналістське розслідування, до цієї процедури дочірнє підприємство «Смолинторф» прийшло через збіг низки обставин, які були спочатку продиктовані добрими намірами, тодішніми труднощами і прагненням подолати їх. У 1999 році згідно з наказом №11 від 18 березня державна структура — підприємство «Чернігівторф» на базі філіалів «Ірванцевторф» та «Смолинторф» створило дочірні підприємства з правом юридичної особи. Фактично вони були підпорядковані засновнику, відраховували йому на адмінпотреби тощо певні суми, але відтоді мали більше самостійності у виробничо-фінансовій діяльності. Якщо на інших виробничих дільницях ситуація погіршувалась, то вона вже безпосередньо не стосувалася нових утворень. Справді, зупинився «Замглайторф», практично виробив сировинні ресурси «Киселівкаторф». А це — борги із зарплати, фінансовий зашморг і безвихідь.

На біду, ще перед цією реорганізацією державне підприємство «Чернігівторф» отримало 90 тисяч гривень проплати наперед за торфобрикет. Кошти використали, але ВАТ «Чернігівоблпаливо» і досі не одержало за них продукцію. Бо дочірні підприємства «Чернігівторфу», які отримали статус юридичної особи, борг вищої структури між собою не поділили. Самостійним виробництвам стало зовсім не вигідно поставляти безплатно продукцію за договірними зобов’язаннями «Чернігівторфу». Отже, вийшло замкнене коло: упродовж кількох років на 24 паливні бази Придесення не надходило жодної тонни торфобрикету! Звичайно, попит на нього упав, бо його просто не було. А це, у свою чергу, вдарило по виробниках, особливо «Ірванцевторфу», який розташований у лісовій зоні (там популярні відходи пилорам, лісгоспів, дешеві дрова. — Авт.) і не міг самостійно доставляти свою продукцію у віддалені від нього населені пункти. Він може видавати на-гора за рік 40 тисяч тонн торфобрикету, але не виробляє, за нашою інформацією, і третини. Жителі південних районів змушені були переорієнтуватися на дороге вугілля, тонна якого коштує нині 250-300 гривень (відпускна ціна тонни торфобрикету на заводах становить 85 гривень, на південних паливних складах Чернігівщини — 140 гривень. — Авт.).

ВАТ «Чернігівоблпаливо» все-таки не подарувало «Чернігівторфу» надану в попередні роки суму, яка зросла за рахунок пені. Фактично борг сьогодні спричинив кардинальні зміни в управлінні торфодобувним підприємством. Згідно з ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 5 серпня 2003 року щодо ДП «Чернігівторф» запроваджено процедуру санації і припинено повноваження органів управління боржника, призначено керуючого санацією. Останній зробив свої призначення. Наприклад, виконувачем обов’язки директора ДП «Чернігівторф» призначив Михайла Мовчана, який на цій посаді і працював. Тепер він та розпорядник майна Сергій Єлінський згідно з протоколом зборів кредиторів ДП «Чернігівторф» від 30 липня 2003 року для відновлення платоспроможності боржника мають здійснити низку заходів:

— повернути активи відокремлених дочірніх підприємств Смолинського й Ірванцівського торфобрикетних заводів на баланс ДП «Чернігівторф»;

— розширити ринок збуту торфобрикетної продукції через розвинуту мережу складів, розташованих у районах Чернігівської області, організувати реалізацію торфобрикетної продукції в інших регіонах, де він має попит;

— вжити заходів щодо раціонального використання основних засобів тощо.

На сьогодні «Смолинторф» позбавлено статусу дочірнього підприємства, і тепер він буде просто філією «Чернігівторфу». З цим принципово не погодився М. Міронов. Його усунули з посади, а виконувачем обов’язки директора заводу призначили іншу людину. Чи змінить це ситуацію на краще?

Михайло Мовчан вважає, що вона не погіршиться:

— Розумієте, ота реорганізація проводилася ще до того, як я очолив «Чернігівторф». Вона була незаконною, бо згідно з чинним законодавством державні підприємства не можуть бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм та видів або мати у своєму складі інших юридичних осіб.

Голова правління ВАТ «Чернігівоблпаливо» Федір Лозян теж висловив упевненість, що санація допоможе не тільки повернути «Чернігівторфу» борги, а й поліпшити ситуацію на заводах, дільницях з виробництва торфу, брикету.

— Для цього буде залучено інвестиції, — сказав він. — І найпершим інвестором «Чернігівторфу» буде «Чернігівоблпаливо», бо ми зацікавлені мати на паливних складах брикет, торф. Для цього плануємо вкласти кошти в модернізацію діючих потужностей. Бо, не секрет, усі заводи, дільниці «Чернігівторфу» працюють на обладнанні, яке не оновлювалося з 1991 року. До речі, південні райони завдяки виконанню заходів санації вже отримали до 500 тонн брикету. Тож справа, можна сказати, зрушила з місця.

Дізнаюся, що навіть на благополучний «Смолинторф» чекають зміни.

— Ми добре вивчимо питання з допоміжними цехами, виробництвами брикетного заводу, — пояснив Ф. Лозян. — За даними бухгалтерської звітності, ці підсобні господарства торік завдали збитків на суму 95,1 тисячі гривень. Отже, після ретельного аналізу їх економічної ефективності будемо приймати те чи те рішення. Заводчани, техніка «Смолинторфу» влітку повинні максимально працювати на заготівлі торфосировини на зиму, а не на сінокосі, оранці.

Разом з тим у справі «Чернігівторфу» з’явилися нові подробиці. Перед своїм звільненням Микола Міронов узяв кредит у банку і... розплатився з кредиторами, тобто перерахував на їхні рахунки 125 тисяч гривень. Отже, фактично діє ухвала Господарського суду Чернігівської області про санацію, а по суті борги «Чернігівоблпаливу», іншим зацікавленим установам уже повернуто!

Знайшлися серйозні мотиви і для касаційного подання облпрокуратури. Чернігівська облдержадміністрація у свою чергу звернулася з проханням до Господарського суду Чернігівської області розглянути питання щодо припинення провадження у справі №5/90Б/53Б про банкрутство ДП «Чернігівторф». Так, голова Чернігівської облдержадміністрації Валентин Мельничук у своєму листі до суду сформулював щодо цього такі аргументи:

«02.04.2003 р. введено в дію зміни та доповнення до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», абзацом 7 п.1 розділу VІІ якого встановлена присічна процесуальна норма провадження у справах про банкрутство гірничих підприємств, які були порушені після 1 січня 2000 р. (ДП «Чернігівторф» підпадає під дану категорію). Крім того, згідно із Законом України «Про перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» ДП «Чернігівторф» включено до переліку об’єктів, що не підлягають приватизації».

Як далі йтимуть справи із санацією ДП «Чернігівторф», побачимо в наступні місяці. Цього року облдержадміністрація прийняла обласну програму «Торф» із розвитку торф’яної галузі Чернігівської області на період до 2010 року. Цікаво, що вона лежить як документ-орієнтир для виконання на столі і

Ф. Лозяна, і М. Мовчана. Отже, і «Чернігівоблпаливо», і «Чернігівторф» мають велику зацікавленість, щоб вона працювала не на папері. Хай це буде різний інтерес, але він у своєму підсумку, сподіваюсь, не зашкодить мешканцям регіону. Перспективи ж місцевого палива справді значні. Балансові запаси торф’яних ресурсів Придесення становлять 162 мільйони тонн ( а щороку в середньому добувають 100 тисяч тонн! — Авт.). За підрахунками фахівців, якщо місцеві котельні перевести на опалювання торфом, брикетом, то це здешевить їх роботу в 3-4 рази! Потрібне дешевше паливо і населенню. Але щоб воно лежало на паливних складах, завозилось у котельні райцентрів, шкіл, необхідні серйозні інвестиції в торф’яну галузь, відродження роботи усіх підрозділів «Чернігівторфу». Не так важливо, під яким соусом це відбудеться, але головне, мабуть, у тому, щоб торфобрикет, торф нарешті задиміли в чернігівських, полтавських, київських, сумських ( в останніх трьох регіонах немає торфобрикетних заводів. — Авт.) оселях.

 

Чернігівська область.