Коли бачу її очі, здається, тільки вони можуть випромінювати стільки тепла і ніжності, терпіння і мудрості, стільки життєвої енергії і сили. Коли її чую, зайвий раз переконуюсь, що тільки вона може так слухати і розуміти.
Коли дивлюсь на її роботу, захоплююсь тим, скільки людина може знати і вміти. Тільки вона у кожному учневі змогла побачити дорослу людину.
Її життя — це школа. Її родина — це ми: неслухняні і непосидючі, допитливі і «всезнаючі» діти — її учні.
Вона навіть не здогадується, що іноді мені так хочеться підійти, пригорнутися, обняти і сказати ніжно: «Мама».
Бо тільки вона змогла для нас школу перетворити на другий дім.
Я вклоняюся перед Вами, наша рідна і люба, наша дорога і єдина Вчителько — Людмило Микитівно Полтавець, заслужений учитель України, взірець для учнів і колективу ліцею № 100 «Поділ».
Нехай Бог береже Вас, нехай сили і енергія ніколи не зраджують Вас. Нехай шана і любов до Вас продовжать Ваше життя на довгі роки.
Завтра я підійду до Вас, притулюся і скажу: «Мама».
Оксана ВОЛОШИНА, дев’ятикласниця.
Київ.
