Список вітчизняної правової літератури поповнився ще однією книжкою: вийшла друком фундаментальна праця з юриспруденції «Проблеми гармонізації законодавства України і країн Європи».
А влітку нинішнього року в канадському аеропорту заарештовано український транспортний літак Ан-124 «Руслан».
Що загального між цими подіями, що не мають, як може здатися, порівняльного зв’язку? На це та інші запитання на тему адаптації української правової системи до світової практики відповідає один з натхненників і організаторів книжки з гармонізації — президент юридичної фірми «Салком», член-кореспондент Академії правових наук України, доктор юридичних наук Євген Кубко.
— Затримка літака, а затим юридичні «розбірки» навколо цього неприємного для України інциденту показали, що в питаннях взаємопогодженості української та світової правової практики є набагато більше проблем, ніж комусь здається, — вважає Євген Борисович. — Як з’ясувалося, ми майже не знаємо іноземної, у цьому випадку канадської, системи. Незнання, нерозуміння цих тонкощів призводить до того, що наше майно заарештовують, а ми не можемо забезпечити серйозний захист. І тоді виникає логічна порада: звертайтеся до професіоналів, це не так дорого! Дорого, панове. Незнання обходиться дорожче. А книжка, що видана з ініціативи юридичної фірми «Салком», має на меті допомогти усунути багато прогалин у вивченні міжнародного права.
— У факті появи, прямо скажемо, академічної праці і не хочеш, а побачиш один симптом. А саме: складається враження, що інтелектуальні центри юриспруденції переносяться з чисто наукових структур у практику. Ось і ви відкрили офіс, де може працювати добра сотня співробітників. Що маєте на меті? Схоже, правові питання, особливо ті, котрі стосуються проблем зближення нашої і зарубіжної правових систем, викладено зарозумілими словами. Отож час сказати слово практикам, що, набиваючи гулі, пройшли цей важкий шлях?
— Я не хочу бути таким категоричним. Не важливо, з чиєї ініціативи — вчених чи практиків — з’являється певне друковане осмислення процесів. Важливо, що вийшло з-під пера, наскільки воно актуальне і злободенне. У цій книзі, як бачимо, авторами виступають усі, зокрема і носії академічної думки. У жодному разі практики не перебиратимуть на себе функції інтелектуальних центрів. Наука і практика мають іти слід у слід. Наші теоретики, до речі, ще ніколи нічого алогічного чи помилкового в будь-якому питанні права не порадили. А ось застосування норм... Інакше кажучи, ми вже усвідомили, що треба робити. Книжка, про яку йдеться, істотно доповнює це розуміння. А воно, у свою чергу, повинно підштовхнути до конкретних дій.
Чому ми, практики, взялися за це питання? Досі про гармонізацію якщо і йшла мова, то розрізнено, нечітко, фрагментарно. А якщо проблема має прямий стосунок до юридичної практики, то пішли за принципом: хто ж, як не ми? Треба в цьому, нарешті, розібратися. Тому що маємо розуміти, яких тенденцій у світі набуває, приміром, податкове законодавство чи транспортне право, інші правові інститути, норми. Ми зобов’язані своїм клієнтам пояснювати, як розвивається право власності в нас і у них. Як розвиватимуться корпоративні права? Чітка практична потреба. Ось і все. Амбіцій стати провідним інтелектуальним центром тут менше, ніж комусь може здатися. Але наша ідея полягає в тому, щоб у міру необхідності на дуже серйозному науковому рівні розв’язувати конкретні практичні проблеми. Для цього є сили і можливості.
Ще 1993 року в «Салкомі» було створено науково-аналітичний центр, що за родом діяльності повинен видавати реферативні огляди з окремих питань юриспруденції. З ним, між іншим, співпрацюють вісім докторів наук у різних галузях права. Нині вони дуже глибоко проробляють сферу власності. Коли виникне потреба, ці матеріали теж ввійдуть у нову книжку, концепцію якої обговорюють.
Отож конкретний проект створення збірника з гармонізації законодавств народився не на порожньому місці.
Торік ми й Інститут держави і права НАН України провели міжнародну конференцію з проблем гармонізації. Тоді ми мали на меті розглянути питання адаптації вітчизняного законодавства до світового крізь призму підприємництва. Але під час обговорень зрозуміли, що проблема виходить далеко за ці межі. Адже гармонізувати і зближувати необхідно й інститути громадянського суспільства, і судові системи, і конституційні механізми. І лише в цьому випадку можна говорити про зближення законодавства в сфері підприємництва, бізнесу.
До нас періодично звертаються клієнти, і наші, й іноземні, котрі мають міжнародний характер своєї господарської діяльності. Так, доводилося мати дуже тривалі судові позови із захисту інтересів АвтоЗАЗу в Американській арбітражній асоціації (м. Нью-Йорк), російської компанії—власника Ан-124 «Руслан», заарештованого в Голландії, і деяких інших. Не місце і не час розписувати, як і чим завершилися судові розгляди. Скажу інше. Коли б під час спорів ми мали таке друковане видання, повірте, це набагато полегшило б нашу роботу. Це переконання не книголюба, а юриста, що пройшов усі муки міжнародного права.
— Це збірник серйозних статей для допомоги початківцю чи це певний підсумок виконаної за енні роки роботи?
— Ніхто ніколи не заборонить початківцю цікавитися тією чи іншою друкованою працею. Але ця унікальна тим, що має науково-практичний характер. Книжка вільна від якихось політичних нашарувань. Її авторами хоча і є поряд із вченими і представниками державних органів практики, загалом конкретний зріз юриспруденції розглянуто з професійної точки зору. Є реальні процеси зближення законодавства, що не повинні й не залежать від якихось політичних коливань. Вони відбуваються об’єктивно, тому що українська правова система — це частина світової, побудована вона на загальних принципах. Якщо ми дотримуємося принципів континентального права, то, хочемо того чи ні, зближуватимемося з європейськими правовими інститутами. Тому особливість видання полягає у тім, що праця ця призначена переважно не для початківців, а для тих фахівців, які практично і щодня застосовують юридичні норми і положення. Чи виконують законотворчу роботу.
Цікавий симбіоз українських і закордонних учених — авторів книжки. Але не просто кабінетних мужів, що, задля розминки, написали певні розділи. Це саме ті відомі світу професіонали з проблем гармонізації законодавства. Один з авторів — російський учений, директор Інституту держави і права РАН професор Борис Топорнін. А заявив він про себе у сфері європейського права. Професор Сорбонни Мішель де Гілленшмідт усе життя присвятив порівняльному аналізу правових систем, добре знає наше право. Вільям Е. Батлер, професор Лондонського університету, який є академіком Російської та Української академій наук, чудово розуміється на питаннях права країн СНД і дуже добре знає, як краще гармонізувати англійське й українське право. На жаль, про ці проблеми в нас іноді пишуть люди, які про них знають з розмов.
Книга ще і наукова праця, в якій сказано нове слово. Вперше порівнюються правові інститути і норми, які раніше не зіставлялися. Анотації виконано англійською мовою для того, щоб поширити книжку в основних центрах права Європи і СНД.
— Сьогодні ми заговорили про гармонізацію правових систем. Є, мабуть, і відчутна дисгармонія?
— Сам термін «гармонізація» дуже умовний. Його використовують поряд з іншими — адаптація, зближення, синхронізація. Але автори у книжці — і в цьому ще її одна перевага — спробували розібратися, що таке гармонізація. Оскільки термін більш узагальнюючий, але умовний, це не означає, що в правових системах усе дезорганізовано. Просто на кожному етапі розвитку є необхідність звірити курс, саме гармонізувати положення і норми. І це найчастіше диктує саме життя. Проблема зближення може існувати, а може її і не бути. Скажімо, ніхто ніколи не заперечував, що треба наближати норми адміністративного законодавства в сфері регулювання дорожнього руху. Адже життя змушує їх бути універсальними. Не можна їздити в Росії за одними правилами, в Україні — за іншими, а в Польщі — за третіми. І ніхто в цьому не загострює проблем. Чітко й однозначно гармонізували відповідні норми — питання вирішено. Інший приклад. Коли ми жили за залізною завісою, наше сімейне право не треба було адаптувати до західного. Але тепер з’явилося багато змішаних шлюбів, і виникла проблема гармонізації. Це, так би мовити, найнаочніші приклади. Але нюанси є майже у всіх сферах права.
До речі, це процес двосторонній. І ми зацікавлені в Європі, а вона в нас. Законодавство має бути схожим. Отож відмінність нової книжки від інших полягає в тому, що там ніби пропонується: давайте спільно подивимося, що нам треба зближати, в якій пріоритетності? Головне розуміти, що в правових системах Заходу є чимало поганого, а в нашій є багато хорошого, на чому із задоволенням вчаться. І в цій проблемі — зближувати-не зближувати — показник якості права, його гуманності тощо, відіграє істотну роль.
— Але постає і таке запитання. Чи є проблема гармонізації законодавства, скажімо, Великої Британії із загальноєвропейською системою?
— Звичайно. Інша річ, подобається їм це чи ні. Принаймні багато законодавчих актів, що народжуються в надрах Європейського союзу, оплесків у англійців не викликають. Навпаки, бурчання, що, мовляв, Брюссель приймає ті закони, котрі нецікаві для Англії. Щоправда, життя змушує приборкувати гординю. Багато з нюансів змушують західні країни взаємно гармонізувати законодавство. Тому не хочу, щоб ось це поняття «гармонізації» стало бичем нашим тяжким чи попелом для посипання голів. Це нормальний процес, що триває з різною інтенсивністю у всім світі. До речі, якщо ми ведемо мову про гармонізацію законодавства України і ЄС, то це не означає, що маємо справу з єдиним цілим. Там усередині відбуваються такі складні процеси, що вони частенько вихлюпуються в засоби масової інформації світу. Чого варте, наприклад, невходження Швеції до зони євро...
— Розумію, що ставлю запитання вам, одному з активних творців книжок, трохи образливе. Але... Чи не є книжка деяким нонсенсом, якщо подивитися на політичні віяння. Ми прямуємо в ЄЕП, а ви своїм полум’яним словом активно підштовхуєте національний віз у бік ЄС?
— Ви знаєте, жодного сумніву з приводу цього у нас не виникло. Хоча книжка саме перебувала в завершальній стадії, коли в суспільстві розгорілася нова полеміка навколо пріоритетів і векторів. Як відомо, розчаровуються політики, а не юристи, якщо їм укажчик закон, а не щось інше. Наша праця, повторюю, абсолютно позбавлена політичної заангажованості. З точки зору законодавства жодних суперечностей немає. По-перше, Росія так чи інакше має в основі європейське законодавство. По-друге, зближення з європейським жодним чином не виключає адаптації до законодавства СНД. На професійному рівні цих проблем просто немає. Ми розглядаємо реальні процеси. Де б ти не перебував, повинен гармонізувати своє законодавство зі світовим. В яких політичних об’єднаннях це відбуватиметься, не так важливо. Законодавство розвивається за об’єктивними законами, від якого усякого роду суб’єктивізм має відпадати, не завдаючи шкоди загальній справі. Я не фахівець у політиці, але моя суб’єктивна думка така: якби ми одразу й активно орієнтувалися на найпрогресивніше європейське законодавство, не гальмуючи процесу всілякими «національними міркуваннями», просунулися б на шляху до цивілізації набагато далі.
— Кожна книжка має ідею, яку можна викласти коротко та ємко. Що червоною ниткою проходить у вашій?
— Гармонізація не лише у сфері законодавства, а й у всіх інших — неминучий процес для суверенної України на шляху до Заходу. Сама структура нашої правової системи — континентальна. Вона корінням сягає ще рецепцій Римського права і розвивалася за канонами європейськими. Але постає три запитання сьогодення: що зближувати, чи є в цьому потреба і як це зробити?
Київ.
