Співробітники Полтавського управління по боротьбі з організованою злочинністю перекрили потужний канал постачання живого товару за кордон. Заарештовано полтавців подружжя М., яке під виглядом танцкласів відправляло на «панель» до Туреччини молодих жінок віком 18—25 років.

У такий спосіб вони за три роки «працевлаштували» в Анкарі й Ізмирі 32 співвітчизниці, хоча не залишається сумнівів, що насправді ця цифра значно більша. Проти «хореографів» порушено кримінальну справу за статтею про торгівлю людьми, що передбачає позбавлення волі від 8 до 15 років і конфіскацію майна.

Професійний полтавський хореограф М. запевнив жінок, що навчить їх добре танцювати. З перспективою працевлаштування за кордоном. Учениць не «відсіював», як і не зважав на те, що деякі з них мали комплекцію, далеку від ідеальної. Після трьох—п’яти місяців наполегливих занять новоспечених танцюристок відправляли за кордон. Перед від’їздом на заробітки до мусульманської країни дівчата за наказом наставника справляли собі... національні костюми народів колишнього СРСР.

— Відповідно до контракту, оформленого турецькою мовою, в обов’язки наших громадянок входила постановка танцювальних номерів у кафе й казино, — розповідає начальник полтавського УБОЗу Олександр Плужник. —Хоча насправді їх змушували «розкручувати» клієнтів на замовлення випивки й закуски. Тож що більше грошей відвідувач залишав у касі, то вищий відсоток мала б заробити невільниця. Однак чималі суми зникали в кишені подружжя М.

Після добрячої випивки дівчат вели «в номери». Саме проституція давала хоч якісь заробітки і надію повернутися на батьківщину. Якщо хтось намагався обстоювати свої права, бандерша залякувала, обкладала штрафами, била. Тільки двом із шістнадцяти вдалося зібрати за півроку 700—800 доларів, і то лише тому, що вони не конфліктували зі своїми роботодавцями. Інші повернулися додому з величезними боргами... перед подружжям М. А дехто й з венеричними хворобами.

Коли міліція почала розкручувати злочинну групу, «танцівниці» заговорили. Досі ще десятеро молодих полтавчанок, відправлених подружжям М., перебувають у Туреччині. А на батьківщині на них чекають не лише рідні, а й співробітники правоохоронних органів.