Не цінуємо того, що маємо, не можемо (чи не хочемо) дати йому ради. Про це думалося під час І Всеукраїнського конкурсу туристичних фільмів та туристично-оздоровчих закладів Азово-Черноморського регіону «Мандруємо разом» (Херсонщина).
Бо й справді: кожен регіон України має унікальну історико-культурну спадщину, неповторно привабливі місця, але про них мало хто знає, вони «не працюють» на прибуток держави. Конкурс «Мандруємо разом» саме й започаткований для популяризації курортно-рекреаційних можливостей країни, сприяння розвитку інфраструктури туризму в кожній області.
Конкурс зобов’язаний своїм народженням людям енергійним, винахідливим, з винятковим організаторським талантом. Це не комплімент, а наслідок власних спостережень за першими кроками проекту.
На оптимізм налаштовують слова Катерини Самойлик, голови Комітету ВР України з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму, голови журі конкурсу туристично-оздоровчих закладів: «Я роблю і робитиму все можливе, щоб вітчизняна туристична галузь твердо стала на ноги і приносила якомога більше користі економіці нашої держави». Катерина Семенівна схвильовано розповідала про красу її рідної Херсонщини і про конкретні кроки, які повинні сприяти поліпшенню туризму в цьому та інших регіонах.
Немало зробили для підготовки конкурсу заступник голови оргкомітету Світлана Степаненко (голова правління кіностудії «Кінематографіст» Національної спілки кінематографістів), Ніна Богомол — незалежний експерт з питань телебачення, Олена Агеєнко — директор державного підприємства «Херсонський центр туризму». Ці енергійні цілеспрямовані люди захопилися ідеєю державної ваги і, долаючи неабиякий пресинг, таки довели новий проект до пристойного результату.
А тепер — про сам конкурс. Конкурсні фільми дали відповідь на два запитання: що зроблено і як зроблено? Перша відповідь загалом позитивна: в конкурсі взяли участь 26 телеорганізацій України, представлено понад 30 відеопрограм. Телеорганізації переважно державні, з їхнім бідним фінансуванням. Та все ж було виділено кошти для участі в конкурсі. А що ж наші комерційні телекомпанії? Ані пари з вуст; мабуть, їхні аргументи звучать звично: «Не наш формат». Так чи інакше, але у них просто немає власних передач такого змісту. Все є: імпортні серіали, всілякі попсові забави, а от телепрограм про край, де живеш і добуваєш чималу копійку, — немає. Так і кортить звернутися до Нацради з питань телебачення і радіомовлення чи профільного комітету ВР: посприяйте комерційним телекомпаніям, щоб надсилали на конкурси та фестивалі свої програми. Хай переконають скептиків, що вони не обмежуються чужими брендами.
Конкурсні відеофільми розкрили широку географічну палітру України, її туристичного потенціалу. Асканія-Нова і Софіївка, Крим і Карпати, Почаївська лавра і Чорноморський біосферний заповідник, Херсонщина і Дністер. Дивишся ці фільми, і постає запитання без відповіді: чому все це мальовниче багатство використовується так незграбно, без користі для держави і людей? Скажімо, Асканія-Нова з її бізонами, зебрами, страусами, антилопами, буйволами, сайгаками. Що наша і зарубіжна громада знає про цей чарівний оазис? Під час відвідин заповідника його директор Віктор Гавриленко так і не зміг пояснити доцільність керівної вказівки, яка обмежує екскурсійні маршрути, тому неможливо розгорнути туристичні можливості заповідника.
Та хіба тільки Асканія-Нова? В кожнім регіоні України можна створити потужну туристичну індустрію. Про це свідчить ціла низка конкурсних фільмів.
Утім, краса регіону — ще не запорука красивого фільму. Мистецький рівень конкурсних робіт викликав у журі і позитивні оцінки, і бажання посприяти тележурналістам у поліпшенні їх фахового рівня. Та й самі режисери, оператори, журналісти не раз свідчили, що для них участь у конкурсах — можливість не лише поспілкуватися з колегами, а й своєрідна форма навчання. Адже багато з тих, хто працює в регіональних телестудіях, не мають профільної освіти. Тому помітні досить типові вади: композиційна недосконалість, багатомовність тексту, наявність журналістських штампів. Намагання авторів уникнути цих вад, журналістська, режисерська, операторська професійність були підставою для відзначення фільмів: «Михайлівський Золотоверхий» (студія «ВІАТЕЛ»), «З Різдвяним дзвоном до кожного дому» (ТРК «З студія»), «Почаївська лавра», «Артек — земля перепелина» (Київська держтелерадіокомпанія, яка, до речі, представила найбільше фільмів), «Солом’яний капелюх» (Волинська ОДТРК), «Гайчур — дикий степ» (Запорізька ОДТРК), «Пташине щастя» (Херсонська ОДТРК), «Артек» (Студія «Альтернатива»), «Пізнати Дністер» (Хмельницька ОДТРК) й інші. Оргкомітет і журі були певною мірою фінансово обмежені, та все ж призи нагородженим досить пристойні.
Конкурс закінчився — а далі що? Чи потраплять кращі фільми до телеглядачів (бажано, у прайм-тайм), зокрема наших прикордонних телекомпаній? Позитивні сподівання покладаємо на новоутворену державну телерадіокомпанію «Всесвітня служба УТР». Її віце-президент, заступник голови журі конкурсу фільмів і телепрограм Віктор Пелепець обіцяв показати кращі конкурсні фільми зарубіжним телеглядачам.
Микола СЛОБОДЯН, голова журі конкурсу туристичних фільмів і телепередач, заслужений діяч мистецтв України.
Херсон—Київ.
