40-річну луганську художницю Тетяну Ктитореву чоловіки носять буквально на руках. Приходять ранком, беруть на руки і з пошаною несуть на перший поверх. Але заздрити Тетяні можна лише в тому, що її люблять учні. А що стосується причини, з якої вона змушена так переміщатися з будинку на вулицю, то їй можна тільки співчувати. Тетяна — інвалід першої групи, 14 років страждає від м’язової дистрофії, і хвороба, на жаль, прогресує. Але художниця не здається. А в нинішньому році життя набуло нового змісту. Справдилася її мрія відкрити школу мініатюрного живопису.
Тетяна Ктиторева чи не єдина в Донбасі художниця, що професійно володіє мистецтвом Мстьори — лакового розпису по дереву. Її роботи вражають багатогранними сюжетами, соковитими фарбами і вишуканістю манери, що свідчить про витончену людську натуру. Танині мініатюри не розглянеш мигцем. Їх треба прочитувати, осмислювати, перекладати на мову народних легенд і пісень. Потрібно розуміти їхній колорит, гумор, образи і цінувати високу техніку виконання.
У Тетяни є робота, яку можна розглядати годинами. Пластина, над якою художниця працювала майже три роки, називається «Похід князя Ігоря». Коштує вона дорого, але є чимало охочих її придбати. Тільки Таня не може розстатися з цією картиною, хоча виручені гроші могли б значно поправити її матеріальне становище.
Вона довго боролася за створення приватної школи, ставлячи перед собою мету: не тільки виховати учнів, а й навчити ремеслу інвалідів. Для цього створила громадську організацію художників-інвалідів і ремісників «Артіль», а при ній — школу з навчання прийомів і техніки мініатюрного живопису олійними фарбами і сухозлітним золотом.
— Ідеться про збереження ручної творчої праці, яка передає тепло людських рук, риси індивідуальності кожного майстра, про спадкоємність творчого досвіду, передавання оригінальних прийомів у створенні мініатюри, збереження і розвиток народних традицій у сучасних умовах, — пояснює Тетяна.
Вона зверталася до влади, до бізнесменів, але підтримки не одержала. Розраховувати довелося лише на грант Канадського фонду співробітництва. І вона його виграла. Школа працює, учнями Ктиторевої стало семеро обдарованих юнаків і дівчат. Троє — інваліди. Учаться безплатно, по восім годин на день. Тетяна захоплена учнями. А вони її, як сказано, носять на руках від дому до школи, котра, на щастя, в тому самому дворі.
Олександр Грошенко спеціально приїхав до Луганська з області, щоб повчитися у відомої художниці. 31-літня Інна Процишина раніше розписувала мотрійок. Довідавшись про школу Ктиторевої, залишила свій промисел і освоює мистецтво Мстьори. Випускниці художнього коледжу Ганна Чала й Тетяна Циганок також вирішили продовжити навчання у Ктиторевої. Прийшли до Тетяни Юля Коломієць, Юра Моргунов, Коля Клименко. Художниця називає їх «мої діти». Кожен з них має кілька робіт на сюжети українського фольклору. У мініатюрі Юлі Коломієць ожила легенда про дівчат-лілій, у Сашка Грошенка — про те, як богатир Михайло захищав Київ від монголів, Аня Чала у фарбах відтворила казку про Кожум’яку, а Інна Процишина живописала пісню «Їхав козак за Дунай». Мініатюри були на виставці, їх добре оцінено. Росте плеяда молодих художників.
Але грант закінчується, і майбутнє школи в тумані. За проектом Ктиторевої, потрібні виробничі площі з виготовлення розписних скриньок. А грошей для цього немає. У Луганську два інститути культури, але Ктиторевою жоден з них по-справжньому не зацікавився і її творчий потенціал не використовував. У Тетяни є робота «Птах моєї самітності». Поки що ця назва точно визначає місце художника в нашому суспільстві.
Луганськ.
