Пара у свисток

Працівники обласної державної податкової адміністрації (ОДПА) з’явилися біля воріт агрофірми «Овочівник», як і належить, зненацька. Як кажуть, тим, чим хата багата, займуться податківці. І було б дивно, якби вони не знайшли порушень нашого недосконалого законодавства.

Довідавшись про окремі «гріхи» овочівників, обласні начальники наказали «копати глибше» Мелітопольській міжрайонній ДПІ. Її начальник Анатолій Матвієнко одразу організував ревізію.

— У серпні 2000-го після тематичної перевірки (ви про таку чули?) народився акт, з якого весь чесний народ підприємства, а отже, і міста, довідався, що в «Овочівнику» з працівників не стягнено майже 26 тисяч гривень прибуткового податку, — згадує директор Павло Матвієць. — Пеня становила 3213 гривень.

Матеріали перевірки одразу лягли на стіл начальника податкової міліції.

Парадокс ситуації полягає в тім, що перевірку підприємства ініціював... сам директор, він же один з чотирьох засновників фірми. У 2000-му, в не дуже вдалому році, керівництво після погодження з колективом вирішило видавати зарплату власною продукцією. Так склалися обставини, що в господарстві не було коштів на оплату праці. Аудитори підказали: з натуроплати прибутковий податок не стягується.

Але законослухняний платник податків Матвієць засумнівався. Чи правильно він робить, не стягуючи прибутковий податок? Овочівники запитали про це у податківців. Вони відповіли: треба платити. Павло Павлович вирішив перестрахуватися і звернувся в обласну ДПА.

Тоді й нагрянули інспектори...

Сьогодні Анатолій Матвієнко стверджує, що він не ініціював порушення кримінальної справи проти ініціаторів (вибачте за тавтологію) перевірки. Хоч би як там було, її і не порушували: у міліції дійшли висновку, що платниками прибуткового податку є фізичні особи, отже, директор і головбух не можуть бути суб’єктами злочину.

Але Матвієць не зітхнув після цього на повні груди. Ще Жан Кольбер, фінансист XVІІ століття, стверджував: «Мистецтво оподаткування полягає в тім, щоб обскубти гусака так, щоб одержати максимальну кількість пер за мінімально можливого його шипіння».

Матвієць — не той гусак. Не змовчав. Тим паче, податківці не мали наміру спускати справу на гальмах. Вони, як і раніше, вважали керівництво «Овочівника» злісним неплатником.

Зрозумівши, яку кашу заварив своїм почином, звинувачений у нестягненні податку директор подав відповідний позов до арбітражного суду. Нехай, мовляв, там скажуть, чия правда. Суд визнав недійсним рішення Мелітопольської міжрайонної ДПІ в частині донарахування 26 тисяч гривень прибуткового податку і понад три тисячі пені за прострочення його сплати. Запорізький арбітражний суд і Вищий арбітражний суд України залишили це рішення без змін. Здавалося, правда перемогла. Але як же податківці могли так проколотися? Чи законів не знають? Знають, з’ясувалося, але керуються тими нормативно-правовими актами, що виправдовують їхні дії. У цьому випадку вони користувалися постановою Кабміну про заходи з додаткового залучення коштів у Пенсійний фонд. У ньому є таке уточнення: від сплати податків з доходу звільняються працівники сільського господарства, що одержували натуроплату на суму, яка не перевищує 17 гривень на місяць і 170 гривень на рік. Але і уряд, і ревні виконавці з податкової служби, мабуть, забули про декрет Кабміну «Про прибутковий податок з громадян», що звільняє від сплати податків працівників, які одержують продукцію власного виробництва. Але ж силу закону має декрет, а не постанова Кабміну!

А тим часом Анатолій Матвієнко доводив своє. До того ж методи і форми діяльності начальника міжрайонної ДПІ нерідко викликали подив. Про це засновники агрофірми «Овочівник» написали до Мелітопольського міськсуду. У скарзі, зокрема, було зазначено, що Матвієнко надіслав запити в усі відділення банків міста з проханням сповістити його, чи відкривалися депозитні рахунки заявників, коли, на яких умовах тощо.

Чи треба коментувати рішення суду, що визнав ці дії ДПІ неправомірними? І обласний суд, і Верховний Суд України залишили його в силі.

Матвієнко, програвши справи в судах, не заспокоївся. Він звернувся на сесії Мелітопольської райради з відповідним депутатським запитом до райпрокурора. Про що він казав 24 травня 2001-го? Послухайте його самі.

— Керівництво ЗАТ «Овочівник» свідомо пішло на підробку бухгалтерських документів з метою несплати майже 26 тисяч гривень прибуткового податку. Встановлено, що працівникам підприємства зарплату через брак коштів виплачували продукцією, а тим часом засновники одержали безпроцентні 200 тисяч гривень кредитів...

Є привід стверджувати, що цю позичку поклали на депозитні рахунки і з неї не стягували податок. Ось чому я вважав за необхідне перевірити банківські рахунки керівників. Далі. Як відомо, на будівництво комбінату колишньому кооперативу «Овочівник» виділяли бюджетні гроші, їх надавали і деякі держпідприємства. Але під час перереєстрації кооперативу в ЗАТ «Агрофірма «Овочівник» державну частку не було виділено.

Відомий у краї керівник на обвинувачення, які стали, нагадаю, предметом розглядів у судах, що підтвердили правоту Матвійця, не промовчав і цього разу. Не одразу, а витримавши ще безліч атак податківця, Павло Павлович звернувся до суду з позовом до ДПІ (Матвієнка притягнуто третьою особою на боці відповідача) з вимогою зобов’язати інспекцію спростувати вищевикладені дані, вибачитися і компенсувати матеріальний збиток і моральну шкоду.

— А до цього ми одержали інформацію з райвідділу міліції про те, що за заявою Матвієнка за фактами одержання нами безпроцентної позички і привласнення державної частки підприємства в порушенні кримінальної справи відмовлено, — каже Павло Павлович.

Виходить, і в цьому випадку начальник ДПІ перевищив свої повноваження. Адже претензії до «Овочівника» у судовому порядку могли пред’явити самі підприємства. Але вони їх не пред’явили, бо договірні зобов’язання, за твердженням Матвійця, сповна виконано.

До слова, прийнято рішення із згаданої заяви директора: позов задовольнити частково (у частині компенсації збитку), зобов’язати Матвієнка спростувати неправдиві, що ганьблять інваліда-«чорнобильця», відомості на найближчій сесії райради, стягнути...

Колишній податківець подав апеляцію.

— Тільки з рішення місцевого суду я довідався, що на мене покладено обов’язки другого відповідача і з мене стягнено матеріальний збиток і моральну шкоду, — обурюється Анатолій Петрович. —Але в судовому засіданні навіть не розглядалося це питання. Крім того, за фактами, оприлюдненими мною на сесії райради, порушено кримінальну справу, слідство триває.

Справді, є такий сумний факт у біографії Павла Павловича: за повідомленнями Матвієнка, уже не один місяць триває слідство.

Справу то закривають, то порушують після чергової скарги Анатолія Петровича.

Але ось переді мною висновок Дніпровського НДІ судмедекспертиз, зроблений на підставі постанови слідчого прокуратури. У документі — відповіді на запитання, що невпинно порушує колишній начальник уже три роки. Відповіді на користь Матвійця...

Павла Павловича і продукцію його фірми знають і в Києві, і в Москві.

Анатолія Петровича і його «продукцію» на смак сповна скуштували в селі Мордвинівці, де Матвієнко депутатом з 1981 року. Щоправда, не всі. Працівник місцевої школи, наприклад, і прізвища такого не згадав. На пошті Матвієнка знають, але «чим він нам може допомогти?». Зате одна жінка з вдячністю відгукнулася про депутата: допоміг зі вступом на навчання дочці.

А чим і кому взагалі може допомогти депутат Анатолій Матвієнко з 22-річним досвідом народного обранця, якщо він у рідному селі носа не показує? Зізнався мені, що востаннє був там... узимку минулого року.

— Я з січня у відпустці, — виправдовувався депутат.

Які проблеми може він розв’язувати, головою занурившись у позови? Адже написання листів у різні інстанції (а скаржиться Анатолій Петрович вже і на рідну податкову службу, і на прокуратуру) Мелітополя, Запоріжжя і Києва потребує чимало сил і часу. Та й не обтяжував себе депутат, як на мене, особливими зобов’язаннями перед виборцями. Міркуйте самі.

У селі давно немає дитсадка, клубу, бібліотека в аварійному стані, школу протягом багатьох років ремонтують працівники закладу і батьки коштом останніх...

Кандидат у депутати райради однак у лютому 2002-го у своїй передвиборній програмі обіцяв журавля в небі.

«Розробляти і забезпечувати виконання районної програми розвитку бізнесу... Завершити реформування в районі АПК... Постійно ставити перед облрадою, Кабміном питання... Сприяти... Підтримувати... Контролювати... Вживати заходів...» І жодної конкретної справи для селян.

Анатолій Петрович під час зустрічі не видався мені стомленим і приреченим. З його тривалого монологу про тяжкі «гріхи» засновників «Овочівника», який справно і відчутно поповнює бюджет майже 15 років, я зрозумів одне: у нього достатньо сил і енергії для подальшої боротьби за правду і справедливість.

Як відомо, вони у кожного свої.

Київ—Мелітополь—Київ.