Хороший «чумацький шлях»

Колись державний племінний завод об’єднав навколо себе ще чотири колишні КСП і тепер порає мало не десять тисяч гектарів орної землі. Створив аж чотири пристойні племзаводи — з розведення корів окремо голштинської і окремо червоно-степової породи та білих елітних свиней і гусячого поголів’я. А це — телят, телиць та бичків різного віку півтори тисячі голів і три з половиною тисячі свиней. Зараз не в кожному районі стільки набереться. А в «Чумаках» тільки дійний гурт нараховує тисячу сто корів. Мінімальні надої від кожної — дев’ять тисяч кілограмів молока на рік, максимальні — 11 і 12 тисяч.

У рільництві «Чумаки» останнім часом також домагаються високих результатів. За урожайністю пшениці, соняшнику, кукурудзи попереду сусідів. Займаються і кормовиробництвом — мають власний комбікормовий завод. Майже тисячу гектарів ріллі щороку відводять під овочеві культури. Нещодавно заклали стогектарний сад. Тут немає жодної, власне, збиткової, навіть низькорентабельної галузі, а про деякі можна казати як про надприбуткові.

Один із чинників нинішніх успіхів господарства — жорстка організація виробництва, котра опирається на безкомпромісну дисципліну праці. Хочеш в достатку жити — звикай сумлінно працювати. А у «Чумаках», де більш як тисяча робочих місць, люди нині справді живуть непогано. Доярки заробляють на місяць до тисячі гривень, механізатори загалом менше, але в гарячу пору посівної чи під час збирання урожаю більше. 

З реформуванням — передовсім з розпаюванням земель — тут знову-таки наче все гаразд. Орендна плата власникам паїв сягає трьох відсотків від прибутків, які їхні наділи дають. Чи не такою має бути насправді реформа в українському аграрному секторі? Адже в іншому стані були б сьогодні українські села і сільськогосподарське виробництво у них, якби ми пішли «чумацьким шляхом»!

Але тут ось і постає несподіване «але». В юридично-правничій службі «Захист», створеній народним депутатом Олегом Царьовим, захоплення гасять «неймовірною» статистикою: за неповні два останні роки з агрофірми «Чумаки» скарг та заяв надійшло майже стільки, скільки разом з усіх п’яти сільських районів округу. І всі вони зводяться до претензій на адресу Олександра Ніколаєва. Всіх, хто скаржиться, він образив, принизив, проігнорував, скривдив. 

Беремо те ж розпаювання земель. Понад чотири тисячі гектарів залишилися «недоторканими». З тих міркувань, що «Чумаки» зберегли за собою статус племінного господарства якщо не у загальнодержавному, то в регіональному масштабі. Та ще й за згодою людей, як запевняє Олександр Ніколаєв, не всі землі розпаювали. Адже були збори, голосували... Гаразд, нехай і голосували. Але якщо сьогодні є люди, яким на згадані збори вхід чомусь було заборонено, то хіба їхні домагання можна спокійно відкидати геть. Скаржники воліють знати, чому з розпаювання вивели 4 тисячі га, якщо гектари одразу потрапили в розпорядження загадкового приватного підприємства «Еліта»? 

А колишній племзавод «Чумаки» — це зовсім невеличкий «форпост» у межах нинішнього ВАТ «Чумаки». То чому тут обділено людей, які раніше працювали в колишніх КСП, а в останній момент їх «завбачливо» приєднали до агрофірми? Майже сто осіб колишнього КСП «Дніпро», приміром, і подали позови до суду на Ніколаєва. Не погоджуючись із його «свавільною й нечесною реформою».

Ще «заплутаніша» ситуація у колишньому КСП «Зоря». Тут один гурт «вредних», переважно пенсіонерів, з ініціативи «Чумаків» дістав відмову: людей відлучено від ВАТ, як невірних від церкви, не погодившись їхні паї брати в оренду. А інший гурт, який забажав зі своїми паями, навпаки, вийти в самостійний виробничий осередок, ніяк не доб’ється виділення своїх паїв єдиним масивом. То теж мало не чотири десятки чоловік воюють із Ніколаєвим. Суд наче на боці скривджених, та рішення його не виконується. Отакі непримиренні конфлікти — це уже нинішній «спосіб життя» у «Чумаках».

Справа, втім, не в окремих фактах та зіткненнях. Мені самому дивно, коли приїжджаю у Чумаки. Ніхто слова не вимовить, не візьме на себе сміливість говорити з кореспондентом без дозволу Ніколаєва. Ліпше від гріха подалі. Не інакше, як вотчина, в якій повноправна лише одна людина — Олександр Іванович. А хто цього не розуміє, тому навіть не місце в селі. Адже не таємниця, що Тетяна Ткаченко, котра донедавна очолювала сільраду в Чумаках, розрахувалася з роботи та й виїхала не просто з села, а за межі району, бо не сподобалася директорові агрофірми своєю непокірністю та незалежністю, своїм заступництвом за скривджених селян.

Зате нинішній голова сільради Анатолій Плохий аж бігом «організував» звільнення з роботи директора Чумаківської середньої школи Світлани Горяної. За що? Цитую дослівно унікальний за своїм самовикриванням протокол загальних зборів педколективу та техперсоналу школи від 27 липня ц. р. Отож виступає 

А. Плохий, сільський голова: «Дайте мені слово, і я роз’ясню ситуацію. Якщо вас, Світлано Іванівно (це він звертається до директора школи Горяної. — Авт.), попросили вийти з учнями на прополку, ви не згодилися. А перед екзаменами дітей потім обшукували. Це порушення прав дитини. Проти дітей на екзамені з математики був терор. Діткам не давали списувати зі шпаргалок. Ви, Світлано Іванівно, не запросили керуючого відділком агрофірми на лінійку. Ви особисто не прийшли і мене запросити на свято останнього дзвоника та на випускний вечір, а прислали історичку, яка мовчки поклала мені на стіл запрошення. Ви, Світлано Іванівно, не хочете усвідомити, що ви протиставляєте себе сільраді і директору агрофірми. Якщо Світлана Іванівна погодиться сьогодні написати заяву на звільнення, то з села її виселяти не будемо. Хай тільки напише заяву. Давайте вже голосувати.

Головуючий на зборах: А тепер, шановний Анатолію Івановичу, дякуємо вам за присутність. Рішення зборів ми обговоримо і приймемо колективом.

А. Плохий: Я хочу бути присутнім при голосуванні. Я маю право на моїй території бути присутнім в усіх колективах.

Голова зборів: А ми, як колектив, не маємо права вирішувати без присутності сільського голови?

А. Плохий: Маєте, але я хочу бути присутнім при голосуванні. Є пропозиція, щоб Світлана Іванівна написала заяву на звільнення».

Чи треба коментувати? Директор школи не відмінила уроків, щоб учні натомість пололи кукурудзу — це її справа і право. І вона вчинила правильно: коли навчальний рік закінчується, дітям треба вчитися. І якщо дочка «великої» начальниці посміла списувати із шпаргалки, то це справді неподобство. А ось територію Чумаківської територіальної громади шановний Анатолій Плохий марно плутає зі своєю. Вона не його — вона належить всім, хто тут живе і працює. Це ж не князівство, а територіальна громада, де Анатолію Івановичу довірено тимчасово відстоювати інтереси людей... Чи, можливо, це Анатолій Іванович уже вчиться у Олександра Івановича думати і сприймати речі інакше?

Справа дійсно в тенденціях, які на повну силу розцвіли у Чумаках. Давно відстежуючи та вникаючи у «перегони» на «чумацькому шляху», я свого часу послідовно чув від трьох різних голів Дніпропетровської райдержадміністрації — Миколи Дробота, Геннадія Латунка і Анатолія Лященка — одне й те саме. Що в «Чумаках»-агрофірмі і Чумаках-селі справді «єдиноначаліє», як в армії. Що не лише на виробництві «по команді і як по шнуру», а й «в побуті, громадському та навіть приватному житті». Та поки господарство працює добре і людям платять — хай.

Невже у нас село реформували за принципом «Кожен голова колгоспу-КСП — ваш, люди добрі, пан, любіть його і жалуйте, до нього й наймайтеся віднині гнути спини та коровам хвости крутити»?! А якщо не прямою дорогою, то обхідною, але в таке ярмо і женуть сільський люд?