Чому слово? А тому, що про корову можна писати томи, а в газетній статті — коротко. Так само як і про її рятівників.
Українці можуть пишатися тим, що корова всю сучасну історію була незмінним їх другом-годувальником. І цього ще ніхто не зміг заперечити. Як і того, що за кожним чумацьким возом була прив’язана корова. Може, тому і зоряна дорога у Всесвіті має у нас самостійну народну назву: «Чумацький Шлях».
А тепер подумайте: скільки часу треба було, щоб дістатися з півночі нашої до Криму по сіль волами, повернутися, заїхати до Московії чи до Карпат. Торгували люди, «підприємництво» рухали. Надзвичайно дужі були, як і ті, що брали вежі Царграда (возили з собою не тільки бочки з пшоняною кашею, але й обкладені льодом бурдюки з молоком). Корова була головним лікарем, захисником і рятівником нації.
Нині загроза над тваринництвом нависла небувала. Кількість рук, що вміють доїти, катастрофічно зменшується: вузлуваті зморщені пальці досвідчених доярок уже не тягнуть як слід дійку, а молодь, котра залишилася в селі, до цього не прагне. Міським те ні до чого — біжать до магазину. Зменшується катастрофічно й кількість молочних корів.
Рятівником молочного скотарства стало маленьке містечко Брацлав. А точніше — директор колись невеличкого дослідного інструментального заводу, нині — голова правління ВАТ «Брацлав» Микола Михайленко. Він ще за екс-Союзу оприлюднив думку, що світ напередодні кризи, якщо не перейти на промислово-технічні методи доїння. Це стало особливо відчутним, коли незалежна Україна залишилася на самоті з випуском доїльного устаткування, яке виробляли за межами нашої країни.
Невтомні пошуки керівника і колективу дозволили у стислий термін не лише забезпечити Україну новітнім доїльним устаткуванням, засобами утримання тварин, а й почати експортувати нову техніку до колишніх союзних республік, а також Польщі, Болгарії, Тунісу, Саудівської Аравії та ін. «Хрещені батьки» цієї, здавалося б, простої молочної техніки були відзначені Державною премією України в галузі науки і техніки за 2000 рік.
А в якому стані підприємство сьогодні? У дуже нелегкому, як і всі. Але, як мовиться, «викручується». І порівняно непогано. Недавно приймали представників із Німеччини, Голландії — зацікавилися, коли були на виставці-ярмарку в Чубинському.
Перспективи й можливості заводу великі. Проте зарубіжних центів, пфенігів та марок недостатньо. А держава не дала жодної копійки.
Для успіху, як вважає Микола Кирилович, треба насамперед використати власний досвід. З ним цілком згоден Анатолій Бондарчук — керівник дослідного господарства «Артеміда» Інституту цукрових буряків УААН, розташованого у Калинівському районі. (Це підприємство отримує молоко тільки вищого гатунку). Адже найліпше доїльне устаткування, яке дає можливість одному оператору «керувати» водночас десятками корів та пускати білу рідину по молокопроводу, є лише частиною забезпечення технології. Завод, крім усього, обстежує ферми, здійснює технологічні планування будівель, навчання кадрів.
— Витрати на обладнання, монтаж, реконструкцію приміщення, — сказав А. Бондарчук, — окупилися протягом року. Тим часом за аналогічне імпортне устаткування треба було б заплатити уп’ятеро дорожче.
Іван ВАЛЬКО, професор.
Історична довідка. Брацлав — селище міського типу на південному березі мальовничого Південного Бугу. До 60-х років минулого століття був райцентром, потім увійшов до Немирівського району. За 65 км до Вінниці і так само від Дністра. Ще 1059 року вірменські літописи згадують про торгівлю з Брацлавом над Бугом. У польських хроніках на поч. ХІІ ст. згадується Брацлав, а в староруських — Брацлавль. 1551 року тривала осада Брацлава кримським ханом Девлет-Гіреєм. За описом, у місті тоді було 730 будинків, «церков грецьких 7, восьма лядська» (польська).
1569 року місту даровано Магдебурзьке право з судочинством рідною мовою. Мужні і горді брацлавчани, отримавши від сейму з Варшави якийсь циркуляр польською мовою, відсилали його назад, зажадавши, щоб надалі до них зверталися мовою брацлавської спільноти.
Рік 1648. Містечко є центром Брацлавського полку на чолі з народним героєм Данилом Нечаєм. У 1650—1655 роках у Брацлаві був Богдан Хмельницький. З містом пов’язані також імена гетьманів Тетері, Дорошенка, Виговського, Пилипа Орлика, кошового отамана Івана Сірка, вождя польських повстанців Тадеуша Костюшка, Суворова, Пестеля, Тараса Шевченка, Олександра Пушкіна, Миколи Некрасова (його мати була донькою брацлавського священика), Марка Вовчка, авіаконструктора Можайського (був там мировим суддею).
На складених французом Бопланом у 60-ті роки XVІІ ст. картах Україна поділена на три воєводства: Київське, Брацлавське і Чернігівське. В історії України, написаній Миколою Аркасом, говориться, що найголовніші міста тоді були: Київ, Брацлав, Чернігів. Петро І вимагав «укріпити порохові склади в Брацлаві», Катерина ІІ навіть підписала указ про призначення Брацлава «губернським центром» (потім «переграла»).
