Тривіальний маневр як засіб заволодіння квартирою
Я, Юрій Бабиров, самотній 35-річний киянин, спокійно жив у своїй квартирі, а другу здавав у оренду. Усе було гаразд до появи останнього квартиранта Ігоря, до якого я відчув глибоку прихильність, особливо коли він познайомив мене з Тетяною. Протягом майже двох місяців я запрошував у гості нових друзів, тим паче що з Танею в нас склалася любов.
...Та в серпні 2001 року сталося лихо. Двері орендованої квартири мені відчинила незнайома пара. Вони з порога заявили, що квартиру купили в Юрія Карачевцева і про жодного іншого хазяїна, як і про квартиранта Ігоря та дівчину Таню, ні сном ні духом не відають. А якщо ви — колишній власник і вас обдурили, то це ваші проблеми. Ми заплатили гроші, тож до побачення!
Удома я побачив, що зникли мій паспорт, військовий квиток, усі документи на квартиру, яку здавав «Ігорю». Щодо «квартиранта-друга» разом із «нареченою», то їх до цього часу і слід простиг. Шахраї діяли чисто: в украдений паспорт і військовий квиток уклеїли фотографії підставної особи. Відтак мене, справжнього хазяїна, досить легко виписали на неіснуючу адресу. Протягом двох місяців двокімнатну квартиру загальною вартістю близько 17 тисяч доларів (на той час) спочатку було продано киянину Юрію Карачевцеву за 5 тисяч гривень (за документами), який, у свою чергу, перепродав її жительці Житомира Надії Третьяковій. Цього разу в документах стояла сміховинна сума — 200 гривень! Угоду засвідчила приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Світлана Позднякова.
Придбавши квартиру в Карачевцева, Надія Третьякова поселила в ній дочку Тетяну Пономаренко разом з чоловіком та дітьми. І... нещасливий для мене збіг обставин: пані Пономаренко виявилася працівником Генеральної прокуратури України.
Коментар завідувача відділу Спілки власників житла м. Києва, депутата Деснянської райради столиці Віталія ЧЕРНЯХОВСЬКОГО:
— Якщо майно за плату придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не мав знати (сумлінний набувач), то власник може затребувати це майно тільки в тому разі, коли майно втрачено власником чи особою, котрій майно було передано власником у користування, або вкрадено, або вибуло з власності іншим шляхом усупереч їхній волі (ст. 145 ЦК України). Отже, квартира однозначно повертається позивачу, а покупець-продавець Карачевцев повертає гроші Третьяковій.
Захищатися довелося в суді
Я чомусь вирішив, що після судових поневірянь гнів Пономаренко обрушиться на Карачевцева, котрий продав квартиру, не маючи на те жодного права.
Однак тут спливає прецікавий факт. Квартиру Пономаренко придбала майже за 17,2 тисячі доларів! От тільки їх ніхто і в очі не бачив. Тетяна, заплативши Карачевцеву таку значну суму, навіть розписку з нього не взяла.
І от уже рішенням Дарницького райсуду від 19 лютого 2002 року договори визнано недійсними і прийнято рішення про виселення з квартири. Суд зобов’язав Карачевцева повернути не 200 гривень, як могло б бути, а цілковиту вартість квартири — еквівалент 17200 доларів.
Рішення районного суду підтвердили Апеляційний і Верховний суди. Але в нас, з’ясовується, це ще нічого не означає.
Між де-юре і де-факто — ціла прірва
11 травня 2002 року нам видали виконавчий лист про примусове виселення, після чого з боку Пономаренко посипалися скарги в усі інстанції. А результат був один: виселення Пономаренко відкладалося.
Останнє виселення було призначено на 2 грудня 2002 року. Грудневим ранком судовий виконавець прийшов для виселення. Але — один. З ним не було ні дільничного, ні майстра ЖЕКу. О 9-й ранку ми з адвокатом і судовим виконавцем опинилися на площадці перед квартирою самі. На наші дзвінки ніхто не відповідав. Виселення не відбулося.
Наступного дня Тетяна представила судовому виконавцеві постанову Дарницького райсуду, що скасовує попереднє рішення цього ж таки суду, яке пройшло і апеляційну, і верховну інстанції.
...Подальше — то вже справа честі прокурорського працівника. Одержавши рішення суду, Пономаренко швидко переоформила на себе спірну квартиру в БТІ м. Києва й... продала її Івану Янковичу.
Заключний коментар адвоката Ю. Бабирова Олени СОКОЛОВОЇ:
— Я вже розмовляла з Янковичем. З його реакції видно, що він нічого не знав. Під час укладання угоди Янкович отримав довідку з ЖЕКу про відсутність у квартирі прописаних людей, хоча мій підзахисний там давно прописаний. Нині накладено арешт і заборонено видачу і реєстрацію договору купівлі-продажу Янковичу. Я підготувала апеляційну скаргу до Апеляційного суду м. Києва, відправлення якої Дарницьким судом усіляко затягувалося. Вважаю, що тепер робиться все можливе, аби запобігти розголосу справи. Сподіваюся, скарга усе-таки потрапить до суду. Водночас звернуся з клопотанням про порушення кримінальної справи до Київської міської прокуратури.
P. S. Ставити крапку в цій справі ще рано. Слово — за Касаційним судом і прокуратурою...