А тому учасники міжнародної екологічної експедиції «Тиса-2003» (див. публікацію «Екологи у ролі бокорашів» від 14 серпня ц. р.) під українськими та угорськими прапорами не змогли досягти кінцевого пункту мандрівки й пройти 500-кілометровий маршрут від верхів’я Тиси до колишньої лісотоварної біржі Солнок, що в Угорщині. Саме сюди доставляли деревину закарпатські бокораші ще півстоліття тому.
— Проте мети, яку ми ставили перед собою, досягнуто,— каже керівник експедиції начальник Державного управління екології та природних ресурсів у Закарпатській області Мирон Цюбик. — Обстежено стан русла Тиси та руйнівні наслідки паводків, зафіксовано джерела забруднення басейну. Вивчено біорозмаїття річки та її прибережжя. Не залишено поза увагою й перспективи використання Тиси для розвитку водного туризму в Закарпатті. Не кажу вже про те, що наші бокори стали першими на Тисі відтоді, як півстоліття тому нею пройшли останні плоти. Важка й небезпечна була професія бокорашів. Засвідчують це й хрести, встановлені в місцях загибелі плотогонів.
— Вочевидь, вистачило екстриму й вам?
— Найбільше його було у верхів’ї Тиси. Рівень її через спекотливе літо впав більш як на три метри нижче історичного мінімуму, і нам довелося стати бурлаками. З єдиною різницею — бурлаки тягли баржі берегом, впрягшись у канати. А ми штовхали свої бокори по слизькому камінню річки. Вже першого дня, надвечір, обидва бокори сіли на мілину. А попереду нашу експедицію чекав цілий каскад порогів. Тому другого дня прийняли рішення розпиляти плоти розміром три метри на шість повздовж навпіл, щоб полегшити їх, тобто із двох зробили чотири. І все одно під мостом поблизу Солотвина, де річка робить закрут приблизно 90 градусів, уже вкотре довелося скупатися... На одному з перекотів із бокора знесло водою прапор. Учасник експедиції Остап Цапулич зреагував миттєво — кинувся у вир і дістав його.
Експедиція здолала тільки половину планованого маршруту — 223 кілометри із 500 і завершилася в угорському місті Вашарошнамені, бо далі річка через мілководдя стала взагалі неплотогінна. Тож бокори подарували тамтешньому музеєві. Наступного року о тій порі, коли Тиса буде повноводніша, плановано експедицію екологів п’яти держав басейну Тиси — України, Румунії, Угорщини, Словаччини та Сербії.
— І все-таки, попри нинішнє мілководдя, як здоров’я нашої Тиси?
— Від верхів’я до Вилока вона така прозора, що видно кожен камінчик. Тут багато риби, проте на берегах вистачає і поліетиленових пакетів, і порожніх пляшок. Як то кажуть, узяли на олівець і кілька несанкціонованих викидів очисних споруд. Тож матимуть роботу екологічні інспектори. Нижче за течією вода вже менш прозора, а там, де в Тису з румунського боку впадає Самош, вона має коричнюватий відтінок.
Зустрічалися на Тисі і з браконьєрами, то довелося оформляти відповідні протоколи. Втім, учасники експедиції констатували: в Тисі є 14 видів риб, у тому числі й дунайський лосось, якого занесено до Червоної книги. Відновлюється популяція чорного лелеки. Накопичено й інший науково-дослідницький матеріал, що ляже в основу доповіді на міжнародній конференції з проблем Тиси, яка відбудеться в Будапешті під егідою Євросоюзу. Доцент Ужгородського національного університету Роман Офіцинський готує книжку з історії лісосплавів в Українських Карпатах. А сягає вона часів Римської імперії.
Заступник директора Гортобадського національного парку Лайош Петер переконаний у потребі поглиблення співпраці не лише між закарпатськими й угорськими екологами, а й водгоспівцями та іншими фахівцями щодо збереження та примноження флори і фауни у басейні Тиси.
Ще два уроки експедиції.
Перший — на угорських берегах Тиси є багато пляжів, човнових станцій, кемпінгів, які дають не лише роботу підприємливим людям, а й гроші до державної казни. Є такі місця і на нашому відрізку річки. Проте без кемпінгів, пляжів, а тим паче — без човнових станцій. Тож учасник експедиції — голова Спілки підприємців Закарпаття й завзятий екстремал — Михайло Греньо має намір залучити до цього енергію і кошти підприємців області. А також продовжити моніторинг Тиси і створити Клуб бокорашів.
Урок другий. Тиса потребує державної допомоги. Підприємливі сусіди-румуни, зміцнюючи й насипаючи береги зі свого боку, примусово зміщують її русло в наш бік, що змінює лінію кордону. В такий спосіб вони «придбали» вже кілька десятків гектарів землі.
