Оркестр грає. Поза грою — диригент

Зазвичай за кількістю і тематикою всенародних дискусій у ЗМІ можна судити, крім іншого, про ефективність діяльності Кабінету Міністрів. У вересні дебатували про великі й малі гроші, хліб, дизпальне і тепло на зиму. Навіть побіжний баланс гострих кутів у порушених темах вказує на проблеми уряду в керуванні економікою.

Найбільше обговорювали, звісно, причини і наслідки підписання ялтинської угоди про ЄЕП. Інакше кажучи, про великі й малі гроші. Зміст цієї угоди до такої міри провокаційний, що учасники дискусії навіть забували про те, що проект готувався в надрах українського Кабінету Міністрів. Попри міжнародний характер цієї «партитури», вона ніби причавила альти й контрабаси нашого оркестру: майже 83 відсотки голосів у наднаціональному регуляторному органі в рамках ЄЕП пропонується закріпити за Російською Федерацією, 9,9 відсотка — за Україною. Крім того, журавель вільної торгівлі опинився в небі, тоді як синиця митного союзу — в руці. І наостанок нашому оркестрові запропонували грати в унісон не з європейським, а російським, що без уніфікації курсової та валютної політики взагалі неможливо.

Дискусія показала, що аж ніяк не всі її учасники мають елементарний слух. Зате росіян назвати тугими на вухо не можна. Наприкінці місяця відкрилося представництво інвестиційного російського банку «ТРАСТ» — одного з провідних на тамтешньому фінансовому ринку, тісно пов’язаного з діяльністю своїх могутніх клієнтів «Менатеп» і «Юкос».

На прес-конференції з цього приводу з’ясувалося, що очолить представництво Борис Соболєв — екс-перший заступник міністра зовнішньоекономічних зв’язків і міністра фінансів України: розумник, блискучий фахівець. Тож чи варто дивуватися, що російські бізнесмени орієнтуються на теперішніх реаліях подеколи краще за нас! Їм є що і з чим порівнювати: наші середні дев’ятидоларові пенсії — з власними, або наші шістнадцятидоларові іноземні інвестиції — зі своїми, або нашу мізерну рентабельність банківських активів — з рентабельністю російських банківських активів. І рахунок, як у футболі, повсякчас не на користь українського уряду. І нібито усе є: економісти, урядовці, банкіри, радники, фінансові інструменти, а музики не стулити.

Дискутувати про хліб не одне й те саме, що його їсти, але відколи стало зрозуміло, що цьогорічний врожай продовольчої пшениці може не покрити навіть внутрішні потреби споживання, економістами стають усі. За даними соціологічного опитування Центру Разумкова, майже 70 відсотків громадян очікують осіннього підвищення цін. І підстав для цього більш ніж достатньо, незважаючи на адміністративне регулювання ринку зерна. Вірна ознака того — асортиментна націнка, якою досить вдало користувалися хлібозаводи для того, щоб втримати свою рентабельність. На урядовому рівні розмови про руйнівні наслідки літньої бакалейної кризи перейшли в розмови про те, як запобігти бакалейній кризі восени. На продовольчому ринку уряд дедалі більше втрачає своє обличчя.

До речі, ємність ринку хліба — 4—4,5 мільйона тонн на рік, і добру половину його випікають приватні міні-пекарні. Як засіб для боротьби з дорогим хлібом вони пропонують запровадити на хлібозаводах нульову ставку ПДВ і зафіксувати одномоментно роздрібні ціни. Мовляв, як пішла така пиятика (читай — адміністративне регулювання), ріж останній огірок. Але уряд вважає, що огірок аж ніяк не останній, розраховуючи на рятівний імпорт зерна. Показово: перша партія зерна російської пшениці прийшла на нашу митну територію тільки у другій половині вересня, коли ціни на неї на російському ринку досягли нашого рівня — від 1100 до 1200 гривень за тонну, тобто майже вирівнялися.

Оскільки уряд у вересні вдавався до прямого субсидування цін під час закупівлі зерна, він, з одного боку, наражався на видатки, які не передбачав державний бюджет, а з другого — гальмував ділову активність в агропромисловому секторі. Далі жорстких карних санкцій і адміністративного тиску місцеві органи влади не пішли, а аграрний блок уряду виявився неспроможним налагодити ринкові механізми регулювання цін — біржову торгівлю, іпотечне кредитування, інтервенційні регулятори тощо. А відтак прикінцевих втрат — курчат «стабілізаційної гри» команди Віктора Януковича навіть восени не порахуєш. Ця гра ще відгукуватиметься луною під час посівної наступного року.