Цукровому ринку традиційно загрожує криза перевиробництва
Вітчизняні виробники цукру знову зіштовхнулися із затоваренням ринку, що може спричинити небувале падіння цін. На ринку солодкого продукту з цього приводу вже тиха паніка. Ситуація викликана аж ніяк не збільшенням кількості зварених цього року заводами білих кристалів. За прогнозами, цей показник обіцяє незначною мірою перевищити торішній. Якщо погода не зупинить роботи на бурякових плантаціях, то згідно з підрахунками по закінченні сезону буде вироблено майже 1,6 мільйона тонн білого продукту. Не набагато більше Україна за рік і «з’їдає».
На жаль, новому буряковому цукру переходить дорогу солодкий пісок, виготовлений із заморського цукру-сирцю. Цукор, зварений з коренеплодів, значно програє «іноземцю» за собівартістю. «Підсобив» і парламент, що відкрив з подання Кабміну як ніколи широку дорогу для ввезення солодкої сировини на пільгових умовах. Згідно з дозвільними документами за символічної ставки ввізного мита (1 відсоток від митної вартості, але не менш як 6 євро за тонну) в країні опинилося 360 тисяч тонн сирцю. Багато хто з експертів, які коментують таке нелогічне в економічному плані рішення, вказував на політичні мотиви. Мовляв, імпорт тростяної сировини — одна з умов Заходу для вступу України до СОТ. Хоча не можна не зазначити участі в позитивному розв’язанні питання вузькокорисних інтересів. У галузі встановився навіть термін «сирцеве лобі», комерційні структури, що беруть участь в імпорті сировини, за різними оцінками, «наварюють» до 80 доларів на тонні. Є за що повоювати, а СОТ у цьому випадку гарна ширма.
Загрожують істотно обвалити ціну на цукор і так звані перехідні запаси — солодкі кристали, зварені минулого-позаминулого сезонів. За офіційними оцінками, такого добра назбиралося 300—350 тисяч тонн.
На офіційному рівні всерйоз замислилися над способами гасіння рукотворної пожежі. Власне, боротьбу проти знецінювання солодких кристалів на ринку, аби вітчизняному виробникові за свою працю одержувати якнайбільший прибуток, було оголошено задовго до початку сезону цукроваріння. З цією метою Кабмін установив фіксовану мінімальну ціну. Переробні підприємства при реалізації тонни солодкого піску не повинні опускатися нижче 2370 гривень. Неслухам загрожують штрафні санкції. Передбачалося, що така заборона і повинна убезпечити ринок від цінового обвалу. Тепер з’ясувалося — у високих столичних кабінетах вітчизняному виробникові надали ведмежу послугу. Новий буряковий цукор в основному лежить без руху на складах підприємств. Через біржі реалізуються переважно партії імпортного солодкого піску або цукру, звареного торік, на який цінові обмеження фактично не поширюються (хоча постановою Кабміну і передбачена дооцінка такої продукції). Не застосовуються заборонні санкції і до приватних реалізаторів, вони самі встановлюють ціну.
Як повідомляється, великі обсяги дешевого цукру вже з’явилися на ринку областей, де сконцентроване його виробництво. Як відзначають оператори ринку, солодкий пісок реалізують заводи, яким потрібні кошти для закупівлі сировини або забезпечення виробничого циклу. «Спускають» його дешево фірми й організації, що отримали білі кристали на умовах оплати за надання сировини чи різних послуг. Продукт реалізується в обхід постанови уряду — по 1980 грн. за тонну. Хоча розрахунки показують: при реалізації бурякового піску за ціною 2370 грн. за тонну рентабельність переробних підприємств становить плюс 6—7 відсотків, а по 2200 грн. — уже мінус один відсоток. Проте цукровим заводам вигідно мати синицю в руках, тобто не затарені мішками склади, а готівку, отриману від реалізації готового продукту. Проданого нехай навіть за демпінговими цінами.
Національна асоціація цукровиробників «Укрцукор» уже вийшла з пропозицією до 1 січня 2004 року знизити мінімальну фіксовану ціну на цукор до 2050 гривень. Нинішню — 2370 гривень за тонну, з огляду на те, що ринок уже страждає від надлишку солодкого піску, там вважають малоефективною.
А в Мінагрополітики пропонують у лікуванні солодкої галузі застосовувати економічні механізми, чи то пак проводити інтервенційні закупівлі та закупівлі піску в Держрезерв, вилучивши у такий спосіб з ринку «зайвий» цукор. Або видати цукровим заводам пільгові кредити з тим, щоб не змушувати підприємства реалізовувати великі обсяги цукру практично «з конвеєра» і таким чином перенасичувати ринок. Але рятівні кроки зазвичай залишаються добрими намірами, коли йдеться про реальне їх фінансування.
