Сільськогосподарське підприємство збанкрутувало. Ви ніколи не замислювалися над тим, що мають робити після цього з горщиками — тими самими, на які в дитсадку садять малюків? Про цей специфічний інвентар, а також про ліжечка, стільчики тощо йшлося на засіданні Господарського суду Житомирської області, коли розглядали конфлікт, що виник під час ліквідації збанкрутілого СТОВ «Скраглівецьке» Бердичівського району.
Було СТОВ — і раптом не стало
Цей район — серед лідерів за кількістю сільгосппідприємств, які перебувають у стадії ліквідації або ж готуються до цього. Про уроки сумного досвіду йшлося на представницькій нараді аграріїв, що проходила в приміщенні обласного театру. Затим зі статтею «Ліквідатори різні, а почерк — один» в обласній газеті «Житомирщина» виступив начальник управління сільського господарства і продовольства Бердичівської райдержадміністрації Анатолій Дранківський. Для аналогії згадав про торішній буревій із градобоєм, який завдав району чимало шкоди:
— Банкрутство сільськогосподарських підприємств за своїми наслідками для жителів сіл можна порівняти з руйнівною стихією. Під час ліквідації цілком знищено три господарства — «Скраглівецьке», імені Щорса та «Маяк». Їх працівники залишилися без роботи, пенсіонери — без допомоги. Селяни не мають тепер чим обробляти не лише земельні паї, а й присадибні ділянки. Адже арбітражні керуючі реалізували трактори, автомобілі, плуги, сівалки, коней, вози — часто за межі села і за символічними цінами.
Як стверджують селяни, зі Скраглівки на сторону збуто 29 одиниць автотракторної техніки та сільгоспінвентаря. До того ж реалізовано за цінами, значно нижчими від ринкових. Автомобіль «ЗІЛ-4316» продано приватній особі з Бердичева за 3609 гривень, «ЗІЛ-130» — за 805 гривень. Буряконавантажувач реалізували за 2500 гривень, культиватори — за 312 та 280 гривень.
Той самий Олександр Чугунов, який ліквідовував господарство у Скраглівці, був призначений також ліквідатором СТОВ імені Щорса, що в Красівці. Керівники району привернули увагу, зокрема, до такого факту: в рахунок погашення заборгованості із зарплати зернові комбайни СК-5 оцінили у 12,5 і 10 тисяч гривень, а за межі області такий само комбайн продали за 4,7 тисячі гривень.
У «Маяку», ще одному приреченому господарстві, особливо багато заготовляли металобрухту: в соковому цеху порізали і вивезли прес, завантажувальний транспортер і ваги, на кормовому дворі — шість ємностей для зберігання меляси, а в кормоцеху — два водогрійні котли і змішувач кормів. Порізали навіть металеві вишки лінії електропередач.
У кожного своя правда?
— У цих звинуваченнях і слова правди немає, — прокоментував оцінку своєї діяльності Олександр Чугунов — віднедавна вже колишній ліквідатор господарств у Скраглівці і Красівці.
Він не заперечував жодної цифри, але зауважив, що ціну на майно, яке підлягає реалізації, встановлював не він, а експерти, потім її погоджували із кредиторами. До того ж продавали майно, запевнив Олександр Сергійович, дорожче експертної оцінки. 3609 гривень за «ЗІЛ» — то, мовляв, «золота ціна» для покупця, який його придбав, бо стільки за машину в такому стані інші не заплатили б. А 140 голів худоби, яку він продав, — то «худостій», бо й кормів у господарстві не було, корови хворіли на лейкоз.
— Щоб тебе не запідозрили, треба кричати, що винен хтось інший, — іронізував О. Чугунов. — Я працював раніше в управлінні економіки облдержадміністрації, добре знаю, що всі керівники регулярно одержують дані про ситуацію на підприємствах. Де раніше була райдержадміністрація, чому не вживала заходів, щоб не дійшло до ліквідації? Хто сказав, що треба питати, де покупець прописаний? Хочеш купити — купуй. У Красівці спершу було чимало охочих придбати техніку в рахунок боргу із зарплати. Та коли з’ясовували, що комбайн чи трактор треба брати разом з кимось із односельчан, відмовлялися.
Фактично до ліквідації господарство довела держава. У Красівці борг перед «Украгробізнесом», який подав позовну заяву, становив 16 тисяч. Селяни могли його погасити. Але підключився Пенсійний фонд — 400 тисяч боргу, податкова адміністрація — 150 тисяч. Вони й заблокували діяльність СТОВ. Майно описали під заставу, зерно забрали. Потім ті борги держава списала, але які це мало наслідки!
— Завдяки ліквідації люди тепер хоч зарплату одержали — вони її багато років не бачили. Така й робота була. У Красівці тепер уся надія на французького інвестора, — вважає О. Чугунов.
Якби ліквідатор справді неухильно дотримувався букви закону, не довелося б на засіданні Господарського суду казати про горщики для дітей ясельного віку. Скраглівський сільський голова Петро Орлюк прочитав оголошення в газеті, що на продаж разом з іншими об’єктами виставлено і дитсадок. Обурився. Це що ж виходить: ліквідатор взагалі закону не читав? Адже там чітко сказано, що дитячі дошкільні заклади продавати не можна. А дитсадок — як лялечка. І дітей, які могли б його відвідувати, у цьому найбільшому в районі селі вистачає. Господарський суд, куди звернувся Петро Оксентійович, здавалося б, розставив усі крапки над «і».
— Однак ліквідатор після цього заявив: приміщення дитсадка забирайте, але його майно продаватиму, — каже сільський голова. — Ось чому знову довелося звертатися до Господарського суду. Суддя Олена Сичова зауважила: якщо забрати все — від шаф і ліжечок до ложок і горщиків, то це буде вже не дитсадок.
У Скраглівці вже інший ліквідатор, а сільський голова продовжує судитися, бо намагається врятувати від продажу також лазню, їдальню, млин і доводить, що належать вони до сфери соціально-побутового та комунального обслуговування населення.
З точки зору фермера
Варто замислитися над кількома фактами. З 1999 року, коли почався процес банкрутства тодішнього КСП, як і від 27 вересня 2001-го, коли приступили до ліквідації господарства, чимало води збігло. То чому селяни за цей час не намагалися щось зробити, щоб піднятися з колін? Ось що думає з цього приводу місцевий фермер Віктор Дмитрук, який очолює асоціацію фермерів області:
— Після того, як склав повноваження керівника колгоспу Петро Орлюк, нинішній сільський голова, почалася кадрова чехарда. Люди не встигали запам’ятовувати, хто ними керує. Кілька місяців у 1998 році побув головою КСП і я. Мені повірили, бо незабаром після призначення видав зарплату — про неї на той час уже забули. Саме тоді з’ясувалося: грошей не було, бо крали молоко. Переконався, що в господарстві суцільні крадіжки. З документами — ще більший безлад. Почали погрожувати кредитори. Та й хіба то робота була: вранці мотаєшся, де солярку знайти, а ввечері за гріхи попередників відповідай. Довелося відмовитися від головування і знову взятися за фермерство.
Двічі я укладав договори на оренду земельних паїв терміном на рік, платив за це значно більше, ніж інші. Торік обробляв 380 гектарів. Але цього року залишив тільки півсотні — ті, що належать мені, фермеру. Оброблятиму сам. Бо торік 38 гектарів буряків довелося просто переорати — так заросли бур’янами. Скільки не просив, ніхто не пішов обробляти: нащо нам, мовляв, твої зерно і цукор, ми кілька разів поїдемо до Києва на базар, матимемо стільки само, й пилюку в полі не треба буде ковтати. П’ять тракторів до осені простояли — механізаторів не міг найняти за 350 гривень на місяць. Що люди роблять? Чимало власників земельних сертифікатів вийшли зі своїми наділами — їм хоч би своєму полю раду дати. Дехто поїхав на заробітки до Росії, Чехії, Італії чи ще кудись. Інші працюють у Бердичеві. Навіть водія не можна знайти. Багато людей спивається. Влітку наловлять у Гнилоп’яті риби, продадуть — і за пляшку.
За бур’яном нічого не видно
— Проблема Скраглівки в тому, що надто близько Бердичів: одні працюють там, інші — на базарі приторговують, — намагалися пояснити причини розвалу сільгосппідприємства деякі мої співбесідники. Але до Красівки, де також ліквідовують СТОВ імені Щорса, їхати значно далі, аніж від Скраглівки до Бердичева. У 2000 році буряки там пропали, тому що не захотіли їх люди обробляти. Бо перед тим так «взаємовигідно» попрацювали з комерційною фірмою, що розрахуватися навіть з нею не змогли, не кажучи вже про власних буряківників. Факти, мов близнята: селяни так само працювали без зарплати, той самий «Украгробізнес» подав на банкрутство і Красівку, і Скраглівку. А тепер, залишившись без засобів виробництва, люди не вірять в жодні реформи на селі, а сподіваються тільки на власні сили.
У людській зневірі і криється коріння багатьох проблем. На жаль, колишній ліквідатор О. Чугунов на засіданні Господарського суду не перебільшував, коли висловлював сумнів, чи дадуть раду тому, що не буде продано. Справді, злодії у Скраглівці вже взялися навіть за об’єкти, без яких у сучасному селі не обійтися, — мова про пункт штучного запліднення, пилораму.
Тепер усі надії в обох селах — на іноземців. У Красівці — на француза, а в Скраглівці значну частину землі орендує СТОВ «Короля», яке інвестує фермер з Німеччини Раймонд Рюріх. Він механізаторів здебільшого привозить з Вінниччини. Результати, схоже, не такі, на які сподівався. Можливо, тому що обробляв поля по-німецьки, економив енергоресурси. Технологія, яка годиться для чистих, доглянутих площ, малопридатна для тих, котрі давно не обробляли, які позаростали бур’янами. Вони — найпомітніший результат змін на селі за останнє десятиліття: у душах — байдужість, на полях — бур’яни...
Чорна хмара банкрутства насунулася і на СТОВ «Мирославка», колись одне з найзаможніших в районі. Про те, як розвиваються тут події, розповідає начальник райсільгоспуправління:
— Арбітражний керуючий тут таємно від керівництва району продав за межі області кормозбиральний комбайн Е-281 «Марал», балансова вартість якого становить 176601 гривню, лише за 14700 гривень. І це в той час, коли в районі гостро не вистачає кормозбиральної техніки. Про продаж комбайна до відома не поставили ні сільського голову, ні райдержадміністрацію.
Заступник голови облдержадміністрації Микола Присяжнюк головну проблему вбачає в тому, що законодавчо питання сільського банкрутства чітко не врегульовані:
— А тому хоч би скільки ми зверталися до прокуратури, що дії того чи того арбітражного керуючого ідуть урозріз з економічними інтересами області, одержуємо відповідь: усе в рамках законодавчого поля, порушень не виявлено. Після наших клопотань почали дві перевірки, одна з яких уже закінчилася призначенням нового керівника госпрозрахункового агентства з питань банкрутства. Будемо наполягати на тому, щоб реалізація майна банкрутів відбувалася прозоро, через аукціон. Пріоритетне право треба надавати тим, хто подасть нормальний інвестиційний проект. Принцип прозорості має бути і тоді, коли не вдасться реалізувати цілісний майновий комплекс, а дійде, образно кажучи, до розпродажу лопат і сокир. На засіданні Верховної Ради вже порушувалися питання банкрутства сільгосппідприємств, і я гадаю, що будуть прийняті виважені рішення.
Житомирська область.
