Напередодні від’їзду Білоруського Національного театру імені Янки Купали на фестиваль до Чернігова директор театру Геннадій Давидько (на знімку в ролі князя Вітовта) дав невелике інтерв’ю.
— Геннадію Броніславовичу, з яким настроєм купалівці вирушають на цей фестиваль?
— Ми часто і з задоволенням приїжджаємо до України. Остання пам’ятна поїздка — на фестиваль «Київ травневий» з виставою за п’єсою А. Курейчика «Втрачений рай». І ось візит до Чернігова. Ми дуже дружимо з цим чудовим містом. Веземо сюди той самий «Втрачений рай», що вже припав до душі українській публіці.
— Як ви оцінюєте успіх, котрий має в Мінську вистава купалівців «Кохання в стилі бароко» за п’єсою українського драматурга Я. Стельмаха?
— Ми одразу зрозуміли, що п’єса безпрограшна. Переклад замовили нашому найвідомішому драматургу Олексієві Дударєву. Але п’єса українською мовою звучала так чудово, що було шкода перекладати її! Тому зробили оригінальний переклад, у якому збережено мелодику української мови і багато українських слів. І вийшов спектакль, що просто напоєний ароматом України. На нього досить важко дістати квитки. Дивно, як точно збіглася українська п’єса з вимогами білоруської публіки. А це свідчить про те, що, напевно, вже ближчих за українців для нас нікого немає.
— Чого чекає театр від гастролей у Чернігові?
— На чернігівському фестивалі завжди дуже серйозні театральні оглядачі, професійна критика найвищого рівня. Театральний світ України взагалі багатий на відомі імена і тонких цінителів мистецтва. І почути думку професіоналів про нашу виставу на цьому фестивалі для нашого театру дуже важливо.
— Якого рівня білорусько-української співпраці хотілося б досягти в перспективі?
— Якби на рівні міністерств було укладено договір про обмін колективами і постановочними групами, це було б дуже здорово. На мій погляд, у нас величезні перспективи співпраці, спільних театральних проектів. Нам потрібно якнайщільніше співробітничати, це обов’язково обернеться великою обопільною користю. Адже ми дещо в уразливому становищі після тоталітарного режиму і, порівняно з Польщею та іншими західними країнами, начебто перебуваємо в стані того, хто «одужує». Тому до нас таке поблажливе ставлення. І Захід часто забуває, звідки пішли театральні традиції і могутня театральна школа. Але ж ми не маємо про це забувати!
Матеріал підготовлено за сприяння Посольства України в Республіці Білорусь.