З середини березня цього року восьмитисячний колектив робітників ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» перебуває у непримиренному стані трудового конфлікту зі своїм правлінням.
Металурги домагаються збільшення зарплати до рівня середньої у галузі і виплати компенсацій за борги із заробітної плати, що накопичилися ще з 1999 року.
— Терпіти потурання наших інтересів уже несила, — каже прокатник стана «550» Олександр Гапич, — і ми нині на межі якщо не страйку, то акцій непокори і протесту. Людей ледве вдається стримувати.
— До такої міри безпардонне збиткування над металургами, яке відбувається на «Петровці», давно вийшло за межі мислимих і немислимих принижень,— додає від себе сталеплавильник киснево-конверторного цеху Геннадій Іващенко, — часом навіть не віриться, що таке може коїтись у нас. А воно чиниться!
— Нас тупо і задарма експлуатують і по-бандитськи грабують, —уточнює горновий доменної печі Григорій Черненко, — у державі тим часом нікому нема діла до того, що людей кинуто, як у топку печі: горіть, мовляв, синім полум’ям, не до вас нині...
Іншими словами, металурги «Петровки» на законних підставах вимагають кращої долі. Третій рік поспіль з місяця в місяць вони нарощують виробництво металопродукції. Це чи не єдиний на даний момент в чорній металургії завод, агрегати якого працюють на повну проектну потужність. Але заробітна плата — сльози: майже вдвічі нижча, ніж на інших металургійних підприємствах. І зростає вона втричі повільніше, ніж у галузі . Місячний фонд заробітної плати нині більш як на два мільйони гривень менший, ніж має бути за колективною угодою з адміністрацією заводу.
— Невже не ясно, що нас надміру обурює? — запитує ще один сталеплавильник конверторного цеху Євген Фокін. — Працюємо справді на повну силу, а загальна рентабельність виробництва на «Петровці» з десятивідсоткової три роки тому в нинішньому впала більш як на відсоток. На кого тоді, постає питання, працюємо? Або як це, принаймні, розуміти? Як і те, що заборгованість підприємства перед постачальниками сировини та інших ресурсів сягнула ледве не мільярда гривень?
Читачі нашої газети вже знають, що з кінця 1999 року управління корпоративними правами державної частки акцій ВАТ «ДМЗ ім. Петровського», яка на той час складала 60,29 відсотка, тимчасово, до середини 2004 року, було передано українсько-кіпрському товариству закритого типу «Приват-Інтертрейдінг». Але оскільки після цього фінансово-економічні показники на підприємстві погіршувалися, два роки валовий прибуток послідовно скорочувався більш як на 36—38 відсотків, отож державна частка акцій вочевидь використовувалася неефективно, договір-доручення було скасовано достроково. Однак уповноважені особи зуміли створити таку систему фінансового і ресурсного забезпечення заводу, що й досі зберігають свій вплив і тривалий час навмисне здійснюють політику штучного банкрутства та знецінення підприємства, щоб потім викупити його за безцінь. До того ж держава зі своїми нині 42,26 відсотками акцій опинилася у становищі поза грою. І це не домисли чи здогадки робітників, а цілком офіційні висновки серйозної комісії Кабміну, яка на вимогу трудового колективу в квітні нинішнього року перевіряла фінансово-господарську діяльність ВАТ «ДМЗ ім. Петровського».
Про це «ГУ» також уже писала. Запропонуємо увазі читачів, лишень, схему, за якою металургійний завод обдирали як липку.
Якщо хочете знати, висновки комісії вперше назвали своїми іменами все те, що насправді відбувається у вітчизняній чорній металургії. Такого цілковитого одкровення ще не було, ніхто собі цього в нас не дозволяв. Підсумкова довідка комісії багатьох не на жарт перелякала. «Таємне» стає явним! Не випадково голова Фонду держмайна Михайло Чечетов у доповідній на ім’я Прем’єр-міністра Віктора Януковича ситуацію на «Петровці» запропонував розглядати як «особливо небезпечну для держави». Але ось голова профспілкового комітету заводу ім. Петровського Олександр Бабченко, який був членом згаданої урядової комісії, уточнює істотні деталі.
— Я хочу внести одну «цікаву» ясність, — каже Олександр Петрович. — Викрито, по суті, очевидну, цілеспрямовану і навіть вдалу спробу посадити на мілину підприємство та колектив металургів, яка аж проситься на подальше поглиблене розслідування винятково компетентними органами.
Ось чому Олександр Бабченко за своїм підписом як голова профкому ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» також надіслав листа Прем’єр-міністрові Віктору Януковичу: «Трудовий колектив глибоко обурений і вважає, що Фонд держмайна повівся формально і проігнорував висновки комісії та доручення Кабінету Міністрів. Наш колектив продовжує перебувати у стадії трудового конфлікту. Фонд держмайна від правління ВАТ зажадав, зокрема, забезпечити виконання вимог щодо підвищення заробітної плати до середньогалузевого рівня і виплати компенсацій за затриману зарплату, але не вказав конкретних термінів. Це за того, що робоча комісія чітко визначила ці строки: до травня поточного року. Але вимоги не виконуються й досі...».
— Реакція не забарилася — призначено нову перевірку фінансово-господарської діяльності ВАТ «ДМЗ». Цього разу під егідою Мінекономіки. Однак ми не бачимо, щоб уже створена нова комісія працювала, — каже Олександр Бабченко, — тим паче з тією ж наполегливістю, з якою працювала попередня, і тому почали формування Трудового арбітражу. Сподіваємося, що він розв’яже конфлікт на заводі. Крім нас, нікого цей конфлікт, схоже, не хвилює. А іншого варіанту добиватися виконання вимог металургів у нас, зрештою, просто й не існує. Зокрема і щоб упередити появу на підприємстві далекого від праведних цілей хазяїна. Незважаючи на те, що відповідно до Закону про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) рішення Трудового арбітражу буде обов’язковим для виконання лише за умови, що сторони про це попередньо домовляться. Але ж на мирне порозуміння поки що надій мало. У сторін вочевидь різні інтереси.
А все це наслідки приватизації заводу у варіанті чи за схемою, що силоміць нав’язано за підступно-зрадливої ролі держави як стороннього спостерігача. Такої думки металурги, котрі вже досхочу, аж до гикавки, наїлися ласки «ефективного» керуючого. І вони сьогодні на державу вже навіть не сподіваються. Вони нині з нетерпінням чекають (і ніяк не дочекаються) справді порядного та чесного господаря на своєму підприємстві — господаря, за їхніми словами, з «державницьким мінталітетом». Щоб і вовки були цілі, перефразовують металурги відоме прислів’я, і вівці ситі — не голодні.
А державі лишається сподіватися, що соціального вибуху не станеться. Якщо «Петровка» почне свою акцію протесту, приєднатися до неї виявили бажання і вже дали згоду металурги більш як двадцяти інших металургійних підприємств України, а також чи не всі галузеві профспілки Дніпропетровської області. Давайте врешті-решт грати по-чесному, панове! У вашій хитромудрій пастці ніхто не хоче покірно конати.
Дніпропетровськ.
