Уже й сивина не тільки на скронях, уже й з палицею в руці в негоду можна побачити її, а ми, ветерани-журналісти, як і в молоді роки, звертаємося до неї лагідно й сердечно: Валюша! Роки не володарюють над нею. Її енергії і винахідливості, її працелюбності заздрять тридцятилітні. Не віриться, що 28 вересня їй виповниться 75!
У голови Ради ветеранів Київської спілки журналістів України Валентини Тимофіївни Зданевич ювілей! Вже кілька днів не стихає телефон з сердечними вітаннями. Несуть ветерани-журналісти квіти ювілярці. Немає в Києві журналіста, який не знав би її, немає ветерана-журналіста, котрий не відчув би на собі тепло її душі й братерську підтримку, допомогу в скруті, щире «вітаю» у щасті і радості.
Жоден журналіст-ветеран, якому виповнилася кругла дата, не залишився без її уваги. Вшанування їх за святковим столом, з подарунками, з піснями і добрими побажаннями — золота традиція, заснована Валентиною. А хто з ветеранів-журналістів не згадує її добрим словом за щорічні поїздки по Дніпру на теплоході? Кого забула вона з хворих і немічних, прикутих до ліжка? І постільною білизною, і одягом, і продуктовими наборами, ліками завжди допоможе.
Спитайте, звідки такі можливості у ветеранів бідної нині Національної спілки журналістів? Відкрию таємницю. Це Валентина Тимофіївна вісім років тому стала ініціатором створення і президентом одного з перших у країні благодійних фондів — журналістського фонду «Ветеран преси». Нелегка ця справа — залучати спонсорів. Та добрі, чуйні люди знаходяться і в редакційних колективах, і в київських установах, фірмах, на підприємствах. Назву лише одну цифру, що свідчить про масштаби діяльності фонду. За ці роки вдалося залучити і роздати журналістам-ветеранам допомоги грошима, товарами і ліками на суму майже триста тисяч гривень.
Часом дивуєшся, де тільки сили бере ця невиліковно хвора, але мужня, вольова й сильна жінка на подолання горя і складнощів особистого життя, на керівництво Радою ветеранів, фондом, ветеранським кооперативом? На все її вистачає, все у неї під контролем!
Понад п’ятдесят років життя віддала журналістиці і журналістам Валентина Зданевич. П’ять років тому її відзначено орденом княгині Ольги. Заслужено. А скільки добрих справ зроблено після цього! Не перелічити навіть у коротенькій замітці. І запитуєш себе: чи не вона, Валентина Зданевич, мала б стати володарем довічної стипендії Президента України?
З ювілеєм тебе, дорога Валюшо! З роси й води тобі на довгі-довгі роки!
Леонід КОЗИРЕНКО, журналіст-ветеран.
