Сьогодні став 50-літнім Микола Рябчук — письменник, критик, перекладач, публіцист.
... У автора цих рядків є вдома товстий зелений том з золотим написом «Мариэтта Шагинян, собрание сочинений», але під ту палітурку засобачено зовсім інше — всілякі першодруки часів перебудови, й у тім числі Рябчукові «Маленькі трагедії», що раніше були самвидавські, підпільні, а 1990 року їх опублікував харківський журнал «Прапор». Тоді думалося: ось як здохне перебудова й знов прийдуть до влади «ті-що-вчора» — таємно читатиму вечорами цю зелену книжку.
Хто ж знав, як воно обернеться?! Справді, «ті-що-вчора» знов прийшли до влади. Але їм уже не було діла до того, що ми читаємо, бо вони клопоталися облаштуванням своєї незалежної (від нас) України, яку вони ніжно назвали «наша молода держава».
А що ж Рябчук? А Рябчук спересердя покинув творити вірші з прозою й почав писати книжки, в яких постійно нагадував «молодій державі» про її справжній, зовсім не дівочий, вік. У нього щодо цього є чудова формула: мовляв, не плутайте амністію з амнезією!
Це — якщо коротко. А докладніше — у його книжках «Від Малоросії до України», «Проблеми українського Фауста» і «Дві України: реальні межі, віртуальні війни». Презентація останньої у Львові, на недавньому форумі видавців, тривала півтори години замість 45 хвилин. Аудиторія не хотіла відпускати автора.
Рябчук тепер, можливо, є тим, що зветься по-сучасному «політолог», але в тім сенсі, в якому «політологом» колись був несамовитий Іван Вишенський, гроза грішників і лицемірів. Тому серед намилено-толерантних державних політологів Рябчук не числиться. Ну, то й Бог з ними: у Рябчука є своє, хай і маленьке, коло інтелектуалів-однодумців, передусім у журналі «Критика» — одному з небагатьох в Україні видань, що знають ціну істини. Та й перекладають Рябчука, як мало кого з наших — англійською, німецькою, сербською, хорватською, польською, російською.
...Чим би закінчити оці кілька рядків? Ага! Я чомусь завжди думав, що Рябчук набагато старший — десь як ото непримиренні дідугани нашого недостріляного ренесансу. А він, слава Богу, виявився молодшим. Отже, у нас ще буде що почитати!
